16річну доньку кинув хлопець.

Я вже відчуваю, що взагалі Алі психічно не витримую. Дуже важка за характером дитина. В минулому році почала зустрічатися з хорошим хлопцеві. Два дні тому він її кинув. Донька абтюзер як у родині, так і з хлопцем, через саме це він її і покинув. Дійшло до того, що вона вимагала аби він весь час проводив з нею, не дозволяла спілкуватися з друзями, їздити раз у місяць до мами, байдуже ставилася до його мрій, цілей та обставин. Він не витримав. І от тепер все це звалилося на мою голову ще в більш гіршому вигляді. Не хоче бути дома, погрожує поїхати. Зараз поїхала на квартиру до бабусі. Навчатися не хоче, займатися нічим не хоче, просто грає на нервах і емоціях всіх оточуючих. Коли з´явився хлопець, то я його прийняла, не критикувала, намагалася бути їм другом, з розумінням до усього ставилася. Але їй абсолютно все одно на мене, на мої почуття, переживання і здоров´я. Вона просто знущається, маніпулює, виводить на емоції. Коли обговорювали її стосунки і причини розриву, то сказала, що їй на всіх і все все одно, є тільки "а я хочу". Нема сил .. Вчора спілкувалася з її подругою, та теж їй намагалася донести, що так не можна ставитися до хлопця і оточуючих, але вона навіть подругу не слухає, нема жодних авторитетів у людини, є тільки Я і Я хочу. В мене вже настільки опустилися руки, що я вже мабуть втратила останню надію, що вона зміниться і змінить своє ставлення до людей. Довго списувала це на підлітковий вік, але з роками нічого не змінюється,стає лише гірше. Я не сплю ночами, мене всю колотить, а мені ще треба працювати і виховувати меншу дитину, а я відчуваю що втрачаю вже бажання жити. За допомогою до спеціаліста вона звертатися відмовляється, бо вважає, що в неї все норм, це з нами з оточуючими не все в порядку. Я вже думаю я не витримаю до її 18 років.І от що робити. Є надія, що така людина може змінитися, чи це вже все? Я в повнісінько у розпачі