Добродійка• 26 августа 2024
У когось таке було?
Вигоріла.(((....Мабуть саме так називається відчуття коли не хочеться рухатись далі, коли згоріли амбіції, і ти не бачиш далі куди йти.... Хіба саме під час вигоряння, розумієш що ти незнаєш ким хотіла чи хочеш стати?
Ніби і робота є (на сьогодні це вже не погано), трішки так серйозно нервова, але ж влна є і за неї платять...Ніби ти і не останніц працівник якого потребує компанія....але ти вже не відчуваєш що вона цінує тебе, чи твої самостійні досягнення, приймаючи їх за оновлені задачі. ТОбі ніби і не хочеться похвали (мені її і не потрібно було ніколи), але і визнання того що ти зробила і воно запрацювало - немає(((
Спробувала взяти відгул...Спробувала навіть не відкривати комп і виключила телефон....Спробувала попити кави на одинці..І пробувала просто не думати ні про що.....
Попустило...ненадовго...ніби десь світло блимнуло, і знову погасло....
Поміняти компанію не просто. І справа не в тому що у мене мала кваліфікація, деякі навіть говорили що засильні навики для їх компанії (і як це розуміти), а втому що хочеш трішки повернути життя, щоб відчути щастя для себе.
Я мама чудового сина, яка ще вагітною залишилась з ним наодинці, і яка змогла "встати з колін" без будь якої допомоги (я часто чула я"ти не зможеш" "тобі того не треба" "чтатй гугл" ...), але я не здалась ....що може людина якій нічого втрачати - вона просто бориться...Ось так і я боролась...На сьогодні виборола непогану посаду в непоганій компанії , звісно ЗП така як у нашій країні (вище голови тут не пригнеш, компанії виживають)...і дитина уже підросла і з кожним днем стає все самостійніша..це моя радість і гордість...
Але щось не те...відчуваю спустошення(((
Підкажіть будь ласка, хтось стикався з цим? Йти з роботи немаючи нової - не логічно...але я більш не можу...не можу більш зриватись на будь яке повідомення і втомилась вирішувати проблеми компанії.
Чи є якісь ж? Так, є міні мрія працювати в цікавому проекті який буде помогати людству. Але важко наважитись на такі зміни в 40 років((( Та і щоб попасти на таку рботу потрібно здобути додаткові знання, а на навчання більш немає сил і мозок після всього в кінця дня , вже не працює. Я полюбила- спати))))))
Поділіться досвідом, чи просто думками............Можливо хтось мене зрозуміє, а можливо хтось був втакій ситуації?
Ніби і робота є (на сьогодні це вже не погано), трішки так серйозно нервова, але ж влна є і за неї платять...Ніби ти і не останніц працівник якого потребує компанія....але ти вже не відчуваєш що вона цінує тебе, чи твої самостійні досягнення, приймаючи їх за оновлені задачі. ТОбі ніби і не хочеться похвали (мені її і не потрібно було ніколи), але і визнання того що ти зробила і воно запрацювало - немає(((
Спробувала взяти відгул...Спробувала навіть не відкривати комп і виключила телефон....Спробувала попити кави на одинці..І пробувала просто не думати ні про що.....
Попустило...ненадовго...ніби десь світло блимнуло, і знову погасло....
Поміняти компанію не просто. І справа не в тому що у мене мала кваліфікація, деякі навіть говорили що засильні навики для їх компанії (і як це розуміти), а втому що хочеш трішки повернути життя, щоб відчути щастя для себе.
Я мама чудового сина, яка ще вагітною залишилась з ним наодинці, і яка змогла "встати з колін" без будь якої допомоги (я часто чула я"ти не зможеш" "тобі того не треба" "чтатй гугл" ...), але я не здалась ....що може людина якій нічого втрачати - вона просто бориться...Ось так і я боролась...На сьогодні виборола непогану посаду в непоганій компанії , звісно ЗП така як у нашій країні (вище голови тут не пригнеш, компанії виживають)...і дитина уже підросла і з кожним днем стає все самостійніша..це моя радість і гордість...
