KROX@• 08 января 2025
Очень нужна поддержка, сильный страх неизбежности смерти и пустоты
Понимаю что кому то может показаться глупым. Но я не могу уже 5 ночь спать. Мне 24, знаю что сейчас напишут что молодая очень и что все впереди. Но я так не хочу чтобы старела моя мама, которой уже 52, я так боюсь что наша связь с близкими, все ценное просто уйдет в небытие. Доходит до сильной тошноты, просыпаюсь среди ночи и просто охватывает ужас от этих мыслей
Я не представляю как я буду жить когда буду старенькой, когда все будет уже позади и я просто боюсь что с ума сойду. Сегодня снова не спала всю ночь, тошнит от мыслей, голова раскалывается
Я не представляю как я буду жить когда буду старенькой, когда все будет уже позади и я просто боюсь что с ума сойду. Сегодня снова не спала всю ночь, тошнит от мыслей, голова раскалывается
показать весь текст
1
1
1
2
32
0
Авторе, це нормально думати про смерть. Не дуже нормально її панічно боятися. Це частина життя, її не уникнути і вона трапиться з усіма.
Наші традиції щодо смерті, покійників, поховань, поминальних обідів тощо навіюють страшну тугу-печаль. Мені більш імпонує те, що ми бачимо в зарубіжних культурах (не беремо буддизм, там зовсім інші традиції, а хай буде християнство): смерть і поховання я можливістю згадати людину, її вчинки, світле і хороше, що було в її житті і що інші люди збережуть в пам´яті про неї. Відспівування дуже сумним голосом, не дай боже, оркестр, ’вбивання’ над труною - ці речі дуже дуже лякають, так само як і розмови про ’пекло’))).
Трохи старшою, ніж Ви зараз, я боялася майже панічно смерті бабусі. Коли її не стало, тато сказав мені, що це велика помилка жити страхом в очікуванні, замість того, аби радіти і спілкуватися, поки є така можливість. Кожна, буквально кожна людина колись помре. Хтось раніше, хтось пізніше - боятися можна починати ще від народження. Але цей страх і паніка вбивають. Людину. Смак до життя. Емоції. Враження - це все затьмарюєтсья страхом. Сприймайте маму зараз не як щось, що Ви втратите, а як те, що ви маєте. Насолоджуйтеся цим. Зміцнюйте зв´язок, розпитуйте про життя, даруйте онуків мамі (нагадую, це, впершу чергу, вдавана гарантія безсмертя для людини, яка робить очікування смерті морально легшою - бо є нащадки:-)).
В листопаді не стало мого тата. Йому було 76 років і, звичайно, це не дуже ’похилий вік’, він ще б міг жити - аби не хвороба. З іншого боку, не кожному судилося прожити стільки, не кожен має 5 онуків і залишає дружину у відносному благополуччі. Наразі я втіху знаходжу в тому, що його тілесні страждання скінчилися і почалося якесь нове життя. Мені простіше в це вірити і ця віра дає мені сили пережити ці події.
Ще якраз минулого року мені до рук потрапила книга, про яку вже дуже багато писали - ’Вибір’. Вона саме про те, що лише Ви здатні змінювати думки і обираєте, що Вас турбуватиме, чим Ви ’дихатимете’. Можливо, Вам варто виводити тему смерті з власного табу, сформувати якесь своє особисте ставлення до життя і до смерті, як його логічної фази. Тоді надалі, можливо, Ви простіше до цього всього будете ставитися. І, власне, 52 мені виповниться через 7 років - скажу чесно, навіть не думаю, що десь там скоро щось трапиться невідворотнє. Я ще дітей не виростила)))
Наші традиції щодо смерті, покійників, поховань, поминальних обідів тощо навіюють страшну тугу-печаль. Мені більш імпонує те, що ми бачимо в зарубіжних культурах (не беремо буддизм, там зовсім інші традиції, а хай буде християнство): смерть і поховання я можливістю згадати людину, її вчинки, світле і хороше, що було в її житті і що інші люди збережуть в пам´яті про неї. Відспівування дуже сумним голосом, не дай боже, оркестр, ’вбивання’ над труною - ці речі дуже дуже лякають, так само як і розмови про ’пекло’))).
Трохи старшою, ніж Ви зараз, я боялася майже панічно смерті бабусі. Коли її не стало, тато сказав мені, що це велика помилка жити страхом в очікуванні, замість того, аби радіти і спілкуватися, поки є така можливість. Кожна, буквально кожна людина колись помре. Хтось раніше, хтось пізніше - боятися можна починати ще від народження. Але цей страх і паніка вбивають. Людину. Смак до життя. Емоції. Враження - це все затьмарюєтсья страхом. Сприймайте маму зараз не як щось, що Ви втратите, а як те, що ви маєте. Насолоджуйтеся цим. Зміцнюйте зв´язок, розпитуйте про життя, даруйте онуків мамі (нагадую, це, впершу чергу, вдавана гарантія безсмертя для людини, яка робить очікування смерті морально легшою - бо є нащадки:-)).
В листопаді не стало мого тата. Йому було 76 років і, звичайно, це не дуже ’похилий вік’, він ще б міг жити - аби не хвороба. З іншого боку, не кожному судилося прожити стільки, не кожен має 5 онуків і залишає дружину у відносному благополуччі. Наразі я втіху знаходжу в тому, що його тілесні страждання скінчилися і почалося якесь нове життя. Мені простіше в це вірити і ця віра дає мені сили пережити ці події.
Ще якраз минулого року мені до рук потрапила книга, про яку вже дуже багато писали - ’Вибір’. Вона саме про те, що лише Ви здатні змінювати думки і обираєте, що Вас турбуватиме, чим Ви ’дихатимете’. Можливо, Вам варто виводити тему смерті з власного табу, сформувати якесь своє особисте ставлення до життя і до смерті, як його логічної фази. Тоді надалі, можливо, Ви простіше до цього всього будете ставитися. І, власне, 52 мені виповниться через 7 років - скажу чесно, навіть не думаю, що десь там скоро щось трапиться невідворотнє. Я ще дітей не виростила)))
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу