Ніяк. І не на кухні також. Придираємося одна до одної постійно. Буває, попускає ненадовго, а потім знову. Але вона дуже важка людина (це знають усі знайомі, сусіди, родичі). Тому тут легше. І з віком усе лише ускладнюється. Але мені вже не 20, щоб реагувати на її закиди, тому живемо.
Це неможливо вживатись. Для чого на таке погоджуватись? Невже він того вартий щоб мучитись?
Ви прийшли на чужу територію
Ви прийшли на чужу територію
1
Коли доводилось жити разом, то вішатись хотілось. Печаль на одній території, тим більше на чужій. Тому молоді дівчата, майте голову на плечах, не йдіть в чужий монастир, не будьте такими ж дурними як я!
7
Благо, що разом не живемо, тому чудово. Коли приїжджаю у гості, то завжди запропоную свою допомогу) А так, краще жити окремо, бо дуже рідко, коли господиням легко разом.
1
даже представлять этот ужас не хочу.
к счастью, никогда не жила со свекрухой и пробовать нет желания.
мне хватает её кратких и редких визитов.
к счастью, никогда не жила со свекрухой и пробовать нет желания.
мне хватает её кратких и редких визитов.
2
я жила на общей кухне со свекровью только когда вынуждено уехала из Киева в начале войны на 3 месяца. То ли тогда просто ситуация была тяжелая и было не до ругани еще и за кухню, то ли мы как-то умудрились найти компромисы, но никаких конфликтов не было
Нет свекрови. С мамой сложно уживаться. Она командует постоянно надо и не надо. И терпишь, а потом думаешь зачем эти жертвы
2
Мы недолго жили вместе, но на кухне уживались нормально.
Она готовила завтрак, а я ужин. Вкусы у нас одинаковые - мы обе ненавидим готовить, поэтому готовили простые и быстрые блюда)
Она готовила завтрак, а я ужин. Вкусы у нас одинаковые - мы обе ненавидим готовить, поэтому готовили простые и быстрые блюда)
2
У меня свекровь - мудрая женщина, она уходит из кухни, когда я там)) если готовлю, то спрашивает, чем помочь. Если помощь не нужна, то уходит в свою комнату, чтобы не мешать (знает, что мне мешать нельзя, я нервная)))
Жили окремо до війни. Непогана жінка, сварок не було, все чемно. Після початку війни орендуємо житло разом(вона з окупованої території). Я на межі.. це МОЯ кухня, МОЯ родина і МОЇ правила. Бісить, що треба уживатись, бісить її їжа і поради, яких ніхто не питає. Бісить присутність чужої людини. Роз´їхатись не можемо. Їй нема за що знімати житло. Вони мабуть вирішила, що з нами житиме навічно. Я розумію, що їй 65 і їй несолодко. Але якби вона до нас не лізла. Хз що робити
2
1
Нащо виходити заміж за ніщеброда , який не може забезпечити свою жінку окремим житлом від своєї матері? Нащо виходити заміж , коли ти сама убога і боса? Спочатку окреме житло , а потім думай про заміжжя.
2
Не мешкала разом з свекрунями , 1ї максимум якісь салат допомогала готувати овочі нарізала, в гостях бували рідко 3-4рази на рік на свята; 2ї вона по професії кухар була, готувала смачно; моя допомога їй була не потрібна; чому я була дуже рада
Було б їй куди йти- давно б пішла до себе. Влаштувати скандал означає вигнати її на вулицю. Буквально. Але мені це теж набридло. Це ж вона з нами живе, а не я до неї прийшла. То поки ігнорую і роблю все так, як вважаю за потрібне. Але психологічний дискомфорт присутній
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу