ВернитеВалеру• 29 января 2023
А у вас була своя кімната в дитинстві?
Я не вважала моє дитинство найкращим , але деякі моменти просто заховала куди подалі. І переконала, що в мене було норм дитинство.
А тут почала працювати з психотерапевтом і.... Ні, вона не налаштовує проти батьків. Навпаки, йдемо до того, щоб я дійсно їх прийняла, пробачила і налагодила стосунки.
В мене не те, що не було кімнати. В мене не було мого місця. Я коли це зрозуміла, моя внутрішня дитина волала від нерозуміння: а навіщо взагалі було мене народжувати? Ні, в мене батьки не маргінали якісь. Це начитані, освідченні люди. В селі майже інтелігенція. Папі навіть пропонували посаду голови сільради.
Жили в будинку з дідусем, бабусею і прабабусею. Я постійно спала то з бабусею, то з дідусем. Потім в залі. Але потрібно було встигнути постелити поки дідусь не прийшов дивитися телевізор. Бо потім до нього що говори, що ні- він мене ігнорував. В до народження молодшої сестри - не спускав мене з рук, розповідав мені казки. Потім мене неначе не стало. Коли приїжджали гості ( тітки, двоюрідні брати і сестра) то мені ще доводилося шукати де лягти.
При цьому я вчилася на відмінно, закінчила школу з золотою медаллю. З хлопцями не гуляла. Хоча мамі постійно розповідали , що я заграю з старшими хлопцями. І вона сварила мене " гуляща". В дійсності я боялася вийти з класу, бо деякі старшокласники мене зажимали в куток. А я сама не могла відбитися і від вчителів допомоги не було. Ну хіба розповісти мамі яка я ....гуляща.
Я довго це все ховала в собі. Робила вигляд, що нормальні відносини з батьками, що я доросла , самодостатня жінка. А по факту піймала себе на тому, що в середині я десь застрягла в тому часі і верещу від образи і нерозуміння. Декілька разів пробувала пройти практики зцілення внутрішньої дитини. А я не можу зайти в дім. Або заходжу , а там пусто. Просто все чорне.
Навіщо я це все пишу? Не знаю. Так хочеться комусь сказати. Батькам немає сенсу. Намагалася декілька разів поговорити. " Невдячна, гуляща, погана донька". Але при цьому " чому ж ти так далеко від нас заїхала і ми ж тебе вже півтора року не бачили". Бо мені не так боляче тільки по телефону і на другому континенті від вас
А тут почала працювати з психотерапевтом і.... Ні, вона не налаштовує проти батьків. Навпаки, йдемо до того, щоб я дійсно їх прийняла, пробачила і налагодила стосунки.
В мене не те, що не було кімнати. В мене не було мого місця. Я коли це зрозуміла, моя внутрішня дитина волала від нерозуміння: а навіщо взагалі було мене народжувати? Ні, в мене батьки не маргінали якісь. Це начитані, освідченні люди. В селі майже інтелігенція. Папі навіть пропонували посаду голови сільради.
Жили в будинку з дідусем, бабусею і прабабусею. Я постійно спала то з бабусею, то з дідусем. Потім в залі. Але потрібно було встигнути постелити поки дідусь не прийшов дивитися телевізор. Бо потім до нього що говори, що ні- він мене ігнорував. В до народження молодшої сестри - не спускав мене з рук, розповідав мені казки. Потім мене неначе не стало. Коли приїжджали гості ( тітки, двоюрідні брати і сестра) то мені ще доводилося шукати де лягти.
При цьому я вчилася на відмінно, закінчила школу з золотою медаллю. З хлопцями не гуляла. Хоча мамі постійно розповідали , що я заграю з старшими хлопцями. І вона сварила мене " гуляща". В дійсності я боялася вийти з класу, бо деякі старшокласники мене зажимали в куток. А я сама не могла відбитися і від вчителів допомоги не було. Ну хіба розповісти мамі яка я ....гуляща.
Я довго це все ховала в собі. Робила вигляд, що нормальні відносини з батьками, що я доросла , самодостатня жінка. А по факту піймала себе на тому, що в середині я десь застрягла в тому часі і верещу від образи і нерозуміння. Декілька разів пробувала пройти практики зцілення внутрішньої дитини. А я не можу зайти в дім. Або заходжу , а там пусто. Просто все чорне.
Навіщо я це все пишу? Не знаю. Так хочеться комусь сказати. Батькам немає сенсу. Намагалася декілька разів поговорити. " Невдячна, гуляща, погана донька". Але при цьому " чому ж ти так далеко від нас заїхала і ми ж тебе вже півтора року не бачили". Бо мені не так боляче тільки по телефону і на другому континенті від вас
показать весь текст
13
361
0
Не было. Мы жили в однушке хрущевке вчетвером, много лет спали с сестрой на одном диване, потом мне уже нашли место для отдельного дивана. Жили дружно, я никогда не считала что у нас тесно или обижалась на то, что у меня нет своей комнаты. Ещё у нас а нашей однушке кроме людей жили две собаки, кот и два попугая. И всем хватало места)
2
Семья в которой я родилась была зажиточная, у меня могло быть 3 комнаты и никто бы не обеднел, но у моего отца был другой приоритет, нужны были деньги на карточные игры и на баб. Гулял безбожно, помню мог взять пакет с рублями ( сразу пишу, что рубли были везде тк это СССР) и пойти проиграть несколько тысяч или выиграть. Но это ,,как предыстория,тк дед все таки построил домик для своего сына и там была комната и для меня, ах если бы все решалось наличием этих 6 квадратов личной территории я наверное считалась бы счастливым ребёнком.
Вероятно, у каждой печальной истори есть свое такое-же печальное начало. Говорили, что старший брат отца пока родители были на работе, как то его обижал, и от этого все свои обиды он перенес на меня, а далее, когда меня не стало на мл сына. Ему быловажно довести меня до истерики, медленно издеваясь, надо отдать должное ,что к 5-6 годам я уже научилась терпеть боль и он бесился, что быстро выжать из меня эмоцию ему не удавалось. Мог выкручивать пальцы на ногах с ухмылкой, что не больно, а так? Пока уже они не начинали синеть. Или натянуть на голову пакет и ждать сколько минут я смогу без воздуха. Я помню все саои эмоции, страх, боль.а знаете, что самое ужасное, он старался делать это когда я одна, и мать не верила, что это было. Думали я вру. Таких моментов в моей жизни десяки и,я нанизываю их на нить воспоминаний , как бусы, все помню, мне нечего вскрывать там с псигологом, все и так вскрыто. И нет никакой травмы внутреннего ребенка, тк самого ребенка оч рано не стало , он сразу в 6 лет стал взрослым, пришлось решать все самостоятельно, как вырваться из этого балагана.
Вероятно, у каждой печальной истори есть свое такое-же печальное начало. Говорили, что старший брат отца пока родители были на работе, как то его обижал, и от этого все свои обиды он перенес на меня, а далее, когда меня не стало на мл сына. Ему быловажно довести меня до истерики, медленно издеваясь, надо отдать должное ,что к 5-6 годам я уже научилась терпеть боль и он бесился, что быстро выжать из меня эмоцию ему не удавалось. Мог выкручивать пальцы на ногах с ухмылкой, что не больно, а так? Пока уже они не начинали синеть. Или натянуть на голову пакет и ждать сколько минут я смогу без воздуха. Я помню все саои эмоции, страх, боль.а знаете, что самое ужасное, он старался делать это когда я одна, и мать не верила, что это было. Думали я вру. Таких моментов в моей жизни десяки и,я нанизываю их на нить воспоминаний , как бусы, все помню, мне нечего вскрывать там с псигологом, все и так вскрыто. И нет никакой травмы внутреннего ребенка, тк самого ребенка оч рано не стало , он сразу в 6 лет стал взрослым, пришлось решать все самостоятельно, как вырваться из этого балагана.
4
Двоповерховий будинок, на першому поверсі спальня батьків і зала, а другий недоремонтований.
Я спвла в залі з теліком. Мій куток був - диван, стіл для гостей для уроків, і дві тумбочки в стінці-серванті. В одній одяг, в іншій шкільне.
Я одна в сім‘ї.
Потім ремонт доробили, але мама не дуже хотіла віддавати мені спальню наверху, бо боялася бардаку. І правильно боялася. Але з 12-13 років я точно там жила сама. Можливо і раніше. Заклеїла все плакатами з Земфірою))) слухала магнітофон на всю гучність.
Весело було!
Але мене ні в які клуби не пускали, єдина доця сиділа вдома.
Після універа, я одразу працювала.
Але навіть до заміжжя, до 25 років я мала бути вдома об 11 вечора, і батьки не лягали спати не дочекаючись мене ))
Я спвла в залі з теліком. Мій куток був - диван, стіл для гостей для уроків, і дві тумбочки в стінці-серванті. В одній одяг, в іншій шкільне.
Я одна в сім‘ї.
Потім ремонт доробили, але мама не дуже хотіла віддавати мені спальню наверху, бо боялася бардаку. І правильно боялася. Але з 12-13 років я точно там жила сама. Можливо і раніше. Заклеїла все плакатами з Земфірою))) слухала магнітофон на всю гучність.
Весело було!
Але мене ні в які клуби не пускали, єдина доця сиділа вдома.
Після універа, я одразу працювала.
Але навіть до заміжжя, до 25 років я мала бути вдома об 11 вечора, і батьки не лягали спати не дочекаючись мене ))
Але я ніколи не була на морі. Ні по Україні, ні закордоном.
Вже тільки з чоловіком, батьки мене не возили
Вже тільки з чоловіком, батьки мене не возили
1
У меня не было, мы с братом жили, хоть площадь и позволяла, у мужа была своя и у наших троих у всех своя комната, мне это было принципиально( мы из большой 3-ки делали 4-х комнатную)
Співчуваю. Молодець, що ви ходите до психолога.
По суті, у мене дуже токсична родина. І у трикімнатній квартирі у мене не було власної кімнати. Я жила у кімнаті, найменшій, з сестрою. Ми постійно сварились, тому що кожній був потрібен простір. Тим паче, вона старша на 5 років.
У батьків була шикарна спальня з балконом. А третя кімната - зал, там бухали та дивились телевізор.
По суті, у мене дуже токсична родина. І у трикімнатній квартирі у мене не було власної кімнати. Я жила у кімнаті, найменшій, з сестрою. Ми постійно сварились, тому що кожній був потрібен простір. Тим паче, вона старша на 5 років.
У батьків була шикарна спальня з балконом. А третя кімната - зал, там бухали та дивились телевізор.
2
Спочатку ділила ліжко із старшим братом. Кімната 2*2. В старих будинках (у нас) так будували - дві кімнати побільше, і посередині маленька. З неї топили піч. Це мала б бути кухня. Сама маленька і сама тепла кімната.
Потім, десь з моїх 4 років мене переселили до кімнати батьків. Теж під грубу.
Потім батьки перейшли у другу холодну кімнату, я взяла собі маленьку, а братові дісталася велика.
Двері в кімнатах майже ніколи не закривалися, особливо взимку, бо кімната батьків була без груби. Та я і не любила спати з закритими дверима. Я і зараз не дуже почуваюся, коли двері в кімнаті закриті. Трохи лячно.
Коли мені було 14-15 років, перейшли у новий будинок, який батьки побудували поруч на подвір´ї. Там у нас братом були свої кімнати, але суміжні без дверей.
Та проте брат через рік поїхав навчатися, а батьки вирішили добудувати будинок і моя кімната стала прохідною.
Так як батьки працювали до вечора - будинок був у мому розпорядженні, тому уроки вчити мені ніхто не заважав. В 17 я поїхала з дому.
З 8 років мамі заборонила купувати мені речі без мене. З 8 років я сказала батькам, що достатньо доросла, щоб брати участь у сімейних консиліумах. І з того часу моя думка мала переваги.
З мамою стосунки були і є дуже хорошими. Мені пощастило з батьками! Та може, як би я не була такою ’продвинутою’ дитиною, то мумукала б довго, бо мама у мене з великої набожної сім´ї і дуже невпевнена в собі. Краще промовчить, ніж скаже свою думку.
Папа - там сім´я взагалі ’пєчалька’, аж згадувати не хочу. Він із тих, хто ’Я докажу, що я кращий’. Мабуть, я в нього така вперта)))
Потім, десь з моїх 4 років мене переселили до кімнати батьків. Теж під грубу.
Потім батьки перейшли у другу холодну кімнату, я взяла собі маленьку, а братові дісталася велика.
Двері в кімнатах майже ніколи не закривалися, особливо взимку, бо кімната батьків була без груби. Та я і не любила спати з закритими дверима. Я і зараз не дуже почуваюся, коли двері в кімнаті закриті. Трохи лячно.
Коли мені було 14-15 років, перейшли у новий будинок, який батьки побудували поруч на подвір´ї. Там у нас братом були свої кімнати, але суміжні без дверей.
Та проте брат через рік поїхав навчатися, а батьки вирішили добудувати будинок і моя кімната стала прохідною.
Так як батьки працювали до вечора - будинок був у мому розпорядженні, тому уроки вчити мені ніхто не заважав. В 17 я поїхала з дому.
З 8 років мамі заборонила купувати мені речі без мене. З 8 років я сказала батькам, що достатньо доросла, щоб брати участь у сімейних консиліумах. І з того часу моя думка мала переваги.
З мамою стосунки були і є дуже хорошими. Мені пощастило з батьками! Та може, як би я не була такою ’продвинутою’ дитиною, то мумукала б довго, бо мама у мене з великої набожної сім´ї і дуже невпевнена в собі. Краще промовчить, ніж скаже свою думку.
Папа - там сім´я взагалі ’пєчалька’, аж згадувати не хочу. Він із тих, хто ’Я докажу, що я кращий’. Мабуть, я в нього така вперта)))
наоборот здоровая психика должна это переработать и принять, а не прощать. кто-то у вас попросил прощения, чтобы прощать? вы так сами поощряете зло, ещё и сами так поступать будете.
моя мать тоже гордо говорит: я всех простила!
да это простое белое пальто и поощрение своего эго. ’ох, эти людишки, фу, но я всех простила, да’.
и к своим детям относилась в миллион раз хуже и превзошла по уровню насилия всех тех, кого простила.
а скажешь ей об этом, она сразу в слёзы, в жертву и рассказы, как всех простила. а то, что она нос разбила в порыве истерики своему ребёнку, разговаривала с ним исключительно ором и бросалась в него табуретками - ну, дык, довели, а она простила всех.
охрененно удобная позиция
моя мать тоже гордо говорит: я всех простила!
да это простое белое пальто и поощрение своего эго. ’ох, эти людишки, фу, но я всех простила, да’.
и к своим детям относилась в миллион раз хуже и превзошла по уровню насилия всех тех, кого простила.
а скажешь ей об этом, она сразу в слёзы, в жертву и рассказы, как всех простила. а то, что она нос разбила в порыве истерики своему ребёнку, разговаривала с ним исключительно ором и бросалась в него табуретками - ну, дык, довели, а она простила всех.
охрененно удобная позиция
5
Не было. И своего угла не было. Спала в паннем детстве с мамой. С 13 лет жили в 2-х комнатной квартире 7 человек. И с 13 лет няньчила племянницу. И не считаю все это причиной моих проблем во взрослой жизни
1
Ответ дляГолубец
Если бы я родилась мальчиком, у меня была бы своя комната. 
Не хватило каких то тридцать грамм, и государство дало бы трех-комнатную. Но так, как мы с сестричкой ’однополые’, то нам положена одна комната на двоих.
Не хватило каких то тридцать грамм, и государство дало бы трех-комнатную. Но так, как мы с сестричкой ’однополые’, то нам положена одна комната на двоих.
Государство много обещало и моему отцу была положена 3к квартира, потому что мы с братом разнополые. Но в итоге дали 2к и у нас была одна комната на двоих.
Но после жизни в общежитии это уже было просто роскошью. Тем более, что комната была довольно просторной, у каждого свой столик, то есть главное, что было вот это своё место, на которое никто не лезет. Поэтому не могу сказать, что остался какой-то дискомфорт или неприятные воспоминания. Да и с братом были дружны. Хз как оно было бы, но в 18 я уехала учиться и больше дома не жила
Но после жизни в общежитии это уже было просто роскошью. Тем более, что комната была довольно просторной, у каждого свой столик, то есть главное, что было вот это своё место, на которое никто не лезет. Поэтому не могу сказать, что остался какой-то дискомфорт или неприятные воспоминания. Да и с братом были дружны. Хз как оно было бы, но в 18 я уехала учиться и больше дома не жила
1
Автор, вы на правильном пути!
Если это доставляет переживания, то разбирайтесь и освобождайтесь и не слушайте никого. И пусть всё у вас получится!
Если это доставляет переживания, то разбирайтесь и освобождайтесь и не слушайте никого. И пусть всё у вас получится!
2
Була окремо, а пізніше разом з сестрою.
В дитини в однушці було своє місце, перегородили кімнату, додали балкон. Потім переїхали в двушку, є окремо своя кімната.
В дитини в однушці було своє місце, перегородили кімнату, додали балкон. Потім переїхали в двушку, є окремо своя кімната.
Не совсем так. Возможно, что ’тупая, несостоявшаяся’ потому, что Я травмирована, Я не знаю, как это - гармоничные отношения, как это - быть любимой и значимой, как это - быть ценной. Я вынесла из детства убеждение, что я ненужная и никчёмная.
Но теперь от меня зависит, что Я буду со всем этим делать - плакать и винить родителей, а себя гнобить (раз уж так пошло) или найду в себе силы это пережить, освободиться (пусть даже со специалистом) и жить более счастливую жизнь.
Как видите, никаких обвинений. Главное - на чём фокус.
И родители тоже не виноваты - как можно дать то, чего сам не умеешь, чему самих не научили
Но теперь от меня зависит, что Я буду со всем этим делать - плакать и винить родителей, а себя гнобить (раз уж так пошло) или найду в себе силы это пережить, освободиться (пусть даже со специалистом) и жить более счастливую жизнь.
Как видите, никаких обвинений. Главное - на чём фокус.
И родители тоже не виноваты - как можно дать то, чего сам не умеешь, чему самих не научили
1
Мене, коли приїздили гості, ніколи з мого ліжка не пересиляли. Думаю, мамі таке і в голову б не прийшло, бо сама вона з багатодітної сім´ї...
1
У меня не было. Жили с братом в одной комнате. Было отлично и никогда не хотелось отдельной комнаты.
У моих детей отдельные комнаты. Они этого не хотят, не ценят и им пофиг
У моих детей отдельные комнаты. Они этого не хотят, не ценят и им пофиг
2
Я не понимаю,зачем это все ворошить? Судя по всему,у вас было не самое плохое детство. Да,раньше так не дули в попу детям-и ничего,все выросли.
По теме-сначала была своя комната,но проходная. Потом я перебралась в ’зал’-большая комната с диваном и телевизором.
По теме-сначала была своя комната,но проходная. Потом я перебралась в ’зал’-большая комната с диваном и телевизором.
1
Я так понимаю, своей семьи у вас нет? Своих детей?
Потому что, даже если вы дадите им каждому по комнате, у них найдутся миллионы обид, вот они хотели быть с вами, а вам в туалет приспичило, а они хотели на качельки сутками, а вам на работу.
И обои на такие, у соседки мама лучше купила, и там конфеты шоколадные килограммами, а вы по одной выдавали.
Вы страдаете фигней, вместо того, чтобы быть благодарной за жизнь. И пытаетесь всю ответственность за саои неудачи свалить на посторонних, а не взять на себя.
Потому что, даже если вы дадите им каждому по комнате, у них найдутся миллионы обид, вот они хотели быть с вами, а вам в туалет приспичило, а они хотели на качельки сутками, а вам на работу.
И обои на такие, у соседки мама лучше купила, и там конфеты шоколадные килограммами, а вы по одной выдавали.
Вы страдаете фигней, вместо того, чтобы быть благодарной за жизнь. И пытаетесь всю ответственность за саои неудачи свалить на посторонних, а не взять на себя.
2
Вас читаешь и волосы дыбом сколько вы пережили. Действительно, если живёшь с психопатом, то никакая комната тут не поможет.
7
Коли вас не стало? Коли виросли і пішли з дому? І як воно було, знаючи, що ваше місце зайняв ваш брат?
1
Нет, когда я ушла брата не было еще.
В 9 лет после очередного побоя, я выпила весь димедрол , который был. Кроме промывания желудка ничего не случилось, но моя бабушка забрала меня оттуда и я больше с ними не жила.приезжала только летом на ’зароботки’ ибо просто так мне денег не давали
В 9 лет после очередного побоя, я выпила весь димедрол , который был. Кроме промывания желудка ничего не случилось, но моя бабушка забрала меня оттуда и я больше с ними не жила.приезжала только летом на ’зароботки’ ибо просто так мне денег не давали
3
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу