Дочка виходить заміж за старого і бідного. Ми у відчаї

Фу она лижит седые яйца

а чего она его выбрала? и где вообще взяла?

Дочка виходить заміж за старого і бідного. Ми у відчаї.

Віра була нашою єдиною надією, нашою гордістю. Їй тільки 23 роки — молода, красива, з великими планами на життя. Ми все робили для того, щоб у неї було найкраще майбутнє: хороша освіта, підтримка в кожному кроці, впевненість у собі. Мріяли, що вона вийде заміж за когось гідного, надійного. І ось вона привела його до нас. Чоловіка на ім´я Олексій, якому вже сорок.

Він виглядав старшим за свій вік: зморшки на чолі, втомлені очі, яким не вистачало тієї енергії, що була у Віри. Його руки були грубими, такими, що відразу говорили про важку працю, про роки на будівництвах, про життя без легкості. Він був приїжджим, без власного дому, без багатства. Лише звичайний чоловік, здавалося б, без особливих амбіцій.

— Віро, подумай ще раз, — говорила я, коли вперше почула цю новину. — Тобі тільки 23, а він... він навіть не зміг для себе нічого зробити за ці роки. Як він зможе дати тобі щось?

Але дочка тільки холодно відповідала:

— Я кохаю його. А він — мене. Що ще потрібно?

У її очах світилася впертість, яка мене лякала. Це було не про те, що вона хотіла щастя. Вона відчайдушно шукала свій шлях, навіть якщо цей шлях вів у темряву. Ми з чоловіком спробували поговорити з нею, намагалися знайти раціональні аргументи. Але кожного разу вона закривалася від нас, віддалялася все більше.

— Віро, він бідний! — голос чоловіка тремтів від розчарування. — Якщо б він був хоч багатий, ми могли б це зрозуміти. Але ж ні. Старий і бідний! Що він тобі може дати?

Дочка мовчала, а в її очах наростала гіркота. Вона більше не була тією життєрадісною дівчиною, яку ми виховали. Я бачила, як любов до нього змінювала її, і це не було схоже на щасливу казку. Вона ніби замкнулася в собі, віддавши все своє серце чоловікові, який не мав нічого, щоб запропонувати взамін. Кожна наша спроба відвернути її тільки поглиблювала прірву між нами.

Одного вечора, коли надія майже згасла, вона тихо сказала:

— Мамо, ви не розумієте. Я знаю, що ви думаєте. Але я вже не маленька дівчинка. Я зробила свій вибір. І, можливо, я помиляюся... Але це моя помилка.

Ці слова були останнім ударом. Її голос звучав так, ніби вона вже прощалася з нами. Не здавалося, що це рішення приносить їй щастя. Навпаки, вона ніби йшла туди, де була лише невідомість і біль, але вперто не хотіла зупинятися.

Ми залишилися наодинці зі своїм відчаєм. Як відпустити її в обійми людини, яка, можливо, зламає її? Як змиритися з тим, що вона робить свій вибір, навіть якщо цей вибір здається нам неправильним?

З якого роману?

Чат GPT ))

40 это не старый - было б 80 тогда печаль

Товсто

Чат GPT ))

А хтось інший на вашу дочку задивляється? Моя одногрупниця вийшла заміж у 25 років за простого старого і бідного діда, робітничої професії, йому тоді теж було +- 40 років, але всі дивуються, як він на неї глянув і вважають, що їй круто повезло взагалі вийти заміж

Треш,не верю, что дочь настолько не умная.

А что с вашей одногруппницей не так?

точно. у вас еще и ум острый- победите зятя.

Чат GPT ))

Чим?
В мене так брат одружився 44 і 24.