Відразу кажу тема без анонімів, бо зараз прибіжать матрьохи зі своїм нєадназначна.
Оце знаєте, дівчата, у мене в принципі з нервами все гуд, не скажу що як канати, але я тримаюся нормально. Деколи поплачу, але в основному якщо діти якось в історії задіяні. До русні відчуваю навіть не ненависть, а відразу, як до плісняви і вірю що мудрі люди якось то порішають. Але війна дала свої корективи. Я зараз в Хорватії в мирі і спокої здавалося би. Сьогодні в номері автоматично вирубилось кондиціювання, то перша думка була що прильот і світла нема. І от о 12 ночі хтось запустив феєрверк. Я хз чому всі так раділи, бо звук як ппо, а фінальний залп, як єбєйший прильот. Трохи холодного поту по спині.
Я без агресії і заздрощів, я розумію що люди відпочивають і взагалі живуть своє ліпше життя, але розумію, що навіть після перемоги ми не будемо як колись.
Русня краде у нас життя наших людей і рівняє з землею нашу психіку.
На фоні перманентного стресу полізло купа болячок, при чому там, де ніколи не могла подумати. Розумію, що психосоматика. Ще й перед операцією лікар якось так загадково сказав- давайте робити вже, бо після війни у нас буде аншлаг в цій області. Що він мав на увазі я якось відразу не перепитала.
Як ваша кукуха? На місці?
Оце знаєте, дівчата, у мене в принципі з нервами все гуд, не скажу що як канати, але я тримаюся нормально. Деколи поплачу, але в основному якщо діти якось в історії задіяні. До русні відчуваю навіть не ненависть, а відразу, як до плісняви і вірю що мудрі люди якось то порішають. Але війна дала свої корективи. Я зараз в Хорватії в мирі і спокої здавалося би. Сьогодні в номері автоматично вирубилось кондиціювання, то перша думка була що прильот і світла нема. І от о 12 ночі хтось запустив феєрверк. Я хз чому всі так раділи, бо звук як ппо, а фінальний залп, як єбєйший прильот. Трохи холодного поту по спині.
Я без агресії і заздрощів, я розумію що люди відпочивають і взагалі живуть своє ліпше життя, але розумію, що навіть після перемоги ми не будемо як колись.
Русня краде у нас життя наших людей і рівняє з землею нашу психіку.
На фоні перманентного стресу полізло купа болячок, при чому там, де ніколи не могла подумати. Розумію, що психосоматика. Ще й перед операцією лікар якось так загадково сказав- давайте робити вже, бо після війни у нас буде аншлаг в цій області. Що він мав на увазі я якось відразу не перепитала.
Як ваша кукуха? На місці?
показать весь текст
15
5
2
41
268
0
Вчора читала дані, що в нас вже від 20 до 50 тисяч людей втратили одну або дві кінцівки. Цифра може бути ще більшою, бо на протезування черги. Нам зараз треба ставити інклюзивною країною у всіх сенсах
6
13
я понимаю.
но есть специалисты, которые не такие апокалиптичные прогнозы дают.
в этом вопросе вообще прогнозы бессмысленные, по-моему
но есть специалисты, которые не такие апокалиптичные прогнозы дают.
в этом вопросе вообще прогнозы бессмысленные, по-моему
1
6
авторо такі ж роздумі й у мене що війна з нами надовго((( як мені шкода що нічого не зробили щоб її не було
4
3
3
Вчора читала що в наших школах будуть вчити дітей як з дронами поводитися. Імхо краще б вчили як дітям з інвалідами комунікувати, щоб не шарахались, не пялились і пальцями не тикали. А про інклюзивну державу я взагалі мовчу. Попробуйте візком з дитиною по своєму місту покататись, далеко не заїдеш🤦♀️
16
6
2
Ну, то что пережила моя семья в Ирпене, это точно навсегда. Это забыть нельзя. Сейчас немного отошли от событий, 1,5 года прошло, сын вроде бы в себя пришел. Но это точно в каждом из нас. И этот страх тоже навсегда. В 14 году мы уехали из Луганска, в 22 потеряли все в Ирпене. Иногда мне кажется, что я больше никогда и никогда не буду чувствовать себя в безопасности.
1
45
В моєму місті з дитячим візочком скрізь комфортно,на відміну від тієї ж Греції,наприклад.Таке враження,що вони дітей взагалі не мають.
4
Львів. Тільки не пишіть мені- оооо ну так у вас ок.
Кожен мій ранок починається з перекличок родичів друзів живі чи нє. Я з Дніпра, довго жила в кривому розі і Києві.
Кожен мій ранок починається з перекличок родичів друзів живі чи нє. Я з Дніпра, довго жила в кривому розі і Києві.
15
2
4
Нажаль в наших людей немає культури ходити до психолога, визнавати проблеми що щось не так. Це зараз більшість психологів працюють безкоштовно, потім вже не будуть, а це дорого. Не у всіх після каліцтва є воля до реабілітації і соціального життя. Про те що житло транспорт магазини дороги і навіть ті ж лікарні і інші установи не дуже розраховані на колясочників я взагалі мовчу. Я надіюсь звісно що це скоро скінчиться, і що все буде добре.
2
Я за границей успокоилась спустя 1 месяц, поначалу тоже от каждого звука подскакивала((( .. но здесь салюты так часто, что не привыкнуть невозможно.
А вот в Киеве - да, было оооочень страшно. Не представляю как к такому привыкли мои знакомые и друзья.
Я думала, что с ума сойду.
А вот в Киеве - да, было оооочень страшно. Не представляю как к такому привыкли мои знакомые и друзья.
Я думала, что с ума сойду.
1
Ви ж знаєте що дуже багато батьків в нашій країні самі не знають де очі діти, коли бачать людину на протезі.
Так, нам треба брати приклад з Ізраїлю. З таким єба#₴%тим сусідом треба бути завжди готовим. Зброя, підготовка населення, бомбосховища.
1
6
в саму останню чергу , людям з аптуціями треба наша жалість і очі не доведеться дівати нікуди, якщо не витріщатися на цих людей тим паче що вони такі ж як і всі інші
7
Ну,загалом це не школа повинна навчати,а в нормальних сімʼях це неодноразово розказують і проговорюють саме батьки дітям.Я з малку своїм розказую постійно про це
5
Моя бабуся з 18 років була без ноги і на протезі. То ж я знаю як люди реагують на інвалідів. Спектр від непомірної жалості до страху
А як назва теми ´Ця війна з нами назавжди´ відноситься до вашої кукухи, феєрверків і Хорватії? Де зв´язок?
16
1
Як можно до цього адаптуватися? Для мене феєрверк-то вибухи, прапор -кладовище, а звук сигналів автомобільного кортежу- то похорони героя. Як можно звикнути до цього? Як можна на це не реагувати?
1
4
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу