ВернитеВалеру• 29 января 2023
А у вас була своя кімната в дитинстві?
Я не вважала моє дитинство найкращим , але деякі моменти просто заховала куди подалі. І переконала, що в мене було норм дитинство.
А тут почала працювати з психотерапевтом і.... Ні, вона не налаштовує проти батьків. Навпаки, йдемо до того, щоб я дійсно їх прийняла, пробачила і налагодила стосунки.
В мене не те, що не було кімнати. В мене не було мого місця. Я коли це зрозуміла, моя внутрішня дитина волала від нерозуміння: а навіщо взагалі було мене народжувати? Ні, в мене батьки не маргінали якісь. Це начитані, освідченні люди. В селі майже інтелігенція. Папі навіть пропонували посаду голови сільради.
Жили в будинку з дідусем, бабусею і прабабусею. Я постійно спала то з бабусею, то з дідусем. Потім в залі. Але потрібно було встигнути постелити поки дідусь не прийшов дивитися телевізор. Бо потім до нього що говори, що ні- він мене ігнорував. В до народження молодшої сестри - не спускав мене з рук, розповідав мені казки. Потім мене неначе не стало. Коли приїжджали гості ( тітки, двоюрідні брати і сестра) то мені ще доводилося шукати де лягти.
При цьому я вчилася на відмінно, закінчила школу з золотою медаллю. З хлопцями не гуляла. Хоча мамі постійно розповідали , що я заграю з старшими хлопцями. І вона сварила мене " гуляща". В дійсності я боялася вийти з класу, бо деякі старшокласники мене зажимали в куток. А я сама не могла відбитися і від вчителів допомоги не було. Ну хіба розповісти мамі яка я ....гуляща.
Я довго це все ховала в собі. Робила вигляд, що нормальні відносини з батьками, що я доросла , самодостатня жінка. А по факту піймала себе на тому, що в середині я десь застрягла в тому часі і верещу від образи і нерозуміння. Декілька разів пробувала пройти практики зцілення внутрішньої дитини. А я не можу зайти в дім. Або заходжу , а там пусто. Просто все чорне.
Навіщо я це все пишу? Не знаю. Так хочеться комусь сказати. Батькам немає сенсу. Намагалася декілька разів поговорити. " Невдячна, гуляща, погана донька". Але при цьому " чому ж ти так далеко від нас заїхала і ми ж тебе вже півтора року не бачили". Бо мені не так боляче тільки по телефону і на другому континенті від вас
А тут почала працювати з психотерапевтом і.... Ні, вона не налаштовує проти батьків. Навпаки, йдемо до того, щоб я дійсно їх прийняла, пробачила і налагодила стосунки.
В мене не те, що не було кімнати. В мене не було мого місця. Я коли це зрозуміла, моя внутрішня дитина волала від нерозуміння: а навіщо взагалі було мене народжувати? Ні, в мене батьки не маргінали якісь. Це начитані, освідченні люди. В селі майже інтелігенція. Папі навіть пропонували посаду голови сільради.
Жили в будинку з дідусем, бабусею і прабабусею. Я постійно спала то з бабусею, то з дідусем. Потім в залі. Але потрібно було встигнути постелити поки дідусь не прийшов дивитися телевізор. Бо потім до нього що говори, що ні- він мене ігнорував. В до народження молодшої сестри - не спускав мене з рук, розповідав мені казки. Потім мене неначе не стало. Коли приїжджали гості ( тітки, двоюрідні брати і сестра) то мені ще доводилося шукати де лягти.
При цьому я вчилася на відмінно, закінчила школу з золотою медаллю. З хлопцями не гуляла. Хоча мамі постійно розповідали , що я заграю з старшими хлопцями. І вона сварила мене " гуляща". В дійсності я боялася вийти з класу, бо деякі старшокласники мене зажимали в куток. А я сама не могла відбитися і від вчителів допомоги не було. Ну хіба розповісти мамі яка я ....гуляща.
Я довго це все ховала в собі. Робила вигляд, що нормальні відносини з батьками, що я доросла , самодостатня жінка. А по факту піймала себе на тому, що в середині я десь застрягла в тому часі і верещу від образи і нерозуміння. Декілька разів пробувала пройти практики зцілення внутрішньої дитини. А я не можу зайти в дім. Або заходжу , а там пусто. Просто все чорне.
Навіщо я це все пишу? Не знаю. Так хочеться комусь сказати. Батькам немає сенсу. Намагалася декілька разів поговорити. " Невдячна, гуляща, погана донька". Але при цьому " чому ж ти так далеко від нас заїхала і ми ж тебе вже півтора року не бачили". Бо мені не так боляче тільки по телефону і на другому континенті від вас
показать весь текст
13
361
0
Автор, я о таком слышала ранее от человека, который учился на психолога и от посещающих гештальт-терапию и эти сходки, а, расстановки. Так вот, если вам вскрыли проблему, ее потом важно закрыть, и это, как бы, должен сделать ваш психолог, я ,конечно, не знаю, сколько вы с ним работаете. И , мол, хороший психолог умеет не только вскрывать, но и закрывать. Меня удивляет, что вас настолько разбила эта ситуация, я после таких историй боюсь к психологам идти… тк, попробуй найди не вымогателя, закрывателя… короче, капец. Да мне кажется, все в детстве, когда приезжали гости, спали не в своей кровати😄 если она взрослых размеров, конечно, или спали с кем-то)) тк места не хватало. По пов комнат-нет, лет до 12 делила комнату с другим членом семьи, а после, когда появилось бОльшее жилье, то у всех членов -индивидуальная комната, правда, без замков у детей, что меня больше волновало😏🤷♀️
Чому мені має спатись в 18.30 і до чого тут щастя?
Чи ви думаєте якщо вам неспиться від свого нещастя то у всіх так?
Чи ви думаєте якщо вам неспиться від свого нещастя то у всіх так?
6
И, кстати, да у кого в честных семьях была возможность у родителей иметь дома в 25-30 лет (на лично-заработанные деньги ) с отдельными комнатами для каждого члена семьи? Вы же не из сказки, правда…
5
Я не кімнату, я диван з бабусею ділила. А на сусідній кроваті прабабуся. Для дівчини в 11-12 років то ще той стрес.
Ну психологи мені якраз такі й попалися , до моєї ситуації додали ще оці дитячі вкриті травми. Це зараз я вже якось прийшла до трішки адекватнішого стану. Я місяць спати не могла.
Ну психологи мені якраз такі й попалися , до моєї ситуації додали ще оці дитячі вкриті травми. Це зараз я вже якось прийшла до трішки адекватнішого стану. Я місяць спати не могла.
4
Ответ дляКорсет_на_шурупах
тепер будем гадати на часових поясах, я в Сан Франциско
Юта)
Давно там? Подобається?
Давно там? Подобається?
Мої батьки не захотіли будувати свій окремий дім. Була можливість. Від колгоспу. Вони були , як там, ’ уважаємиє’ люди )))
Всі їх друзі побудувалися. А мої ’ та чого ми від батьків йтимемо? ’
Що вже про це говорити
Всі їх друзі побудувалися. А мої ’ та чого ми від батьків йтимемо? ’
Що вже про це говорити
7
Не було кімнати. Я з братом спала на одному дивані років до 10 точно. Мені було 10, брату 6.
Толком і місця для навчання не було.
Але вчилася, добре. Сама на бюджет вступила. Хоч вирвалася з того «батьківського дому». Зараз їжджу раз в рік додому, зовсім не тягне туди.
Толком і місця для навчання не було.
Але вчилася, добре. Сама на бюджет вступила. Хоч вирвалася з того «батьківського дому». Зараз їжджу раз в рік додому, зовсім не тягне туди.
5
Такой роскоши, как своей комнаты, не было у большинства детей в совке. У молодых и то не у всех она была.
По теме вопроса - двушка с проходным залом. Летом спала на лоджии, кроме кровати никакой мебели там не было и окна в зал, так что едва ли это можно считать моей комнатой. Зимой в проходном зале. Как-то не думалось, что меня чем-то обделили.
По теме вопроса - двушка с проходным залом. Летом спала на лоджии, кроме кровати никакой мебели там не было и окна в зал, так что едва ли это можно считать моей комнатой. Зимой в проходном зале. Как-то не думалось, что меня чем-то обделили.
8
Я другий раз перший 2 роки, зараз рік і ще рік відбути 
Якщо взяти вцілому і відповісти коротко - ні, не подобається
А ви скільки, як вам?
Якщо взяти вцілому і відповісти коротко - ні, не подобається
А ви скільки, як вам?
Ну чисто для разгрузить обстановку: в Грузии, в домах, в которых люди жили лет 400 назад в е спали покотом на одном большом настиле :бабы, деды, родители, дети и внуки. В каждом дворе была летняя мини-хатынка, в которой проводили по потребности ночи уединений пары из этой семьи.😄 вот так вот, не знаю, как зимой, не помню, но, думаю, могли и в холод там зависнуть на мин 10, чего нет, если сильно надо. Да что далеко ходить, вы наши дома в этномузее видели?) мазанка-студия, старики и дети на печи, остальные на лавках
14
Ви знаєте, чого мене навчило дитинство і життя, вибори батьків, так це ’ потрібно думати не - от комусь ще гірше, а , якщо є потреба і бажання, і можливість, брати приклад з кращих’. Ну мене тому і називають ’ ти якась неначе не наша) у нас таких не було’. Хоча потім , якщо покластися в роду, виявляється що й були. Та й батьки такі, просто в якийсь момент папа не захотів вирватися від маминої спідниці , а моя мама не настояла на своєму. І так воно й пішло.
Оце говорю з вами, а розумію, що мабуть я вже давно їх за те все пробачила. )) І іноді мені не стільки за себе, стільки за них образливо. Що могли ж краще жити. Багато працювали. Одні з перших в Україні стали фермерами. З нами тоді пів села не віталося)) а заробили тільки купу болячок
Оце говорю з вами, а розумію, що мабуть я вже давно їх за те все пробачила. )) І іноді мені не стільки за себе, стільки за них образливо. Що могли ж краще жити. Багато працювали. Одні з перших в Україні стали фермерами. З нами тоді пів села не віталося)) а заробили тільки купу болячок
2
Ответ дляКорсет_на_шурупах
Я другий раз перший 2 роки, зараз рік і ще рік відбути
Якщо взяти вцілому і відповісти коротко - ні, не подобається
А ви скільки, як вам?
Якщо взяти вцілому і відповісти коротко - ні, не подобається
А ви скільки, як вам?
Я тільки 5 місяців. Додому хочу. Мріяла, що переїду в Нью-Йорк, відкрию кав´ярню десь ближче до океану.
Нічого не хочу))) навіть в Нью-Йорк . Додому
Нічого не хочу))) навіть в Нью-Йорк . Додому
1
Ответ дляВернитеВалеру
Я тільки 5 місяців. Додому хочу. Мріяла, що переїду в Нью-Йорк, відкрию кав´ярню десь ближче до океану.
Нічого не хочу))) навіть в Нью-Йорк . Додому
Нічого не хочу))) навіть в Нью-Йорк . Додому
Америкою потрібно марити, а бажання еміграції це вроджене, є люди космополіти. В мене в чоловіка контракт і співпало з війною. Дуже надіюсь що війна закінчиться раніше ніж його контракт і ми спокійно повернемось.
До речі ви якби озадачились своєю мрією не так би сильно скучали за домом, Америка коасна тим що тут все дуже реально, любий може стати любим, єдине що мені тут дуже подобається це те що ти постійно можеш вчитись , працювати і це все не напрасно, можеш здійснити свій любий задум
До речі ви якби озадачились своєю мрією не так би сильно скучали за домом, Америка коасна тим що тут все дуже реально, любий може стати любим, єдине що мені тут дуже подобається це те що ти постійно можеш вчитись , працювати і це все не напрасно, можеш здійснити свій любий задум
4
Ответ дляВернитеВалеру
Я тільки 5 місяців. Додому хочу. Мріяла, що переїду в Нью-Йорк, відкрию кав´ярню десь ближче до океану.
Нічого не хочу))) навіть в Нью-Йорк . Додому
Нічого не хочу))) навіть в Нью-Йорк . Додому
Але в НЙ обов‘язково поїдьте хоч на екскурсію
Ну я так тоже считаю, что ориентироваться на лучших и на лучшее нужно, мне просто вспомнилось, меня это тогда впечатлило. И я писала, что мало у кого она была, потому что практика показывает, что если ты работаешь честно , то вряд ли у тебя будет возможность в разные годы иметь по максимуму прелестей жизни. Я не знаю, почему именно ваши родители имели такой успех, откуда мне знать, может ваш дедушка протоптал папе дорожку, а это и есть уже не совсем честно, по-честному) ну это не важно. Вы же не знаете , что именно ваших родителей на определенные действия сподвигло, вы можете только догадываться. Может у них были свои причины, выгоды и тп. Я знаю, что мои родители старались в ю жизнь нам дать лучшее и продолжают, и то, что они сами заработали на отдельные комнаты не в 25, а в 35+ меня радует, а не ранит, это же круто, что по нарастающей шло. Да, у вас вопрос открытый, почему , если все так хорошо было с финансами, не смогли кровать отдельно поставить и почему бабушка спала не с дедом, а с вами(хотя, может вы имели в виду прабабушку), короче, вы не знаете, а я , тем более))
Вы сейчас в Штатах, у вас есть деньги на психолога, на открытие кафе, значит, не все так плохо делали ваши родители🤷♀️
Вы сейчас в Штатах, у вас есть деньги на психолога, на открытие кафе, значит, не все так плохо делали ваши родители🤷♀️
3
Ну як мінімум, пересадку в Нью-Йорку і хоч день там зупинитися))
Лос-Анджелес я з літака бачила))))
Лос-Анджелес я з літака бачила))))
В мене була кімната до 1 классу з сестрою. А потім мені окрему дали кімнату ( це була в нас типа біблиотеки раніше, але батьки до мого 1го класу зробили бомбезний ремонт там, з новенькими меблями) В нашій родині завжди на першому місці були ми, діти. І не тільки у нас, але всі родичі так. Пам´ятаю, як наїдуть родичі , то зразу дітей розташовують, щоб зручно і подалі від дорослих. А самі дорослі, і на підлозі іноді спали, на матрацах. Так, от я чогось так любила це все)) ’Один дома’, якраз про нашу родину, коли ми збиралися. І я раділа, що буду не сама спати в кімнаті, а ще дві сестри. Ми розповідали жахіття різні поки були малі. А як стали дорослішати, десь с 12 років, то вже про хлопців та кохання тринділи..
Дідусів та бабусь взагалі клали в іншій хаті ( в нас поруч була типу літньої кухні, але тепла і гарна). Бо мабудь і дорослі не хотіли з ними спати)))).
Тобто зі своїм простором в мене не було проблем. Мало того, в мене ще і чердак був весь мій.
Але в мене інші проблеми були. Батько гульнув, мати істерики закатувала такі, що хоч вий. Я в 16 років почала зустрічатися з хлопцем, він старше за мене був на 6 років. Ми кохали сильно один одного, і думали одружитися, коли я буду вже десь на третьому курсі Універу. Але так мене допекло оті істерики, вічний плач і все таке, що я вийшла заміж у 17 років, і зразу поїхали ми дуже далеко, аж у Німеччину. Бо чоловік був військовим, і його туди направили на останній заїзд. Потім ми виїхали звідти вже , як всі війська виводили. І я два роки не хотіла їхати додому і не їхала. Брехала, що нам краще тут побути , бо так треба. Висилала фото доньки їм у письмах, бо тоді не було ще інету і мобільних.
Дідусів та бабусь взагалі клали в іншій хаті ( в нас поруч була типу літньої кухні, але тепла і гарна). Бо мабудь і дорослі не хотіли з ними спати)))).
Тобто зі своїм простором в мене не було проблем. Мало того, в мене ще і чердак був весь мій.
Але в мене інші проблеми були. Батько гульнув, мати істерики закатувала такі, що хоч вий. Я в 16 років почала зустрічатися з хлопцем, він старше за мене був на 6 років. Ми кохали сильно один одного, і думали одружитися, коли я буду вже десь на третьому курсі Універу. Але так мене допекло оті істерики, вічний плач і все таке, що я вийшла заміж у 17 років, і зразу поїхали ми дуже далеко, аж у Німеччину. Бо чоловік був військовим, і його туди направили на останній заїзд. Потім ми виїхали звідти вже , як всі війська виводили. І я два роки не хотіла їхати додому і не їхала. Брехала, що нам краще тут побути , бо так треба. Висилала фото доньки їм у письмах, бо тоді не було ще інету і мобільних.
4
Да, тоже подумала об этом, что приезд родственников как праздник был, каждый хотел спать именно с сестрой или братом , тк давно не виделись, общались пол ночи, дети рыдали, если их укладывали не вместе с тем, с кем хотелось))) но я думаю, ваших старших клали в домике соседнем , тк им было бы спокойнее без детей🤷♀️
Тк, если то, о чем вы сказали, то как-то печально, не хотелось бы быть на месте вашего дедушки…
Тк, если то, о чем вы сказали, то как-то печально, не хотелось бы быть на месте вашего дедушки…
4
Ні, дідусь був дуже чесним та принциповим . Як і мої батьки. Все виключно із-за того, що добре працювали. Можливо тому, що були дуже начитаними та розумними. Відповідно до їх думки прислухалися. Бабуся спала не з дідусем, бо ( це я вже в дорослому віці дізналася) дідусь був нагуляв позашлюбну дитину і з того моменту у них щось пішло не туди. Вони постійно сварилися, він її ображав. А розлучатися тоді не прийнято було.
Гроші в нас були, батьки дуже багато працювали. Але, багато чого не робилося бо , довго господарем був таки дідусь і він був проти деяких покращень. Плюс папині сестри приїзджали і їм бабуся віддавала багато того, що батьки нападали на продаж. Тож і не сильно багато було. Точніше не співрозмірно з тим, що робили. Мама в мене зривалася тільки на нас з сестрою. А бабусі ніколи не говорила що не так.
Батьки привили мені любов до книг, дали вищу освіту і показали, як точно не варто жити.
Гроші в нас були, батьки дуже багато працювали. Але, багато чого не робилося бо , довго господарем був таки дідусь і він був проти деяких покращень. Плюс папині сестри приїзджали і їм бабуся віддавала багато того, що батьки нападали на продаж. Тож і не сильно багато було. Точніше не співрозмірно з тим, що робили. Мама в мене зривалася тільки на нас з сестрою. А бабусі ніколи не говорила що не так.
Батьки привили мені любов до книг, дали вищу освіту і показали, як точно не варто жити.
Ні, у нас спочатку дорослих, гостей, сестру бо мала . А я де знайду. Тому я ненавиділа коли приїжджали гості. Тітки все говорили що я товста і з вухами як у дідуся ( маминого папи) . А коли хрестили сестру, то там за столом в іншій частині будинку були всі, а мене в другій частині залишили.
1
У мене таке саме дитинство було як і у вас,лише було своє ліжко,але до певного періоду мама спала з двома меншими на одному ліжку,а я окремо на диванчику.Про те,що може бути своя кімната я і не знала.
Батька не було.а мама ніколи не обнімала і не говорила на якісь особисті теми.Я така і виросла,чоловік не став другом,живу сама в собі,сама із собою навіть звикла,не жалітися не просити допомоги…На носі 40 і життя заграло по іншому,за 40 років я маю досвід,що в цьому житті головне спокій.
Батька не було.а мама ніколи не обнімала і не говорила на якісь особисті теми.Я така і виросла,чоловік не став другом,живу сама в собі,сама із собою навіть звикла,не жалітися не просити допомоги…На носі 40 і життя заграло по іншому,за 40 років я маю досвід,що в цьому житті головне спокій.
3
Я не звинувачую батьків. Моє доросле життя - виключно мої вибори. Просто є проблеми з дитинства, які вилізли зараз і дуже болить
В нас не було своєї квартири до моїх 17років. . Жили в к комуналці. Це щвичайно 4 к в хрущовці де жило 3 сімї, разом 10 чол на 1 унітаз, ванну та кухню в 6кв м. В нас було 2 кімнати, 1 диван на нас двох з сестрою і стіл, де по черзі робили уроки.
Автор, якби не це, ви ще щось б знайшли за що бути незадоволеною батьками.
Ось у мене була окрема кімната, я була єдиною дитиною. І що? З самого дитинства і до того моменту аж поки вийшла заміж постійно почувала себе самотньою та покинутою, бо дуже багато часу була вдома сама, сама зі школи ходила, сама у кімнаті сиділа зачиненій.
Чоловік теж такий же одинокий у сім’ї був, в нас тепер три дитини, поки що кімнат окремих немає ні в кого, хіба що свої ліжка, хіба що наймолодший ще зі мною спить поки. Поки всі маленькі проблеми в цьому нема, працюємо над розширенням, війна внесла корективи.
Знаєте як у тому жарті: «Бальки, не напрягайтеся, які б ви ідеальними не були, ваша дитина все одно знайде з чим ходити до психолога»
Ось у мене була окрема кімната, я була єдиною дитиною. І що? З самого дитинства і до того моменту аж поки вийшла заміж постійно почувала себе самотньою та покинутою, бо дуже багато часу була вдома сама, сама зі школи ходила, сама у кімнаті сиділа зачиненій.
Чоловік теж такий же одинокий у сім’ї був, в нас тепер три дитини, поки що кімнат окремих немає ні в кого, хіба що свої ліжка, хіба що наймолодший ще зі мною спить поки. Поки всі маленькі проблеми в цьому нема, працюємо над розширенням, війна внесла корективи.
Знаєте як у тому жарті: «Бальки, не напрягайтеся, які б ви ідеальними не були, ваша дитина все одно знайде з чим ходити до психолога»
8
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу