Абьюз с детства или воспитание ссср

старший ваш ребенок это ребенок, а не нянька для остальных детей. А сидеть с психованным младшим это полноценная работа, нервная. Взрослым за это платят от 15000 в месяц.

Дитина, яка в 10 років не розуміє наслідків своїх дій, не є ментально здоровою.

Вы как приемный нелюбимый ребёнок

С точки зрения родителя да, объяснение причинно-следственной связи. С точки зрения ребенка это абьюз. Ребенок не хочет, родитель применяет насилие и унижение, обесценивание. Вобщем придраться можно к любому родителю.

Мне кажется я так и написала, разве нет?

Это нищета

Так, потім у дитини все життя буде безгрошів´я

Да))

Мне 50, не ною и не собираюсь,а вот темы от 30 летних здесь постоянно, всё им не так, особенно мама

Это понятно что наши родители сами ничего в детстве слаще моркови не ели и ими не занимались. Но это не оправдывает скотского поведению к своему ребенку.

Отож. Но просто похожа внешне и характером на отца и свекровь (мать всю жизнь не любила отца и его мать)

Если кто-то токсичное говно, то иначе это не опишешь 🤷

Меня ударило в другую степь, я зарабатываю хорошо, бесконечно делаю запасы, но чувство что все это мне не принадлежит, в любой момент может пропасть, ктото отберёт, останусь ни с чем. Раньше ещё были проблемы с тем что любому нуждающимся нытик тяжелее чем мне и я должна немедленно делиться.

Нічого, що могло б на мене критично вплинути. А що, СССР якось прям впливав на батьків і батьківство (крім бідності і зайнятості)? Якщо люди які небудь, то і батьки які небудь. Що змінилось то?

У меня было то же самое, долго голову лечила

Знову про совок 10500 тема.
Я не совкодрочер, але такі теми дивують. Совок існував всього 70 років, а патріархальна система за якої продовжували жити, існувала сторіччями, і в совку виховання також продовжувадося за патріархальними звичаями з деякими послабленнями під впливом часу ( наприклад, сестра мого дідуся народила до шлюбу, хлопець не захотів одружуватися з нею, прабаба була дуже зла, але пробачила дочку, а 100 років тому дівчину б вигнали батьки як Катерину у Шевченка).

Скажу по себе, легче перенести нищету но в любви, чем когда ты прекрасно видишь как других любят, дают денег, подарки, не бьют, не оскорбляют. А с тобой можно.
Потом такие родители искренне удивляются, почему ты годами не имеешь желания к ним приезжать, и почему братьев и сестер ты в лучшем случае воспринимаешь просто как чужих людей.

Н-да. Але якось воно вас не сильно торкає наразі. Доречі, уемякаст риса нашого покоління, чи що - ви говоріть- говоріть, ми ’слухаємо’

Самое главное - выйти из роли жертвы, побороть виктимность, понять что ну не любят тебя и не любили, так бывает 🤷
Не пытаться больше заслужить ту любовь от тех, кто ее не способен тебе дать.
Любить себя за них, за других, за всех ❤️
Просто так случилось. Значит так было нужно, чтобы стать сильнее и независимее от людей.

Не знаю абьюз или нет, но меня всегда делали виноватой по отношению к младшему на 3,6 года брату. Он мог брать мои вещи без разрешения и портить их, я на него крикнула - все, я плохая. Уборка на мне, потому что брат «маленький», или не умеет, плохо сделает.
Из неприятного - заставляли на грядках сорняки рвать, ругали если плохо. Делать подготовку к заготовкам на зиму: мыть банки, овощи. И пофиг если я хотела гулять с подружкой, надо делать когда надо маме, а не когда я могу. Мои интересы практически не учитывались и это было обидно. Не было личного пространства, где бы я могла побыть наедине с собой. Когда в младших классах я просила защитить меня от одноклассника - от меня отмахивались, детские разборки. А я была очень доброй, нерешительной и стеснительной, терпела издевки и боялась.

Сейчас анализирую и понимаю, что многое можно было иначе делать по отношению ко мне, просто никто не церемонился и не искал подход. Но я никогда не чувствовала, что нелюбимая, меня любили, старались дать мне то, что я хочу, просто не всегда получалось из-за трудного финансового положения в начале 90-х.

Стараюсь учиться на маминых ошибках по отношению уже к своим детям. Не всегда получается, мои дети тоже найдут о чем поговорить с психологом.

Чого це не розуміє? Все він прекрасно розуміє, просто треба розповідати і пояснювати, бажано не фразами з конспекту по економіці за другий курс, а просто і доступно для дитини.

Просила у батьків купити ляльку Барбі, дуже хотілося, мріяла, з волоссям щоб руки і ноги згиналися, бо були тоді такі що всередині лисі і дуже тонкий пластмас, я вперше побачила у дітей які приїхали з Германії до своїх бабусь. Результат не купили, воно тобі не потрібно. Гроші були Будували будинок.
Як це вплинуло на мене, не було довіри, підтримки , образа, ну і як у мене народилася донечка то звісно ні в чому не відмовляла. Барбі напевно було найбільше різних.
На батьків не ображаюся, до речі будинок який вони будували і всі кошти і сили туди вклали , немає- його забрала невістка (жінка мого брата при розлученні відсудила)

Я якраз одна з тих травмованих дітей 40 +. Все своє свідоме життя чула від батьків тільки постійні претензії - що я лінива, хоча років з 10 прибирання та миття посуду було на мені. Далі город і консервація, порання худоби. Так іноді втомлювалася, що навіть гуляти йти не хотілося У 8.5 років мені на руки ще дали немовля - молодшу сестру. Навчалася в школі на ’відмінно’, влаштувалася на роботу у 18 і все одно все було не так. Гроші були, але щоб відпустити у якусь туристичну поїздку, то зась - дорого. У 19 ще немає хлопця? Непорядок. Треба вже думати про заміж, на не сидіти в батьків на шиї. Якось сказала матері про все це, а вона відповіла, що тоді, мовляв, усі так жили

Стільки часу були норми, культура поведінки, а потім психологи вирішили заробляти і вганяти в моду чим більше ти бидло - тим сильніший успіх..І тепер кожна рахує, чим менше виховання вона вкладе в голову дитині тим багатша вона буде...але забуває при тому, що чоловіка вона обирала не того, хто сцить під заборами і харкається посеред квартири, а нормального, але вперто думає, що чим роздявленіше, чим невихованіше її чадо тим воно успішніше.

Ну я на самом деле долго прорабатывала и иногда всплывает из детства) то что щас говорят, так и есть - говорите, говорите) а вот из детства моменты могут вспоминаются и заставляют в себе периодически сомневаться, хоть и быстро проходит) а лет до 25 я была дико неуверенным в себе человеком - терпилой, проще говоря)

Это точно. Особенно досталось старшим, учеба, уборка, готовка, огород, младшие, - все скинули на несчастных старших детей. Которые с 15-16-18 уже рвутся хоть куда то, но лишь бы не в родительском доме, где их просто используют и жрут.

Ви пишете якісь кошмарні речі. У нас родина була небагата, без посад. Але щоб ’їж що поставили’ чи ’роьи що сказали’. Я була ще й скандальна в вимоглива капець, і мама, наскільки вже була авторитарною, за людей нас рахувала. І батько багато навчав, балував і захищав. О, це гарне слово, ми були дуже захищеними дітьми

Мне есть что написать..но!тогда родители не знали что такое личные границы и тп..их же тоже так воспитывали..они жили в том обществе где многие вещи были нормой..это тоже надо понимать...многие вещи изменились..они по-другому просто не умели..я не говорю про крайности..типа физ насилия

Ви стільки відпахали на хазяйство, це жесть. Мої вам щирі співчуття і розуміння. Така сама фігня тільки слава богу це місто, нема худоби і городу. Будинок я так розумію дістався вашому брату?

Не смішіть. Маленькі діти не вміють ’, терпіти’ і це знають, мабуть, всі. Як і про вікові особливості, що не робить дітей ’невихованими’. Це лише в нашій культурі жах жахливий дворічна дитина в істериці. І мати в істериці і напрузі, завдяки такому ’високоморальному оточенню’