Емоційна залежність

З чоловіком разом 10 років. 4 місяці назад з´явився коханець. Як так вийшло сама не розумію, бо такої думки навіть допустити ніколи не могла. Але однотиповість днів, поьут, рутина, дитина і все інше заставили забути мене що я жінка. Від чоловіка не вистачало уваги, ми трішки загубили ролі чоловіка-жінки, бо були в роді батько-мати, чоловік-дружина (побут), партнери і т.д. Секс став однотиповим, все приїлось, нових емоцій 0. Були розмови, але особливо нічого не змінювалось. Задавала собі питання чи люблю я чоловіка, так, люблю і звичка також присутня, але розсходитись не готова.
Так от, 4 місяці назад в моєму житті з´явився інший чоловік, він одружений теж, я спочатку була на відстані від нього, але він був досить наполегливим, давав мені можливість відчути себе жінкою - красивою, бажаною. І я зрозуміла, що опиратись більше не можу, емоції взяли верх і ми почали таємно зустрічатись. Нас дуже тягнуло один до одного, у нас виникли почуття, пристрасть, був класний секс, все було чудово. Але потім він став дивно поводитись. Став трохи віддалятися, але не відпускав мене, писав щодня, але зустрічі стали рідші. Я зрозуміла, що емоційно стала залежною від людини. Я не могла в якийсь момент зрозуміти як мені жити без нього. Але в силу деяких обставин я почала сама закриватись і віддалятись...поступово, обережно, але щоразу він давав знати про себе знову і знову, то ми зустрічались, то знову якісь незрозумілі ситуації. Коли я зрозуміла, що ці відносини для мене стали ніби тягарем, бо ж навпаки вони мали б бути легкими, приємними та невимушеними, а не створювати купу проблем і переживань, я почала усвідомлювати що по відношенню до чоловіка робила все не гарно, не чесно і просто жахливо. Так, мені було приємно в моменті, було надзвичайно класно повернутись у ті відчуття закоханості і легкості, але десь в глибині душі я розуміла що ці відносини приречені. Зараз я розумію, що сумую швидше за все не за тією людиною (хоча за ним також), а за своїм станом поряд з ним. Бо ж з чоловіком близькості ніякої немає, мені весь час хотілось "втекти" від нього, адже всі мої думки були лише про коханця. Це ніби якась емоційна залежність...як її побороти?
І звісно же почались думки по типу того, в який бруд я залізла і як вийти з того болота, як "очиститись" від цього всього, як не думати про те все і як повернути пристрасть і бажання у сім´ю?