Досвідчені жінки, скажіть це старчєске, чи гормони

то без чоловіка ви не зможете жити
ну логічно

Так це взагалі фігня
А ви скільки заробляєте? Чим займаєтесь?

Аж интересно, что за город -5 км от оккупации, школа английского, театры, работа хорошая есть?

Як я вас розумію, тільки живемо разом більше 30 років. Я йшла вперед, він зупинився десь там. Все життя тягну, то на море, сама обрати куди, все оформити, ще й плавки упакувати. Сама організовую ремонти, обираю ,продумую, спілкуюся з прорабом та робочими. Завжди маю підробіток, і не один. Чоловік все життя на одній роботі, є робота, є гроші, немає то немає. Про дітей та навчання те ж саме. А ще він аб´юзер, їсти готувати не вміє, але мозок ложкою виїдає, то густе, то пересолене, а те я їв вчора. І так по кожному пункту.

І що я зрозуміла через роки. Чому я все це терпіла, хоча розклала вже по полицях в голові. Я так живу, тому що спочатку жила на його території, потім купували щось разом, до батьків іти, все кидати не хотіла.

В оточенні всі мої подруги розлучилися, але у всіх було своє житло, чоловіку приходилося уходити. І,як вам вище писали, майже ніхто заміж більше не вийшов, хоча їм було тоді 40-42 роки. Спочатку видихали, як і ви, відчували спокій та свободу. Потім, коли діти виросли, плакали, особливо на свята, коли всі з сім´ями, а ти одна. А потім звикли, і штанів в домі не хочуть.

Тому, треба проаналізувати все. Я жалкую, що взагалі не порвала при першому дзвіночку, коли мені було 20+, зараз багато маємо, щоб починати ділити. Але, десь в душі, як дівчинка, мрію, що знайду своє кохання, і він мене забере голу-босу, як є, в свій рай. Але так не буває

Автор просила не палить контору😉

І підтримаю вас, а не тих хто пише, чого ви досягли. Справа не в досяжності, а в бажанні йти вперед, мріяти, щось створювати, розвиватися

В мене колега такий, працюємо в бюджетній організації.

В 45-50 років всі досягають стелі своїх можливостей, хоч би не втратити.
Йти кудись можна, але вище голови не стрибне ні авторка, ні її чоловік.

І, скоріше, це не гормони, а ви виросли

Так в неї по дріб´язку ,елементарне. Тут не треба напружуватися. Чоловік ті ж курси не хоче для дитини. Чому? Бо ми пісок їли в дитинстві і виросли ж, то хай і вони їдять

Яка різниця, чому? Авторка хвалиться, що заробляє вдвічі більше, заплатити 2400 за курси може. Нащо роздувати трагедію?
Нічого вона вже не зробить, чоловіка все влаштовує. Розлучення їй також особливо нічого не дасть, бо навколо будуть такі самі потухші чоловіки, а то й ще гірше.
У авторки звичайна криза ’В 45 баба ягодка опять’. Якщо сильно забезпечена, може пригрітии енергійного альфонса, але це спірне задоволення.

Працюю віддалено. Розумова праця. Біля 30

Так ми ж там не живемо зараз.

Чоловік як раз таки здувся. Пік був років в 30-35

Хоч і різко, але влучно.
Нові штани шукати вже точно не буду

Вдарився головою об стелю і здувся. А тут ще війна. Ваша стимуляція вже нічого не міняє, хоч кричіть, хоч плачте.

Що вам заважає пожити окремо пару місяців чи рік?
Чи акт розлучення - це прямо священнодійство, печатку поставити і світ перекинеться? Ні, нічого не зміниться.

Для мене саме страшне озвучити йому це.
Бо в нього нікого крім нас немає.
Той хто першим заявляє про розійтись виглядає агресором.

Не озвучуйте, зніміть дачу, поїдьте в подорож. Мовчки зробіть паузу.
Але згадала себе, мала також до чоловіка різні претензії, а потім почалася війна і він зараз на фронті. Тепер така любов, аж шкварчить, все стало якимсь дріб´язковим і несуттєвим.

Цей розвиток важливіший!
Ви вірно думаєте.

Женщина отдыхает в обществе, а мужчина отдыхает дома. Ему нужен покой и тишина, а вам приключения.

До чого тут гормони... Якщо прямо без нього краще, розводьтеся... З допису виглядає, що Ви вредна меркантильна людина, якій аби інших поганяти... Є ще багато інших засад шлюбу - підтримка , гарний секс, приємне спільне дозвілля, ніжність, тепло тощо. Я за кар´єрною драбиною свого чоловіка обігнала рівно вдвічі за статусом, але він все одно для мене найкращий. Розберіться зі своїм ставленням: Вам його посада, заробіток важливіша , чи він сам ? Він уже не зміниться. Тут або розходитися, або любити такого невидатного))

Вы заняли позицию 90% успешных мужчин)) Я - молодец, сделал карьеру, все могу, энергии хоть ж@пой жуй, а эта дура-дурой как была так и осталась, пойду разведусь.
Да, ваш муж ’слабый’, у вас получилось а у него нет.
Это как утверждать что все могут выучить математику. Да могут, но кто-то на 2 а кто-то на 12. И те кто ее выучили на 2 возможно приложили усилий в 100 раз больше чем те кто на 12. Есть слова талант и генетика. Против них не попрешь)

Ок. Тільки не забувайте що в нього була фора, а в мене баласт

Автор, чекати не варіант. Треба щось робити! Думайте що саме) варіанти є: пробувати його тормошити, вимагати грошей хоч на дитячі потреби, на свої потреби, влаштовувати побачення, самій організовувати подорожі сумісні, освіжити всіма силами стосунки… якщо взагалі все мимо, то їхати за кордон, поки по Європі безвіз і якісь шанси. Пожити окремо, взяти паузу, подумати, перезавантажитись. Якщо все написане для вас «ні», то жити так до старості, де ви невдоволена життям, поки вас не розлучить… вибачте)

Скажіть будь ласка, по яким критеріям ви мене віднесли до меркантильних?
Я прожила з людиною 22 роки за добре слово.
Я працювала абсолютно весь час виключаючи декрет , де я також працювала.
Вибачте, але все що я можу сказати. Опісля.
Я просто дурепа
Вся. Моя радість. - мої діти

Річ не в тому що ні..
Річ в тому що я вже все перепробувала.
Там де не треба напрягатись йому - ок. Буде секс, буде вечеря.
Не буду напрягатись не буде ні сексу ні вечері.

Так выезжайте в Европу, если его не выпустят и под шумок разведитесь )

Создайте ему условия, чтобы первым подал на развод он )

И я ушла от такого, 10 лет назад с двумя детьми, из хорошего, что стала абсолютно независимой, работаю заграницей, путешествую, наслаждаюсь жизнью. Из обратной стороны: не построила больше отношений, но если совсем честно и не стремилась, все силы бросила на детей, а также на достижение независимости и материального благополучия. Не знаю хорошо это или плохо, что я одна уже так долго, но я счастлива)