16річну доньку кинув хлопець.

Тому що погрожує то самогубством, то тим що десь поїде в невідомому напрямку, провокує на скандал. З їх слів вона кричала на хлопця, бо він спокійний і їх це бісило, бо так нудно...

Тому що мені потрібно з нею мати зв´язок, тому що їй зараз погано і я не маю права від неї зараз відвертатися і показувати їй байдужість

Странно, меня и сестру воспитывали одинаково в одних условиях, мы по характеру кардинально разные люди. Воспитание корректирует характер, но я считаю, что его основная часть даётся нам с рождения. А от начала трудный характер и корректировке тяжело поддается, неизвестно ещё что было бы, если бы она с маргинала и жила, во что бы этот характер превратился

Та уже мабуть треба йти, бо відчуваю, що не справляюся зовсім

Ні на це вона гостро реагує, тоді взагалі може виключити телефон і не приходити. В їжі я їй відмовити не можу, а забаганки не купую з того часу, коли вона прямо відверто маніпулювати і погрожувати. А зараз вона вже 2 дні взагалі не їсть( І знову пішла на квартиру до бабусі. Я вже взагалі майже не впливаю на неї. Пообіцяла завтра повернутися. В цьому вона схожа на свого батька, той теж все переживає всередині і ні за що не буде ні з ким ділитися, а це дуже погано, бо коли людина ні з ким не ділиться переживаннями, то вони а рази гостріше протікають

Ну особо не сюсюкайтесь. Есть хочешь? Нет? Ну еда в холодильнике, холодильник на кухне.

Я, блін, в шоці з відповідей. А от звідки стільки недолугих.
В 16-річної доньки треба питати, що ти приготувала, а не чи буде їсти з мапою де там холодильник.
Тоді і проблем би таких не було.

Давайте каждый сам разберется кто в семье готовит, ’долуга’ вы наша. Я до 18 не готовила, у меня это делала мама и две бабушки, таких проблем не было. Со мной вообще проблем не было, я спокойна как удав.

А при чому тут ви?

Тю, так это ее жизнь. Она уже взрослая. Или найдет такого, что будет терпеть или будет шишки получать все время. Это ее выбор. Чего вам не спать? У меня тоже 2 детей. Старший такое вытворяет, что нет слов. Я забила. Затянувшийся переходной возраст как сейчас говорят. Меньший еще что-то слышит, то вот ему в основном и внимание. И воспитание

Може виключити телефон🤦може не приходити🤦.коротше не буде у вас толку. Забрала телефон, раз на вміє користуватись. Сказала повернутись до 22.00. немає-- знайшла і під домашній арешт. Тиждень за руку зі мною в школу і назад в свою кімнату уроки робити.
Або відселити до бабусі і хай як хоче так живе. Або сказати ’слухай, та за*бала ти вже своїми фокусами, не буду я за тобою бігати, ще справді щось собі зробиш, нащо мені ті проблеми потім. йди збирай свої труси в сумку відвезу тебе в інтернат, хай вони дивляться як я така х*ва мама не можу тебе виховувати ’
Я б навіть запитала який її варіант більше влаштовує-- її життя як не як.

Вот и я через чур переживательная. Психолог мюпрсоветлвал не вступать с ней в дискуссии, чтобы они не перерастали скандал, когда она провоцирует, то стараться уходить или заниматься активно домашними делами. Но она у меня очень напористая, она может часами выводить на эмоции, очень тяжело все это. Хочется надеяться, что эта ситуация хотя бы подтолкнет ее задуматься над своим отношением к людям и понять, что люди такое терпеть не будут, и либо ты меняешься, либо никто не захочет иметь с тобой дел

В 16 років? Ви серьезно вважаєте, що в 16 років оці всі методи дієві? Це все працювало до 15ти, з 15ти вже не працює. І нажаль інтернатом теж лякала, навіть з речами були вже біля входу, сказала ’сдавай, мені все одно’.

То что в дискуссии не вступать то это верно и не просто не вступать, а даже внутренне не раздражаться, думать о том что просто у ребенка плохое настроение.
У меня две дочки. Обе с характером вредным, да и кто тут без недостатков)). Старшая нам выдавала концерты (были даже уходы из дома)... Всё должно быть по ее, никто не указ, когда без настроения то вообще все плохо, все к ней несправедливы... Просто я вообще не реагирую, только сажусь, глажу по голове и говорю ’ Ну ты уже долго скандалишь, тебе уже легче стало?’ Или ’ну давай я тебе обниму, я понимаю что жизнь несправедлива, подумаем вместе как проблему решать будем..’.. И все в таком ключе. Т.к. это дочь мужа, то я ее знаю с 12 лет, но думаю тут дело не в воспитании (муж тоже такой был и сейчас недалеко ушел, просто уже его побило основательно), три года пошло чтобы она поняла что ее любят такой как она есть и немного успокоилась. Но тоже когда с мальчиком первым разругалась, то где-то месяц был треш дома( Сейчас 21 год и она видно что меняется, иногда начинает думать уже о ком то кроме себя, появился парень которого она любит и она себя сдерживает с ним очень. Но мы её не пытаемся поменять, просто любим что есть, пытаться воспитывать такой характер только шишки набивать.
А младшая моя от первого брака, тоже тот ещё цветочек. Очень эмоциональная, скандалы и слезы, истерики, потери аппетита и обиды. Короче актриса от рождения) но эта веревки вьет только из тех кто послабее эмоционально, т.е. видит реакцию и тогда будет продолжать с удвоенной силой. Главное включается как кнопкой, вот она весело болтает с подружкой и вот уже слезы ручьем, т.к. ей не то сказали что ей хотелось услышать и тут же если вдруг подруга исправилась, то уже опять солнышко светит, а если не исправилась то ходит надутая, раньше ещё и рыдать могла пол дня. Я обычно смотрю это как кино и провожу беседы часовые.
Но главное для меня, что они обе очень умные, талантливые девочки, добрые и заботливые и главное без подлости. Мне кажется просто ещё не их время. И ваша дочь тоже пройдет этот этап и измениться.

Ну раз така доросла, то чому б її не відселити, тим більше є куди.
Дали мінімум на перший місяць. Розказали б куди комуналку платити і де роботу шукати -- ну і хай живе, як така доросла.
Мені здається тут проблема більше у Вас, вона з вас мотузки плете, а Ви там ні риба ні м´ясо, вибачте.

Ну там в квартирі ще й моя сестра періодично підживає, а вона не зовсім благополучна,і бабуся виїздить з квартири тільки на весну-літо на дачу, потім повертається

Ну й кажіть хай літо працює і складає гроші, або думає як вести себе нормально. Щоб могла або з кимось вжитись, або знімати собі кімнату окремо.
І взагалі, їй 16 років, то ж не 6, розбеться, згадайте себе.
Я вже вчилась в коледжі, більшість одногрупників були з інших міст, сіл, з інших областей. Якось жили, підробляли і вчились, не було вже часу та і глядачів на концерти.
А Ви якось і в руки її взяти не можете і відпустити боїтесь.

Я поїхала в інше місто в 18, мене мама відпускала з тяжким серцем, але спокійно, бо була впевнена в мені, що я нікуди не вляпаюся, що я відповідальна. Так,я дуже боюся, бо бачу, що ще нема розуміння взагалі життя і в такому стані можна накоїти непоправної біди. А мені не байдуже

Ви так часто повторюєте, що вам не байдуже, ніби себе переконуєте. Сама по собі тема вже б мала свідчити, що вам не байдуже, але для чого це вам?

Вона дитина, хоч і в 16 років може здатися, що мислить як доросла, але психіка назріла і при цьому вже й не приймає виховання, бо все те, що батьки можуть навчити (і прикладом і словами), навчається до років 8 . Слід визнати, що період виховання вже закінчився і стати дитині опорою і підтримкою. Опора має бути сильнішою, тож вже пора вам виходити з жертви і чекати від оточуючих розуміння, співчуття і підтримки образу ’я свята мама’. Ви можете це зробити самі для себе або з психологом, а дітям треба показувати внутрішню силу, тільки це допоможе

Діти не повинні брати на себе тягар емоційних проблем батьків і бути рятівниками, це робота дорослого. Діти беруть, дорослі дають, а не навпаки

Нема в мене більше внутрішньої сили на жаль( Забагато за останні роки на мене було звалено, вже ні фізичних ні моральних сил нема. Так, я потребую підтримки, бо вже не справляюся

Я і не очікую допомоги від дітей. Я просто у розпачі, тому що ні на що не можу вплинути,а через своє емоційне сприйняття відчуваю, що мені вже кінець

Ви очікуєте від них чуйності, і відсутності егоїзму, а це саме воно і є.

Ні, я і цього вже не очікую, я хочу аби мої діти були у безпеці, а от стосовно цього в мене зараз дуже великі страхи, особливо в стані відчаю дитини через втрату коханої людини, може бути що завгодно. А вона не йде зі мною на контакт. Хоча я її підтримала,сказала що дуже її люблю, сказала що може звертатися до мене по будь яку допомогу, але вона від всіх втекла

Втрата коханої людини, це коли людина вмерла. А тут розрив стосунків у підлітків, у них ще будуть можливості обговорити щось, залишитись в нормальних відносинах, чи навіть зійтися. Якщо донька так обходилась з хлопцем, то це не любов, це залежність з обох сторін і удар по его, що він це припинив, і не дав себе доламати, випробувати його ’любов’ до кінця. Слово ’кинув’ це лише тупцяння по болючих місцях. Людина не річ, її не можна кинути, якщо це не буквально про тіло. Звинувачення ні до чого не приведуть, і в стосунках двоє людей. Але уявлення про стосунки і любов у дітей звідкись беруться. Чого для неї так трагічно бути кинутою і при цьому вона раз за разом це провокує?

Вона з малечку не любила ні з ким розмовляти,в неї батько такий самий за характером, все всередині. З народженням молодшого,я навпаки намагалася як найбільше уваги приділяти донці, бо розуміла наслідки. Справа не в тому, хто для неї хороший хлопець, я тут взагалі їй ніяких стереотипів не нав´язую, справа в її відношенні в принципі до всіх людей, навіть до коханого хлопця. Хлопець до речі переселенець, з багатодітної родини,я його прийняла тому, що це був її відбір, без навіть натяку на якусь критику його чи їхніх стосунків. Вона відмовляється з нами кудись ходити. Є квитки в театр на 2 особи, запропонувала давай сходимо разом, не хоче. Коли йдемо в кав´ярню, вона мовчки їсть і не хоче вступати в діалог, в неї справжніх подруг навіть не А, вона ні перед ким не відкривається

Хіба це не залежить від сім´ї, де їх виховують? В мене склалося враження, що останні років 10(може й більше), діти не вміють дружити. Не купувати одне одного ’плюшками’, а просто так спілкуватися, бо цікаво. Ви такого не помічали? Я мама трьох дітей, дивилася по однокласникам моїх дітей.