Птица секретарь• Изменено 07 мая 2024
Важкі розмови з чоловіком
Вже два роки. Він рветься в Україну. Хоча по документах він не призовник і ми живемо за кордоном. Я втомлююсь від цього, в мене якось по-іншому працює мозок. Я розумію, що не можу собі дозволити такі «викидони». Бо якщо мене не буде, бабуся так дідусь моєї дитини (батьки) - не зможуть подбати про себе - не кажучи вже про мою дитину. В мене якість заземлення сприйняття світу, я знаю, що маю дбати про близьких, працювати, заробляти. Йому погано, бо в нього є відчуття боргу. Я його ніби і розумію - але не розумію, коли він каже, що піде туди захищати свою дитину (якої до паспорту іншої країни лишилось зовсім трохи вже) і якої фізично там немає. Може я якась не така, може ми просто різні люди, але так втомилась вже від цих розмов. Що порадите? Відпустити ситуацію і хай вже буде, як буде?
1
16
18
0
Так, відпустити ситуацію, він сам в праві вирішувати, що робити. А можливо це маніпуляція для чогось, ми ж не знаємо
Хай почитає більше наші новини, як влада все розкрадає, ТЦК калічить і вбиває людей, а якщо стається поранення - ти вже нікому не потрібен.
Якщо він так хоче воювати за можновладців - то вперед.
Якщо він так хоче воювати за можновладців - то вперед.
4
12
1
Ой, у меня два друга такие диванные вояки. Как выпьют вместе, так начинают в чате написывать, что пойдут на блокпост за повесткой, и у мужа расспрашивают, как там в армии. Прям кумарят этим.
4
2
8
1
мій зі своїм почуттям боргу пішов у ССО, хоча був знятий з військового обліку і ніякі повістки йому не загрожували, другий рік хапається за голову і не знає як петлять, бо вже багато разів контужений/поранений, а списатися не може від слова ’зовсім’
10
Мені інколи здається, що він не розуміє про що говорить, що якщо опиниться там - буде жалкувати, але буде вже пізно. В голові постійно якісь важкі думки. Ніби і його позицію розумію, але легше від того не стає. Це не маніпуляція, нажаль. Чим більше хтось з держави починає казати, що треба - тим більше він заглиблюється в собі і повертається до цих розмов. З того, що він сказав остаточно - громадянство тут йому не треба (схоже ми самі будемо його отримувати), кабінет призовника він заведе. З іншими поки нічого не зрозуміло.
Він не працює? Може від безделія такі думки?! Бо я теж хочу, але приповзаю додому після роботи... Бо коли пашеш щоб забеспечити сімью, свою старість, батьків такідумки не думаються.
1
5
У мамы один знакомый лет 70 даже песню героически-тоскливую сочинил про ’мобилизуйте меня!’. Потому что в самом начале он сходил в военкомат, там ему, естественно, отказали, и с тех пор он очень громко страдает по этому поводу. Я предлагала сходить в военкомат сейчас, вдруг обстоятельства изменились, и он такой герой пригодится... Не хочет))
Хочет петь песню, и чтоб восхищались.
Хочет петь песню, и чтоб восхищались.
7
Знаю точно такую ситуацию, рвался из Швейцарии отдать долг родине (жили там с семьей по работе лет 7), вернулись с женой, она тоже очень хотела вернуться, посмотрел на все, сидит тихонько на работе (компания большая, есть бизнес и в Украине), теперь невыездной и на фронт уже не хочет.
Скажите ок, приму любое такое решение, хочешь вперед, сразу у вашего вояки пыл поубавиться, такие герои только на словах, кто хотел давно там, война третий год
1
Знаєте, у нього спрацьовує нормальний чоловічий архетип. Ви все вірно кажете, але і чоловіка вашого можна зрозуміти. Запропонуйте, нехай візьме пару консультацій у психотерапевта. Щоб розібратись що він сам хоче і за що йому соромно, і так далі…
2
Знайомий так повернувся з Польщі на початку війни, хоча міг би забрати туди сім´ю. Як його не переконували всі, не допомогло. Вже два роки воює, з яких рік на нулі, мільйони разів пожалкував, тільки назад нічого не повернеш. То якийсь дивна романтизація власної значимості, чи пошук адреналіну, не знаю, коли чоловіки просто не знають що таке війна, думають то як лазертаг.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу