Що більше в людей зброї, то нижча вулична злочинність

Українці мають на руках понад два мільйони легальних стволів і десь у півтора разу більше – нелегальних. При цьому відсутній закон про зброю. Прийняти його треба якомога скоріше – вважає Георгій Учайкін, голова наглядової ради Української асоціації власників зброї.

Зброєю володію з 1996 року, коли скористався нагодою придбати першу рушницю. Відтоді став замислюватися, нащо вона мені потрібна. Не полюю. Іноді ходжу в стрілецькі комплекси. Решту часу вона просто охороняє мою родину й дім.

Наприкінці 2008-го в компанії однодумців вирішили створити таку зброярську асоціацію, як в Америці. Обдумали концепцію, найняли юристів, написали статут. Реєстрували нас аж півроку. Статут Асоціації погоджували всі силові відомства. ­

Такого порядку немає, просто в Мін´юсті боялися взяти на себе відповідальність за реєстрацію Асоціації власників зброї. Ось і направляли їм запити – перегляньте, чи нічого не вбачаєте? Сам бачив рекомендації МВС до нашого статуту за підписом одного з заступників міністра. Який стосунок до нас мало це Міністерство під час реєстрації? Ми – громадська організація.

Без будь-яких обмежень в Україні дозволено купувати хіба що пневматичну зброю. Хто хоче вогнепальну, то, якщо не обмежений за фізичним станом і за судимостями, може придбати довгоствольну, нарізну або гладкоствольну мисливську рушницю. Щоправда, не будучи членом Товариства мисливців та рибалок, не зможе ходити на полювання. Зберігати треба в умовах, згідно з інструкцією №622. ­Закону нема.

Нам постійно і штучно створюють видимість, що у всіх бідах винна зброя. ­Чомусь засуджують пристрій, а не людину, яка його використовує
Про зброю в Україні людям треба розповідати так, як 4-річним дітям. Суспільство зґвалтоване думкою, що зброя йому не потрібна і заважає. Нам постійно і штучно створюють видимість, що у всіх бідах винна зброя. ­Чомусь засуджують пристрій, а не людину, яка його використовує.

Насправді – що більше в людей зброї, то менша вулична злочинність. Головна засада – ніхто не має знати, чи є в мене зброя, усі лиш мають пам´ятати про закон, що дозволяє мені її мати. Це дисциплінує злочинців та розбишак.

Швейцарія – стабільна, заможна й нейтральна країна. На 7,5 мільйона ­жителів – 4,5 мільйона стволів. Оборонна доктрина побудована на тому, що всі чоловіки з 20 до 50 років перебувають у військовому кадровому резерві. Зброю зберігають удома. І в цій країні фактично немає вуличної злочинності.

В Європі багато зброї мають ще фіни, серби, шведи. Взагалі, кількість зброї в громадян дивним чином пропорційна до валового національного продукту країни.


У нас величезна державна машина не дає людям права на самозахист. На весь Радянський Союз було приблизно 100 тисяч міліціонерів. В Україні кількість особового складу МВС щонайменше вп´ятеро більша! Ще більше – у Росії, Білорусі.

А от у Молдові – ні, бо там із 1994 року діє закон про зброю. Не могла держава впоратися з шаленим сплеском злочинності й вирішила, що люди спробують захиститися зброєю. Вдалось. Так воно й лишилося. Також офіційно купувати, зберігати і приховано носити вогнепальну зброю з колишнього Союзу можна в Литві, Латвії й Естонії.

Керівник карного розшуку однієї з балтійських країн розказав мені, що після того, як прийняли закон про зброю, скоротили приблизно 40 відсотків поліцейських. Наслідки відчутні вже за шість-вісім місяців. Закон про зберігання зброї має ще Грузія. Але не країни, які тяжіють до тоталітарного правління.

Спробуйте викликати міліцію і замовити піцу – що буде швидше. І що робити ті 20 хвилин, доки вони їдуть?
Риторичне запитання: у нас так багато міліціонерів для того, щоб берегти наш спокій та безпеку? Все одно є селища навіть без дільничного інспектора. Та в самому Києві спробуйте викликати міліцію і замовити піцу – що буде швидше. І що робити ті 20 хвилин, доки вони їдуть?

Ми годуємо 350 тисяч міліціонерів, 200 тисяч внутрішніх військ, ще близько 200 тисяч військовослужбовців – а що з цього ефективне? Чи можуть громадяни сказати, що почуваються в безпеці? То чому нам не перейняти досвід Швейцарії, скандинавських країн чи Ізраїлю, де всі чоловіки мають зброю, і маленька країна здатна захистити себе від великих загроз?

Від рук злочинців за 20 років в Україні загинули 160 тисяч людей. Більше офіційних втрат Радянського Союзу в Афганістані
Від рук злочинців в Україні за рік гинуть сім тисяч людей. Плюс прихована статистика – тих, хто помирає внаслідок поранень. Разом – вісім тисяч щороку. За 20 років це 160 тисяч – більше офіційних втрат Радянського Союзу в Афганістані. 140 тисяч за цей же час загинули в ДТП. Обабіч доріг їм вінки стоять, пам´ятники. Якби ставили хрести вбитим – їх було б так само густо. Просто одна проблема візуалізована, інша – ні.

Спитаймо родичів отих 160 тисяч: чи хотіли б вони, щоб у загиблих на час злочину була при собі зброя? Відповідь була б однозначна. Не відомо, чи вдалося б