Ситуація з керівником. Я себе накрутила?

Нова робота, працюю рік, з одного боку мені пішли на зустріч, що взяли сюди, а з іншого, як тільки я прийшла, то працівник, який виконував цю роботу, виїхав закордон. Тобто організація, зробивши послугу мені, і сама виграла. Бо без відповідного спеціаліста цей відділ став би. А з кадрами питання критичне, тому що зона бойових дій.
Але я вдячна, що мене взяли і теж йду на зустріч зі свого боку - беру додаткову роботу (не буду казати, що за заклад, але тут є своя специфіка), у відпустку іншого фахівця заміняю її щоразу без доплати, навіть нічого не кажу, тому що і так зараз працюю на 1,5 ставки.
І ось цей працівник, якого я заміняю під час відсутності, написав за свій рахунок на період військового стану. І так як цю роботу я знаю, то мені її передали, можна сказати вмінили в обов´язки. Я погодилась, хоча і засмутилась.
Але одне діло заміняти по 2-3 тижні, коли все нетермінове можна відкласти, а друге - робити всю роботу, яку людина робила за свій робочий день. Крім того, цей працівник все видалив з робочого компа, тобто всі документи мені треба створювати самій, і спочатку, звісно, розібратись. Тобто пів дня займатись цією роботою, а моя поки буде стояти. Цей останній факт (видалення документів) мене остаточно добив і я пішла до керівника сказала все це - що хтось робив все це на ставку, а я маю кудись додатково втулити, розбиратись, не робити нормально свою роботу і я так не хочу.
Можливо, можна дати доплату відсотками чи премією, але це вже він наче не чув.
Я бачила, що керівник якось аж змінився в обличчі, і дивився ніби я дуже його розчарувала. Сказав, що в понеділок поговорить з підлеглими того відділу (хз до чого це).

І ось я наче розумію, що все правильно зробила, що маю право подбати про себе, тим більш коли тут і так вистачає стресів, коли більше немає дому. Але разом з тим почуваю себе дуже винною і невдячною, що прям тягне йти і вибачатись. Але і робити великий шмат роботи просто так я теж не хочу, у мене немає зараз на це сил.
Я правильно зробила, що сказала про це? Чи я і справді виглядаю невдячною? Чи це просто мої психологічні таракани з цією виною?