Яка ситуація в житті вас максимально налякала?

Виїзд із окупованої території-дорога в один кінець..тоді ще не знали чи доїдемо живі та неушкоджені (вивозила дітей ) , перші місяці війни,коли з полок магазинів зникли всі продукти, скрізь черги ,деякий час нічого не завозили,видавали потім по хлібині на руки , сушили сухарі про запас,коли люди наші йшли голіруч на колону ворожої техніки ...багато таких моментів...а ще страх ,що буде далі ,бо батьки так і залишилися в окупації, а ми хоч і виїхали ,але по факту бомжі ,без перспектив в майбутньому...

Коли дитині вперше озвучили діагноз аутизм, а пізніше, одина психологіня з науковим ступенем, що в нього важка розумова відсталість. Тиждень була як в тумані, поки не поїхала до іншого.

Коли діти були маленькі, переїхали до Польщі на кілька років.
Меншому 3 десь рочки, старшій 7. Гуляли парком, там гірка така висока, ми піднялися спочатку на гору, погуляли і спускаємося потихеньку.

Донька чемно йде за ручку, щось питається мене, я їй розповідаю, а сама дивлюся за меншим, який попереду бігає як дзига.

І от забіг вже досить далеко від нас вниз, я починаю хвилюватися, пришвидшую крок. І тут бачу ... він добігає низу горки...там стоїть авто, його світлий комбез пробігає біля авто, щезає, хлопають дверцята і ... авто на великий швидкості стартує до виходу з парку...

Я втрачаю контроль, дико кричу, біжу вниз, мала летить за мною, обидві ридаємо, я розумію що навіть не можу зателефонувати в поліцію, бо не встигла ще номер польский купити.

Збігаю вниз, кричу як різана, навколо нікого... донька істерично ридає... в голові думки тільки що я не знаю що робити в такій ситуації і що я більше ніколи не побачу сина.. і тут світлий комбінезон вилізає з кущів, регоче і кидається на шию.

То все відбувалося лише 3-4 хвилини, але свій жах і істерику пам´ятаю ще й досі.

Потім у підлітковому була реанімація, але то вже геть інша історія..

Підтвердили?(

Аутизм є, але високофункціональний. Не відмінник, але вчиться. Інтеллект - норма.

Тобто соціалізований і адаптований до самостіного життя?

Когда началась война, ко мне залезли ДРГ ( я тогда думала что мародеры). Выбивали дверь, я в это время 8 месячную дочь передавала соседям, а старшего не могла на забор подсадить. Все обошлось, вовремя приехала ТО. Седины после этого на 50% прибавилось.

І в мене була схожа ситуація, коли я була вагітна третьою дитиною. Зробила скрінінг і по скрінінгу дитина даун. А виявилося , що в аналізах наплутали, але ж чого це мені коштувало...

Две очень сильно
Первая муж в поезде с верхней полки упал , я видела как летел , наклонилась к нему а он без сознания , крови море , начался приступ
Думала умрет (я еще беременна была ) там на полу был железный бортик от него разбил сильно голову
Снимали с поезда сразу на скорой , делали остановку

Второй раз сын пошел в другу ,7 лет , а я работала ночью и лягала вздремнуть и вырубило , просыпаюсь уже 11 ночи , темно
Звоню другу сына а тот говорит что он давно ушел домой , ой я так бежала в тот двор , в халате и тапках, хвала его -тишина и темень
Я подумала ну все , пойду с крыши дома выброшусь сейчас (такая первая мысль была ) как вышел из темноты , еще боялся что наругаю

Коли наснилося, що народження дитина, то сон. Тобто наснилося, що насправді я не народила. Довго мене цей сон переслідував

Ужас , представляю что пережили

Я во сне кстати в 100 сильнее эмоции испытываю чем в жизни начиная от любви до горя и ужаса , это так странно
Не сказала бы что сильно отмороженная в жизни но во сне это гипервыраженные эмоции , если страх то парализующе сильный

Перша - вибухи вранці 24 лютого 2022, друга - коли полетіли кацапські винищувачі.

Это точно.
Я просто долго ждала этого ребёнка. Очень долго. И многое прошла ради доченьки.
И когда она родилась я не могла на неё насмотрелся, я не могла ею надышаться, я не знаю как это объяснить. Это вот все, я наконец то абсолютно счастлива и даже боялась в это поверить.
И мне начали сниться сны потипу , я иду с коляской, раздаётся плачь, я смотрю в коляску, а она пустая, или в ней кукла.
Или снилось, что я якобы просыпаюсь, а в квартире нет ни кроватки, ничего, что все это был сон и что я даже не беременна.
Я просыпалась в ужасе, меня трясло. Я часами сидела над кроваткой, боялась уснуть.

В процесі. він розумний хлопчик, але дуже наївний.

Виїзд з окупації, і взагалі окупація, у мене троє дівчат підлітків, в мене голова не відключалася від цього не на секунду, я була як той дельфін, що спить полушаріями по черзі

когда я попала в аварию, была за рулем. Думала, что умерла, реально. Машина была всмятку, сразу выбежала посмотреть, целые ли ноги

Коли забирала з моргу маму. Будівля має такий вигляд.як з фільму жахів. Досі сниться, як я там ходжу коридорами. Там ремонт певно 30 років не здійснювався, а гроші чималі беруть з рідних. Просто жах, краще вдома помирати

Все-таки страшнее авианалета ничего пока в моей жизни нет. Надеюсь, и не будет. Месяц под разными бомбежками, но когда самолёт и дом дрожит как картонный, дом, в котором стены по 60 см...
Надеюсь, больше такого в моей жизни не будет. И ни в чьей не будет.

Моя історія та відчуття один в один з вашою😥

Когда сын в 17 лет с друзьями натворили дел , попал под суд. Отделался условным сроком,но пока шёл суд , мы полгода нормально не жили.

Смерть мамы

1) мені років 5-6 , мати показує мені свої речі на смерть і розказує що я маю робить, бо вона помре
2 ) 17 років, 2 утирка намагаються запхати в машину, я падаю головою , відкриваю очі і розумію якщо втягнуть, мене чекає страшна смерть
3) 2016 рік, коли воспєталка в садочку видала мені ’у вашого рєбенка аутізм’, це було в п´ятницю, найближчий прийом у лікаря в понеділок, я 3 дня фізично відчувала як мій світ руйнується
4) 10 тиші з Бучі
5) 30 днів тиші з Іванкова
6) теракт на ГЕС

Коли прокинулася в травні від роботи ППО над будинком, трусило всю і потім 2 дні ще шлунок болів.

Коли забитий людьми евакуаційний потяг став посеред поля,хтось почав кричати, що в сусідньому вагоні пожежа і двері були закриті. Тоді забоялася, щоб люди в паніці не почали давити один одного

Это только начало, к сожалению. Других родственников это тоже ждёт через какое-то время. Я тяжело переживала смерть тёти в 2015ом. Она была мне как вторая мама. 2 года подряд ходила каждый месяц в тот день свечки ставила в церкви. А потом пошло- поехало. Сегодня 5 лет по маме. Через 1,5 года папа, а в 2022ом муж. И не осталось никого из близких....

1.Смерть бабусі ,коли мені було 14 років
2.Смерть мамочки.

Утро после кесарево.

2019 попала под обстрел у мамы, 2022 ракета над домом.

Потеря работы с маленьким ребенком