Життя після зради

Чоловік після поранення довгий час перебував у лікарні в іншому місті, сидів на СЗ, спілкувався з дівчатами, з однією (принаймні про одну є 100% інформація) переспав.
Приїхав додому, вивалив купу претензій, наговорив мені усякої гидоти.
Я вже на цьому етапі зрозуміла що щось не так, бо в мене чоловік завжди був просто взірцевим, власне, знайшла додаток баду, знайшла переписку із тією дівчиною, вона розрахувала на серйозні стосунки, думала він її буде забезпечувати, одружиться, але ж ні, він «кохає дружину» і вона(тобто я) в нього найкраща, . Аж смішно, чесне слово.
Подали на розлучення на початку квітня.
Він винаймає житло у іншому місті, час від часу приїздить по надуманим причинам. На початку каявся, плакав, благав щоб вибачила, тепер поводить себе так наче нічого не трапилось.
Я істерики не влаштовую, то він мабуть вирішив що усе йому зійде з рук, заходить «з іншого боку», через родичів моїх.
Для сина то взагалі, типу зразковий батько, на рибалку возить, на полігон стріляти, на велосипеді катається, ще й на мене щось бурчить що я в нього сина відібрала (хоча раніше пасинок його часом відверто дратував, вважає що дітей треба виховувати максимально строго і увагою не балував).

Скоро їхати до РАЦСу за свідоцтвом про розірвання шлюбу. А я оце думаю, а буває життя після зради?
З одного боку мені гидко навіть думати про секс з ним, якось максимально «фу», а з іншого боку, я ж памʼятаю його рідним, теплим, і своїм.