Девочки, кто вернулся домой из за границы? Почему?

Подруга моей дочери звонила, плакала, проснулась от взрывов, испугалась. Я рада что моя дочь больше не просыпается от взрывов в этом ’безопасном’ городе, как раньше.

Слабо)

Я так вас понимаю. У нас в Харькове, когда после очень длительной светомаскировочной темени, включили первые фонари на парковке Эпицентра, я так в машине кричала ’фонариии’😁Помню, приехали в Эпицентр, я сижу в машине и не могу понять, почему люди возле машин стоят и вверх смотрят. Ну, я тоже подняла голову и так громко, на всю машину ’фонарии’. Запомнила этот момент. Сложноватый был период, когда дома при наступлении темноты нельзя было свет включать. И народ, у кого нет штор, только мобилкой или фонариком себе подсвечивали. Вобщем, есть, что вспомнить

А чувствуется любовь у жены, которая на длительный период оставила мужа одного? Знаю многих девочек, которые из относительно спокойных городов, просто сидят в Германии, потому что пособие есть и можно не работать и не заморачиваться. Да и домой, к мужу, чё его ездить. В этом случае я на стороне мужчин.

Единственная причина заставит меня вернуться под каждодневные обстрелы - если ближайшие 3 месяца не найду работу

В Київ, з двома дітьми ще минулого року влітку з Німеччини. То країна не мого життя. Я звідти поверталася багато разів. Можливо тому, що маю можливість виїхати туди (по роботі) майже протягом останніх 20 років, постійно отримувала пропозиції на різні посади. Але минулого року переконалася, що там я завжди буду на пару сходинок нижче, ніж тут. Крім цього (роботи, власне - стабільної, цікавої і потрібної людям) тут в мене дім, чоловік, батьки. Житло. Машина. Дача. Друзі. Діти дуже хотіли повернутися теж (школярі зараз). Не жалкую. Хоча знаю німецьку мову достатньо добре (С1), одна з доньок теж знає мову (приблизно B2 англ і німецька в неї), роботу мені пропонували минулого року одразу по приїзду і поза моєю нинішньою організацією (працюю теж в німецькій, але в Україні). Вважаю, що більшість з тих, хто хотів повернутися, вже це зробив. Всі інші або поки вагаються, або вирішили будувати своє життя там.

Не засуджую нікого, не оцінюю нічиїх рішень у будь-який бік: в усіх свої мотиви. І хай там як стане у майбутньому, вважаю, що чим більше щасливіших людей в світі, тим краще.

Где вы такую статистику нашли? 200 человек каждый месяц только в школах!

Каждый месяц. Почитайте американские новостные сайты.

Там себе відчуваєш наче вже живеш у домі прєстарелих 😁
Ну комусь норм жити по розкладу. Навіть о котрій години будешь лягати спати - за тебе вирішує держава і сусіди.
Мені важлива внутрішня свобода, яка коштує дорожче ніж те, шо я буду мати в Німечинні

Що реально, вирішують сусіди, коли спати?

и как Вам сейчас живется в Краматорске?
у меня осталось там жилье и родители вернулись тоже с Германии... но говорят, что им лучше дома, но это не жизнь, а выживание.
Работы нет, люди уже начинают драться за гумманитарку....

В Німеччині немає нічого поганого:), місцями навіть дуже навпаки. Як кажуть мої знайомі німці, це країна, де тобі не дадуть померти на вулиці голодним:). Просто комусь подобається і підходить ця країна, а комусь - ні.

Я відписувалася нижче, що мені особисто не дуже підходить. В комплексі. Хоча немає ані мовного бар´єру, ані прогалин у пізнанні німецького характеру і звичок. Я понад 30 років регулярно там буваю в різних ролях (в гостях, на навчанні, по роботі), знаю життя не в туристичному сенсі, а в повсякденному. Навіть враховуючи усі нюанси нашого українського життя-буття, вдома мені краще. Я тут живу, а не перебуваю у передчутті. Жодну іншу людину не збираюся переконувати ні в чому, бо це така справа - або потрапить місце в серденько і в душу, або ні. Я об´їздила Німеччину вздовж і впоперек, була дуже в багатьох місцях і багато де почуваюся майже як вдома. Але лише МАЙЖЕ як:-)

Я з вами погоджуюся, але коли я тут кажу, що виїхала з Києва і вивезла дитину - з мене насміхаються.

Нехай насміхаються. Це ваше життя, і лише Впм вирішувати, як краще для Вас. І Ваше рішення - правильне. Будь- яке. Коли воно стосується Вас і ваших близьких.

Что не можете? Мне тоже страшно было возвращаться. Но желание снова быть с мужем перевесило все опасения.

еще Днепр))))

вы правильные вопросы себе задаете

Хорошо, что в Украине иногда решают соседи за Вас когда ложиться спать. Тусят, буянят, орут под окном. Красота, свобода.

Київська область, повернулася в минулому році. Вдома чоловік та приватний будинок, усі зручності, медицина.
За кордоном були гірші умови проживання, не було поруч нікого і тому не було жодної допомоги, фактично була сама з малою дитиною. Жили в напівпідвальному, холодному приміщенні, яке переобладнали для проживання.

Каждому свое
Мне в Украине не попадались плохие соседи
А в Германии попалась бешеная бабка которая писала жалобы в мерию что мы тупотис. При этом я с 7 утра до 20.00 не была дома, так как курсы и подработка

Везде есть свои плюсы и минусы.

Для себя плюсов не увидела

в когось склалося із сусідами і тут, вдома. а в когось їх немає, наприклад:-). взагалі, свобода для кожного - поняття дуже суб´єктивне. воно завжди пов´язане із відповідальністю. тому у кожного своя свобода, так само, як і відповідальність;-)

Насправді насміхаються тільки тут, на Порадниці. В реальному житті не чула такого. В таборі познайомилася з дівчиною, яка покинула гарну посаду в Луцьку, і виїхала з дитиною до Німеччини. І я її також розумію, тому що не тільки за ракет над головою, батьки приймають рішення вивозити дітей. Життя у наших дітей одне, чи хочу я пожертвувати своєю дитиною, заради якогось примарного майбутнього, яке нам обіцяють наші правителі, ні, я їм всім не вірю, занадто багато брехали і брешуть. Я чула багато різних історій, хто і як і звідки виїхав, і жодного разу глузувань над тими хто виїхав з Тернополя, Луцька або Києва.

О як я Вас розумію за освітлення, сама з Мико, помню як ввімкнули, а ти дивишся і не віриш своїм очам.

Я. Повернулась в Киів, коли зрозуміла, що війна надовго. І потрібно робити свій вибір - починати нове життя за кордоном з донькою вдвох, чи повернутись до чоловіка і батьків і жити в горі і радості… а там вже як буде

Почему мне рука лицо поставили? Это боты всем рука лицо тычат?

Абсолютно согласна) Моя прабабушка с детьми была в эвакуации в Томске, 3 года почти, а прадедушка с институтом в другом городе, вернулись после войны в Киев и прожили счастливо еще 50 лет) Просто была необходимость и пришлось терпеть
И из лагерей по 20 лет ждали. Это называется преданность семье и уважение выбора, тем более, не по своей воле...

Вы вправе решить когда им спать пора. 102...

странно, что вы вообще спрашиваете.