Мене дещо дуже мучить. Тато.

Забула додати, я завжди заздрила своїм подружкам, в яких тато був роботяга і не багатий але дуже любив своїх доньок . І який не бив і був добрий.

у вас есть муж? вас любит вообще мужчина в жизни?
зачем вам тот папа?

ваша мама знайшла альфача

пусть вам встретится мужчина лучше отца по душевным качествам.

Мій чоловік ми з ним розійшлися бо він зраджував мені.

А нащо Вам тато, який Вас знати не хоче? Для чого?

Дякую..поки не зустріла(

вам не хватает мужской любви и заботы, вспомнили про папу ..
Ищите любящего мужчину лучше

Я не знаю( так я розумію що то було правильно обірвати всі звʼязки але тяжко на душі останнім часом

Вы будете искать мужчину похожего на вашего отца, увы. Таков ваш сценарий.

Забудь та викресліть з життя .

И был багатым как папа?

Ні, багатим не був. Але точно був жадним як тато. Тато був дуже жадний але не до себе, до себе ніколи.

Ничего подобного, у меня папа как у автора, а муж- полная противоположность, замужем 21 год.
Нашла в себе силы порвать связь с отцом-тираном. Часто тоже грустно и чувство вины мучает , но я себя научилась любить

Вы вышли из сценария. Это не каждому под силу

А мені траплялись версії тата… чомусь так…

Понимаю вас
Я вообще толком и не знаю кто у меня отец
Всегда хотелось иметь нормальную семью как у всех

Я памʼятаю в моєї подружки тато був такий пузатий і з вусами))) точніше однокласниці. Вони були реально бідніші фінансово за нас, але набагато багатші духовно і при тому той тато дуже старався для моєї подружки

Розумію вас, а мене тато любив мене, але психічна хвороба і недавно помер, а я й не думала що та це швидко станеться....не віриться, що не поговорю більше з ним, боляче

Ну не всі мають,треба відпустити і забути.Спілкування вже не вийде.

Так я вас розумію, автор, ваш біль душевний , бо дитинство у вас було важке…
У мене також схожа ситуація, я просто навчилась з цим жити, мені 42 і досі хочеться тата, але розумію, що у мене його немає, є чужа мені людина, яка причинила багато болю …
Вчіться жити без тата, іншого виходу немає

Траплялись і мені))
Тому що такі як ваш/мій тато- кожен другий

Так, мені просто хочеться тата( а вже не буде

Ох( нехай спочиває з Богом… дуже шкода(

зверніться до психолога, вам треба обірвати той звязок у себе в голові, бо нічого доброго від того ’тата’ ви не бачили раніше і зараз до нього тягнетесь, а він з вами так вчиняє...обіймаю вас❤

Вот, честно, ну не понимаю я ,как можно страдать за теми ,кто тебя не любит.Та по фиг мне на моего отца, ну не нужна я ему была и ладно, фиг с ним, главное,что я сама себе нужна

Меня всегда поражает, что чем хуже родители, тем больше дети стремятся заслужить их любовь

У мене так було з дитинства. Я завжди намагалась навіть прибрехати свої досягнення заради похвали. Яку не отримувала майже ніколи і так і так.

вам не траплялись такі, ви просто таких помічали, тому що вони для вас зрозумілі. Для вас це безпечні стосунки, ви знаєте, чог там очікувати.
Це лікується в процесі психотерапії, або якщо пощастить знайти гарного парнера. Просто біль від незадоволених в дитинстві потреб проходить довго.

Я свого тата останній раз бачила в 6 років. На свято першого дзвінка його не було. На той час в нього була вже інша родина. Коли зі мною сталося нещастя і він мав змогу приїхати і провідати свою дитину в лікарні, не приїхав. Прислав чужого дядька, свого колегу, який навіть апельсини купив сам. Батько не передав нічого. Коли я виходила заміж і запросила його на весілля, то через 3 місяці після отримала листа що моє запрошення прийшло не на ту адресу і пролежало в сусідньому будинку. І ще гроші прислав поштовим переводом, поздоровлення- еквівалент вартості шоколадки. Мій чоловік був шокований. Я ні, мені якось було байдуже, я вся була в якихось рожевих мріях. Ну не має в людини грошей, ну буває)) Коли я, будучі 30 річною жінкою, подзвонила і сказала, що хочу побачитись і приїду, мені відмовили. Не на часі, не до мене, помер тесть мого батька,. Через деякий час виявилось що тесть помер, але не в той час коли я хотіла приїхати, а трьома місяцями раніше. Так і не склалося побачитись з татусем, помер у віці 70 років. Весь цей час я вірила що в мене хороший батько, бо мати ніколи погано про нього не говорила. Сказати що я за ним сумувала, мені його бракувало-ні. Залишились дитячі спогади як він балував мене іграшками, привозячі з кожного відрядження подаруночки. Але що то за людина при всіх описаних мною подіях, я зрозуміла тільки після його смерті. Я зовсім за ним не жалкую. Я оцінила подарунок долі, яка прибрала з мого життя людину з не дуже хорошими якостями, м´яко кажучі. Я йому була не потрібна все життя, він мені теж. І вам авторе раджу поскоріше зняти ці рожеві окуляри і викреслити нікчемну людину зі свого життя.