Досвідчені жінки, скажіть це старчєске, чи гормони

Як я вас розумію, тільки живемо разом більше 30 років. Я йшла вперед, він зупинився десь там. Все життя тягну, то на море, сама обрати куди, все оформити, ще й плавки упакувати. Сама організовую ремонти, обираю ,продумую, спілкуюся з прорабом та робочими. Завжди маю підробіток, і не один. Чоловік все життя на одній роботі, є робота, є гроші, немає то немає. Про дітей та навчання те ж саме. А ще він аб´юзер, їсти готувати не вміє, але мозок ложкою виїдає, то густе, то пересолене, а те я їв вчора. І так по кожному пункту.

І що я зрозуміла через роки. Чому я все це терпіла, хоча розклала вже по полицях в голові. Я так живу, тому що спочатку жила на його території, потім купували щось разом, до батьків іти, все кидати не хотіла.

В оточенні всі мої подруги розлучилися, але у всіх було своє житло, чоловіку приходилося уходити. І,як вам вище писали, майже ніхто заміж більше не вийшов, хоча їм було тоді 40-42 роки. Спочатку видихали, як і ви, відчували спокій та свободу. Потім, коли діти виросли, плакали, особливо на свята, коли всі з сім´ями, а ти одна. А потім звикли, і штанів в домі не хочуть.

Тому, треба проаналізувати все. Я жалкую, що взагалі не порвала при першому дзвіночку, коли мені було 20+, зараз багато маємо, щоб починати ділити. Але, десь в душі, як дівчинка, мрію, що знайду своє кохання, і він мене забере голу-босу, як є, в свій рай. Але так не буває

Річ не в тому що ні..
Річ в тому що я вже все перепробувала.
Там де не треба напрягатись йому - ок. Буде секс, буде вечеря.
Не буду напрягатись не буде ні сексу ні вечері.

Розумієте, я ж жива людина. Виросла в стереотипах що чоловік голова в сім´ї. А жінка дєвочка дєвочка. І як дура грала в цю роль. Нє нє, я працювала все життя, але от чоловік не дозволяв мені в відрядження їздити бо діти ( та й боявся що загуляю) я вимушена була обирати роботу щоб поєднувати з дітьми.
Коли почала прозрівати років в 35 вже не звертала увагу на його бубніння. Працювала на гарних роботах. Зараз я добилась того що заробляю вдвічі більше і утримую себе і дитину повністю, дім з чоловіком на половину. І готую подушку не знаю для чого

Автор, чекати не варіант. Треба щось робити! Думайте що саме) варіанти є: пробувати його тормошити, вимагати грошей хоч на дитячі потреби, на свої потреби, влаштовувати побачення, самій організовувати подорожі сумісні, освіжити всіма силами стосунки… якщо взагалі все мимо, то їхати за кордон, поки по Європі безвіз і якісь шанси. Пожити окремо, взяти паузу, подумати, перезавантажитись. Якщо все написане для вас «ні», то жити так до старості, де ви невдоволена життям, поки вас не розлучить… вибачте)

И я ушла от такого, 10 лет назад с двумя детьми, из хорошего, что стала абсолютно независимой, работаю заграницей, путешествую, наслаждаюсь жизнью. Из обратной стороны: не построила больше отношений, но если совсем честно и не стремилась, все силы бросила на детей, а также на достижение независимости и материального благополучия. Не знаю хорошо это или плохо, что я одна уже так долго, но я счастлива)

А смисл? Їй тоді легше коханця завести, а потім і розлучитися… але може не допомогти
Тому по перше психотерапія

Прикол в тому що я не хочу другого..
Я не знаю чому , але думаю що кращого вже не буде.

О! Точно! У нього стільки можливостей! І відстрочку я йому зробила. Іди, греби копитами
Ні. Сидить тік ток листає. Якусь копійку заробить, з барського плеча дасть 1-2 тис . Вважає що норм

А смисл? Їй тоді легше коханця завести, а потім і розлучитися… але може не допомогти
Тому по перше психотерапія