Ті, хто наважився виїхати. Що з вами траплялося неприємного за кордоном?

Бухают на лавке в парке, и считают: а шо такова?

Чимало людей не мають мовного бар´єру , якщо приїхали до англомовної країни або до Німеччини.

Для меня лично жах был не спать совсем за 3 суток. Стояли в очереди на авто на выезде из Украины ,я одна за рулём ,с мамой, дочкой ,3 котами в салоне и аистом в багажнике. Если глаза сами по себе закрывались ,мне тут же с криками стучали в окно, и жутко ругались,потому что находились такие наглые ,которые влезали впереди без очереди. И была группа мужиков ,следившая за этим. Орали не только на тех,кто влезал,но и тех,кто засыпал/пропускал таких ушлых...
Второй жах был,когда ночью венгры нас штрафанули за неуплату проезда по автобану. При въезде в страну не было никаких стоек с оплатой (как во всех других странах) , поэтому не знала об оплате, где и как вообще платить. Общались они ужасно грубо. Только я не понимала ничего. Ткнули фото моей машины,и сумму... Я потом уже узнала,что Европа отменила плату для украинцев за автобан. А мы везде платили ,где были стойки (кроме Венгрии).

Ну и еще случай был неприятный,это когда ехали обратно домой через 3 мес (мы были в Испании). Во Франции дед выгнал нас со стоянки. Подошёл и начал возмущаться ,какого хрена мы здесь делаем, валите отсюда. А мы остановились на 15 мин,чтоб мороженого съесть...Явная неприязнь к украинцам. Один такой придурок попался за все время.

С ужасом ничего не вспоминаю.
Просто сложности, связанные с пребыванием в чужой стране, чужой культуре, языковой среде. Сейчас уже все норм.
Но, оглядываясь назад, горжусь собой, что рискнула и выехала. Решение приняла за пару часов, выехала с ребенком и котом почти без денег. Если бы не война, на такую авантюру бы не пошла

А якби ви були в лісі і надто втомлені? Ви не можете знати за всіх

это вы в условиях на сейчас размышляете, а на момемт начала войны ни о каком букинге не было и речи, одномоментно выезжало огромное количество людей, мест поселения явно было недостаточно

Ну не все готовы идти на абы что, типа на складе хребет ломать. У нас всех отправляли на практику либо в альтерхайм либо в столовую. Я сказала, что я инженер и хочу по профессии, меня берут на производство рабочим, это уже гораздо выше уровень, а если мямлить, то будешь на самых грязных работах до конца жизни прозябать.

Венгры вообще конченые, у меня слов других нет. И спорить же не будешь, а то высаживали таких с автобуса вообще

У меня обратное мнение. Выехать немедленно это было самое естественное действие, не требующее никаких выдающихся способностей или смелости. Мне наоборот казалось, что те кто остаются - вот те герои, рискуют в неизвестности, титаны просто. А выехать ума много не надо, как тут все приписывают себе подвиг. Тем более первый год, когда всех на руках везде заносили

Я вважаю що людина яка за 2,5 роки не змогла опанувати мову хоча б на мінімальному рівні і збирається робити аББільдунг має запхати свої два дипломі соті поглибще в дупу і не смішити людей і бути щасливою що їй довірять мити підлогу чи посуд. Бо ця людина або дуже лінива або має ну дууууже обмежені інтелектуальні здібності, які не дозволяють претендувати на щось краще ніж некваліфікована робота.
Ясно що не всі готові, просто треба реально оцінювати себе і свої можливості

Из неприятного только встречи с соотечественниками :)

Я вважаю що людина яка за 2,5 роки не змогла опанувати мову хоча б на мінімальному рівні і збирається робити аББільдунг має запхати свої два дипломі соті поглибще в дупу і не смішити людей і бути щасливою що їй довірять мити підлогу чи посуд. Бо ця людина або дуже лінива або має ну дууууже обмежені інтелектуальні здібності, які не дозволяють претендувати на щось краще ніж некваліфікована робота.
Ясно що не всі готові, просто треба реально оцінювати себе і свої можливості

У меня обратное мнение. Выехать немедленно это было самое естественное действие, не требующее никаких выдающихся способностей или смелости. Мне наоборот казалось, что те кто остаются - вот те герои, рискуют в неизвестности, титаны просто. А выехать ума много не надо, как тут все приписывают себе подвиг. Тем более первый год, когда всех на руках везде заносили

Если денег нет, то загнешься быстро с украинской хваленой медициной.

Я тоже так считаю, буквально за ручку водили, чиновники помогали, улыбались. В Украине такое отношение просто невозможно себе представить.

Я вважаю що людина яка за 2,5 роки не змогла опанувати мову хоча б на мінімальному рівні і збирається робити аББільдунг має запхати свої два дипломі соті поглибще в дупу і не смішити людей і бути щасливою що їй довірять мити підлогу чи посуд. Бо ця людина або дуже лінива або має ну дууууже обмежені інтелектуальні здібності, які не дозволяють претендувати на щось краще ніж некваліфікована робота.
Ясно що не всі готові, просто треба реально оцінювати себе і свої можливості

А мої куми,з якими довгий час довелося жити разом,коли бачили українців,то оцінювали,які вони багаті чи ні ...’о,ці при баблі’,’о,ці дорого вдягнені’,’ну це таке,видно грошей нема’ і взагалі,їм не дуже подобалося,що українців багато...вони їх бісили)))
Я коли це почула,була в шоці,зараз дивлюся на цих людей іншими очима

и что в итоге? только один негатив эти люди сейчас слышат в свой адрес.
Единицы кто остались благодарны, в основном все очень негативно относятся и к стране, которая их приютила и к ее гражданам

В Україні не бачили? Не йму віри. Нещодавно бачила, як Українець на вулиці вдарив іншого чоловіка, як Українці намагаються штурмувати автобус (черга - не для них). У сусідньому селі, у готелі теж можуть облити шампанським, підставити (сховати ключі, а потім звинуватити людину, щоб її звільнили), пишуть один на одного скарги менеджеру, вимагаючи когось виселити). У кожного своя кімната, і попри це вони постійно лаються. Якщо є можливість - не платять в автобусі. Я якось написала у телегрм-каналі, що у готелі можна прийти і взяти собі безкоштовно одяг. На мене одразу накинулися ті, хто живе у цьому готелі і почали запевняти, що одяг більше не приносять. Підпишіться по телеграм-каналів і побачите самі. Ті, хто вивез своїх чоловіків/синів, вимагають від інших їхати на воювати, проголошуючи лозунги.

Не знаю.
Мені зустрічаються в основному порядні люди. Мені може багато що подобатись чи ні в приймаючій країні, але я безмежно вдячна всім, хто простягнув нам руку допомоги.
Під ’нами’ маю на увазі не лише себе, а загалом українців. В нашому маленькому містечку - багато українців, бо тут був розташований притулок від благодійної організаціїї. Всі з наших, з ким спілкуюсь, - реально розуміють і усвідомлюють, як сильно нам допомагали на всіх етапах. Всі. Волонтери, працівники фондів, чиновники в держустановах, коротше - всі. І я не знаю, як млжна бути невдячним.

С ужасом ничего не вспоминаю.
Просто сложности, связанные с пребыванием в чужой стране, чужой культуре, языковой среде. Сейчас уже все норм.
Но, оглядываясь назад, горжусь собой, что рискнула и выехала. Решение приняла за пару часов, выехала с ребенком и котом почти без денег. Если бы не война, на такую авантюру бы не пошла

С деньгами тоже велик риск загнуться, вытрясут все, но вот вылечить - их это вообще не интересует.

Но ведь вы не сильно счастливо живете ? в кучу тем жестите

А в чому був риск і розбираючи гордість за себе?
Всіх приймали, годували, одягали, няньчиоись.
Прямо подвиг, не смішіть