Відчуваю себе нікому не потрібною

Сорри , но бегом к психологу, не забирайте у себя время которое вы могли бы прожить счастливо - у вас не будет 2 жизни чтоб успеть испытать все самое лучшее что вы пропускаете из за детских травм

Шкода, що вам прийшлося це все переживати дитиною, але ви вже доросла і маєте самі потурбуватися, щоб пропрацювати ці проблеми.
Коли ви захочете самі собі бути потрібною, відчуєте ресурс працювати над своїм станом, можна братися за діло: або книги, або робота з психологом.

Ну то ви думаете, шо нещасна дитина. А матері мабуть забодалося вас піднімати, а ще коли ви хвора бідося. Мені здається, що саме вам потрібно змінитися, а не вимагати цього від похилої жінки.

Мене рятує інколи моя робота, не можу дома з цими всіма думками, беру додатковий підробіток, щоб більше спостерігати за іншими людьми, і вчитись чомусь хорошому

У Вас нет кота?

Нас усіх щось дратує , но доросла позиція - прислуховуватись до себе і вчитись це вирішувати - нас цьому не навчили , тому потрібно йти до лікаря , який допоможе вам , самі ми інколи не можемо справитись , це як зробити операцію - сам собі її не зробишь

Ще згадала момент, як моя хрещена хотіла подарувати мені на 18-річчя золоту каблучку, мама коли дізналась про це, зателефонувала їй і сказала не страждати фігнею, типу хто я така, що мені такі подарунки дарувати, типу не потрібно цього робити. Якщо що сенс цьоро посилу не в каблучці, а в тому, що мені в душу запали слова хто я така, що мені таке дарувати . .

Мать забодалась ее поднимать? А не является ли это материнским долгом? И что значит ’хвора бидося’? Ребенок действительно болел

Є, мій улюбленець

Тогда как это Вы никому не нужны? Мои коты без меня реально пропадут. И сложно представить, что можно брать доп работу, чтобы уйти из дома и наблюдать за людьми когда у Вас есть кот.
Какая разница что говорила/говорит мама?
Вы взрослая, Вы свободны, у Вас есть кот.

Скільки Вам років? Як давно живете окремо від батьків?

Я ходжу на роботу, щоб частково балувати свого улюбленця, купувати кращий корм, а ввечері коли приходжу ми гуляємо, лягаємо спати разом

26, 2 роки вже як

А где вы живете?
Мужчины нет? Кроме котика)

Київ, немає. І не було..і не потрібен

Подивіться на пост автора про каблучку і зрозумієте, що вона вічно ображена на все і всіх. Є такі люди, з дитинства. Аби автор виросла та мала лад в голові, то не телефонувала би матері з претензіями. Я так в бачу цю розмову: ти мене тоді, я той, і що, а зараз?!!

Почему так?

Який сенс? Мені самій добре, і з котиком

А название темы говорит об другом.
А друзья?

Є краща подруга. З нею завжди ходимо на каву, гуляємо. Друзі це велика цінність

Багатьом людям вдалось сильно покращити життя завдяки розхламленню. Книги Марі Кондо і книга Домінік Лоро вам в допомогу.
Смисл в тому, щоб залишити у себе вдома тільки ті речі, якими ви користуєтесь і які вам подобаються.
Кожну річ берете в руки і вирішуєте, подобається вона вам чи ні. Починаючи з найлегшого - одяг, взуття. Потім кухонні прибамбаси, подарунки, документи, сентиментальні речі.
Сотні разів прийнявши рішення, подобається вам конкретна річ чи ні - ви вчитеся робити вибір і починаєте розуміти, що вам подобається. Оточуєте себе тільки тими речами, які вам подобаються.
І автоматично це переноситься і на стосунки з іншими людьми - ви прислухаєтесь до себе, і самі вирішуєте хочеться вам спілкуватись з цією людиною чи ні, хочеться працювати на цій роботі чи ні.
Прочитайте книги, можливо вам захочеться спробувати. Передноворічне розхламлення.
І потім приносити в свій дім тільки потрібні речі, які вас радують.

Прочитавши вашу тему, у мене склалось враження, що ви не знаєте що вам подобається, що вам хочеться. Живете по інерції.
Але краще вас ніхто не знає, що вам треба. Вчіться будувати своє життя по своїм вподобанням.

Мені здається, що так і є. Але інколи, та навіть часто так виходить, що я боюсь зробити новий крок, боюсь змін. Бо якщо я щось не так зроблю, то втрачу те, що мала