Колонізація та русифікація в срср

«Що таке психологія колонізатора?
Колонізатор чудово знає, він йде до нових країн, щоб пригнічувати і збагачуватись за рахунок цієї країни. Аби проводити масове насильство – колонізатор вигадує різні міфи: про те, що він великий народ, який йде рятувати примітивних дикунів. Так робили всі колонізатори: французькі, британські, голландські.
Радянський Союз до цього додав ще й міф про братерство, великого брата, міф про те, що “ми несемо звільнення, цивілізацію та технологічний прогрес”. Колонізатор включає машину пропаганди і через якийсь час усі покоління в це щиро вірить. "Ми йдемо рятувати людей, допомагати, збагачувати, розвивати.

Колонізований на початку, коли приходить колонізатор, почувається пригніченим. Він відчуває ненависть, агресію. Але висловлювати агресію дуже небезпечно, бо колонізатор завжди встановлює свою владу через насильство. І колонізований після кількох спроб розуміє всю свою безпорадність, і в нього розвивається вивчена безпорадність.
Що ж відбувається з агресією та ненавистю, які накопичуються – колонізований трансформує їх у захоплення. І він починає поступово дійсно вірити у цей міф, що “ці люди принесли мені визволення, дали мені культуру, науку, цивілізацію”.

“Тут важливо розуміти, що колонізатор ніколи не має мети розвивати колонізовані країни. Все, що він хоче, це збагачуватись, викачувати матеріальні та людські ресурси. Для цього він використовує два основні шляхи:
Колонізувати територію та встановити там свою владу;
Колонізувати мозок місцевого населення.
Яким чином він це робить? Він позбавляє місцеве населення своєї ідентичності.

Найпростіший шлях колонізувати розум – це позбавити людину його мови. Тому що мова це основа комунікації, як ми будуємо свій світогляд, як ми спілкуємося зі своїми близькими, предками. Коли в людини відбирається мова, вона втрачає зв´язок поколінь. Це як дерево, у якого відрізало коріння – найменший вітер його знесе. Людина, у якої відібрали культуру, ідентифікацію та мову, стає ніким, нічиєю. Її можна послати на будь-яку війну, будь-які важкі забудови – їй не буде сенсу чинити опір, вона позбавлена своєї ідентичності.
Найголовніший міф, який приносить із собою колонізатор – це міф про свою велич. І тут завжди є зворотний бік: якщо ця культура велика, то інша примітивна. І сьогодні, коли люди говорять про свій народ, про свою мову, як про не розвинену, примітивну, слабку небагату, це результат багаторічної пропаганди. Це коли люди дивляться на себе очима колонізатора – вони говорять про себе так, як багато років колонізатор впроваджував у їхній мозок. Вони вже у це вірять.

Що ми можемо з цим робити?
По-перше, розуміти, що це міф. Жодна культура не може бути більшою, ніж інша. Кожна культура для свого народу велика. Вона може не подобатись комусь іншому, може бути незрозумілою, здаватися іншою, але для кожної людини своя культура автентична, унікальна та велика.
Коли нам кажуть, що колонізатор дав нам доступ до своєї великої культури – так, чудово – він нам дав доступ до російської культури, ми знаємо Достоєвського, Толстого, Чайковського, але якою ціною?! Зате ми не знаємо свою культуру та мову, натомість знищувалася наша культура, знищувалися наші поети та письменники. Тобто це було одностороннє використання культури, традиції та звичаїв одного народу, і репресія культури, звичаїв та міфів місцевого населення.

Що нам з усім цим робити?
Насамперед, деколонізувати свій розум. Розуміти, що була пропаганда, потужна машина, спрямована на те, щоб позбавити місцеве населення своєї ідентичності.
Як ми можемо це робити?
Посилювати свою мову, культуру. Знати, розуміти, слухати, цікавитись - це ось перше, найважливіше.
Друге, дуже важливий момент. У жодному разі не можна звинувачувати тих людей, які погано знають свою мову та свою культуру. Це не було їхнім вибором. Треба розуміти, що то була пропаганда, це була планомірна русифікація населення. На це витрачалися гроші та сили. І так само, щоб повернути силу своєї мови, нам потрібна підтримка. Підтримка потрібна особистісна, міжособистісна, дружня та державна. Тобто тільки так ми можемо відновити свою мову, культуру та ідентичність.
Називати речі своїми іменами, тобто не великий і могутній Радянський Союз, а колонізатор, агресор – економічні та екологічні катастрофи, голодомор, зруйновані життя наших предків. Будь-яке відновлення починається з того, що ми називаємо речі своїми іменами. І розуміти, що якщо вам не подобається свій співвітчизник, просто спитайте себе: "Можливо, ви все ще дивитесь на себе очима колонізатора.

Внутрішнє інтерналізоване придушення це коли колонізатора вже немає, а ми все ще ставимося до себе як до недостатньо розвиненого, примітивного Тому, кому потрібен хтось могутній і великий, хто прийде, врятує і навчить. Потрібно підтримувати і з любов´ю, розумінням ставитися до своїх співвітчизників та розвивати свою культуру, знати її, любити та розповідати про неї».

Автор Гюльнара Акперова, за посиланням відеозапис промови.

https://vm.tiktok.com/ZMj1GPaGs/