Але щось не те...відчуваю спустошення(((
Підкажіть будь ласка, хтось стикався з цим? Йти з роботи немаючи нової - не логічно...але я більш не можу...не можу більш зриватись на будь яке повідомення і втомилась вирішувати проблеми компанії.
Чи є якісь ж? Так, є міні мрія працювати в цікавому проекті який буде помогати людству. Але важко наважитись на такі зміни в 40 років((( Та і щоб попасти на таку рботу потрібно здобути додаткові знання, а на навчання більш немає сил і мозок після всього в кінця дня , вже не працює. Я полюбила- спати))))))
Поділіться досвідом, чи просто думками............Можливо хтось мене зрозуміє, а можливо хтось був втакій ситуації?
2
11
0
Буде звучати просто і нелегко водночас, але вам треба закохатись) як в колись в дитинстві) з´являться крила, мотивація, блиск в очах... Єдиний момент - це теж закінчиться
1
Я вас понимаю. У меня так же. До войны работала на 2-х работах, главным и единственным бухгалтером. На одной получала 65 тыс, на второй (единственный) 17 тыс, компания небольшая, оказывает услуги, работы было мало, один день в неделю.
С началом войны первая компания приостановила деятельность, собственник и директор уехали за границу, со временем компанию продали, поменялся руководитель, я уволилась. Осталась только мелкая компания на 17 тыс. И я поняла, что терпеть не могу бухгалтерию. Я выгорела. И понимаю, что надо искать другую работу, и даже кидаю резюме, хожу на собеседования, но всем отказываю. Как подумаю про этот ежедневный напряг, прям тошнить начинает. И хочется быть занятой, и получать доход, но вот не могу. Так не хочу возвращаться в эту сферу, хоть плач
И кем быть хочу - не знаю
С началом войны первая компания приостановила деятельность, собственник и директор уехали за границу, со временем компанию продали, поменялся руководитель, я уволилась. Осталась только мелкая компания на 17 тыс. И я поняла, что терпеть не могу бухгалтерию. Я выгорела. И понимаю, что надо искать другую работу, и даже кидаю резюме, хожу на собеседования, но всем отказываю. Как подумаю про этот ежедневный напряг, прям тошнить начинает. И хочется быть занятой, и получать доход, но вот не могу. Так не хочу возвращаться в эту сферу, хоть плач
И кем быть хочу - не знаю
2
Розумію про що ви. Сама зараз в такому ж стані. Робота- лише спустошення, працюєш, а натомість якесь знецінення. Не відчуваю ні бажання, ні мотивації, ні радості. Шукаю вихід, поки взяла відпустку на три тижні.
як я вас розумію...таке ж..проходжу співбесіди ніби не для того щоб змінити роботу, а для того щоб доказати собі що я ще потребуючий кадр для компаній(((( проходжу-і відмовляюсь((
і я брала відпустку 2 ижні...не помогло(((( попустило на тиждень і знову все почалось(((( руки опускаються...щодня в голові голос - ’я не хочу більш так працюати’ ’ я не хочу більш так жити’ ’ це ж єдине моє житття і іншого ніхтоне дасть’...але страх сильніший, і залишитись без доходу страшно
1
є момент страху....’ а що якщо кину тут все...а там не получиться’ ’ а що якщо із за віку не получиться пробитись на нову’ ’ а що якщо...’ і таких ’якщо’ багато...знаю що це лиш в голові, але саме вони мене зупиняють(
Я чула такий вислів ’ якщо тобі здається що компнія/робота без тебе не зможе - то треба звільнятись’...невже це правда?
Ви ніколи не будете молодша ніж сьогодні. Хочеться спробувати - пробуйте) скільки того життя, щоб боятись і працювати на нелюбимій роботі!)
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу