Творческий типаж• 09 февраля в 23:15
Безуглая оказалась в любовном треугольнике
Читали ее пост? Тут иногда постят темы про то, как военные гуляют, так вот Марьяна Безуглая тоже оказалась в этой истории, но узнала уже после его гибели..
Ее пост с фейсбука..
Про зірки з неба, світи і те, чи жити так, щоб після смерті не з’являлися несподівані подробиці:
Я не хотіла про це писати. Оприлюднення особистого життя не є обов’язковим атрибутом роботи політика. Але якщо політика для тебе — не самоціль, а інструмент змін та розкриття непростих тем, якщо все життя ти борешся за правду, то грань між особистим і суспільно важливим стирається, і особисті переживання стають частиною історії.
Отже, ця історія буде про війну та кохання. І не матиме щасливого завершення.
Ми познайомилися, коли він сфотографував мене в штабі у Лисичанську і надіслав це фото в чат, запитуючи, хто я. Воно потрапило до його друга Юрія Бутусова. Юрій був журналістом і створив цілий сюжет із журналісткою Яніною та теорією змови — мовляв, що я роблю в Сєвєродонецьку та Лисичанську навесні 2022-го? Виявилося, що фото "дівчини у британці", яка заряджає телефон, може бути доказом того, що вона нібито керує військами.
То були буремні часи, коли всі вірили в надію, що боротьба тут і зараз за межею можливостей закінчить війну дуже скоро. Коли я приїхала до Лисичанська й не побачила там місцевої влади, то вирішила просто залишитися — бо так буде краще. Я залишилася на 26 днів. Але ми почали зустрічатися не тоді. Пізніше, значно пізніше.
Він дістав мій номер — здається, у нацгвардійців.
Наш роман був бурхливим, і почався, коли він вийшов на зв’язок після поранення. Він хотів спробувати себе в ГУР, і я зв’язала його з розвідниками. Взяли його без питань, бо він був професіонал. Бо воював. Воював із 19 років.
Наш роман тривав якийсь час. Він зробив мені пропозицію. Відмовила — війна ж, до чого тут плани? Потім ми просто залишилися друзями. Принаймні, так вважала я.
Влітку 2024, після перерви в спілкуванні взагалі, він знову заговорив про сім’ю, але я розуміла, що нічого не вийде. Ми були зовсім різні, та й стосунки вже не виглядали актуальними. Далі ми лише переписувалися. Зустрілися випадково.
11 січня, проїжджаючи біля Покровська, я потрапила під обстріл. І того ж вечора він написав. Запропонував привітати його з другим днем народження. Відповіла, що можна привітати і мене. Виявилося, що ми були зовсім поруч. І що це був один і той самий обстріл. Йому пошкодило машину, контузило, але він продовжував службу.
Я тоді пожартувала, що ми ледь не зустрілися… на тому світі.
Ми вирішили зустрітися наступного дня, 12 січня. 20 хвилин. Говорили. Цілувалися. Знову розмови про майбутнє. Відновили переписку. Він писав, що видає збірку, що багато віршів присвятив мені. Я знову почала задумуватися, відновити й стосунки? Навіщо ти мене мучив? Така випадкова зустріч біля смерті — це ж знак, правда?
4 лютого мені написав знайомий із ГУРу, який знав, що ми знайомі. Написав коротко й сухо: Єнот загинув.
Я зібрала речі в офісі й пішла.
Думки плуталися. Він був складною людиною — часто обурювався війною, проблемами у військах, політичними інтригами. Любив філософські роздуми. Писав вірші. Надихнув мене писати. Був роман. Була дружба. Було роздратування. Була вина. Було багато всього. Але всі ці думки й емоції заполонила пітьма.
І, звісно, знову вина. Вина, що не варто було так із ним чинити. Подумки вже втратила нареченого. Вина.
У цій прострації наступного дня я прочитала новину. Новину про те, як військова тужить за своїм загиблим нареченим. Там були ліричні роздуми про світ і кохання, про плани та фото. Фото рудої дівчини у формі. Фото троянд. Фото м’яких іграшок. Точно такого ж ведмедя, який лежить у мене. І він.
Шок від жалю за близькою людиною змішався з іншим шоком — роздвоєнням реальності.
Я знайшла її телефон і зв’язалася. Ми поговорили.
Вона писала, що їхні стосунки тривали роки. Але я виявилось, з літа. Ймовірно. Отже, все нормально, ми розійшлися, вона з´явилась. Мабуть. Точно не збігалося лише одне. Він не сказав мені, що вже має інші стосунки. І коли 12 січня цілував — уже був ймовірно заручений із нею. Але мертві мовчать, і я б не робила цю історію публічною, якби не побачила чотири аспекти, на які змушена звернути увагу в дописах дівчини, які забирають право на власну життєву історію, і не тільки мою. Отже, чотири аспекти в дописах Оксани Рубаняк про Максима Ємця Артур Дейн:
• Узагальнення про час стосунків, що відбирає в інших людей право на їхні власні спогади.
• Публікація особистої переписки з людиною, яка загинула й не може дозволити чи заборонити це. В мене дуже багато особистої переписки з Максимом, але вона стала меморіалом, який не призначений для сторонніх очей.
• Недбалість до почуттів іншої жінки, яка була до нас і є матір’ю його дитини;
• Ознаки капіталізації горя для створення особистого бренду, сподіваюсь, що ні.
Тому я публікую тут свою частину історії, бо маю право.
В мене питання до нього, але відповідей вже ніколи не буде.
Якби не допомогла тобі перейти в ГУР… Якби ми не розійшлися… Якби я не "відморозилася"… Де б ти був зараз?
Навіщо ти промовчав про Оксану, якщо ми й так уже місяцями просто дружили, ти ж збурив наново мої почуття після того обстрілу? Кому буде присвячений кожен вірш?
Цих відповідей у мене не буде ніколи. Більшість вже неважливі.
Ти став абстракцією. Рядками. Пам’яттю. Все стало історією.
Але кожна історія заслуговує бути правдивою.
Я щиро співчуваю всім близьким Максима Ємця. Щиро шкодую, що Оксана Рубаняк не стала тією самою рудою на все довге і щасливе життя, яку він шукав; зичу Оксані вдачі на службі та особистого щастя, щоб попереду було довге, сповнене кохання життя попри війну. Оксано, я вже не маю ніяких претензій і сказала все, що хотіла. І тепер просто хочу відійти у тінь. Далі це твоя історія. Щиро бажаю дитині Максима рости, увібравши в себе всі світлі риси батька.
Спочивай з миром.
Воїне. Поете. Коханцю.
Це просто ще одна історія війни.
На похорон не піду.
І фото не буде, це особисте.
Ее пост с фейсбука..
Про зірки з неба, світи і те, чи жити так, щоб після смерті не з’являлися несподівані подробиці:
Я не хотіла про це писати. Оприлюднення особистого життя не є обов’язковим атрибутом роботи політика. Але якщо політика для тебе — не самоціль, а інструмент змін та розкриття непростих тем, якщо все життя ти борешся за правду, то грань між особистим і суспільно важливим стирається, і особисті переживання стають частиною історії.
Отже, ця історія буде про війну та кохання. І не матиме щасливого завершення.
Ми познайомилися, коли він сфотографував мене в штабі у Лисичанську і надіслав це фото в чат, запитуючи, хто я. Воно потрапило до його друга Юрія Бутусова. Юрій був журналістом і створив цілий сюжет із журналісткою Яніною та теорією змови — мовляв, що я роблю в Сєвєродонецьку та Лисичанську навесні 2022-го? Виявилося, що фото "дівчини у британці", яка заряджає телефон, може бути доказом того, що вона нібито керує військами.
То були буремні часи, коли всі вірили в надію, що боротьба тут і зараз за межею можливостей закінчить війну дуже скоро. Коли я приїхала до Лисичанська й не побачила там місцевої влади, то вирішила просто залишитися — бо так буде краще. Я залишилася на 26 днів. Але ми почали зустрічатися не тоді. Пізніше, значно пізніше.
Він дістав мій номер — здається, у нацгвардійців.
Наш роман був бурхливим, і почався, коли він вийшов на зв’язок після поранення. Він хотів спробувати себе в ГУР, і я зв’язала його з розвідниками. Взяли його без питань, бо він був професіонал. Бо воював. Воював із 19 років.
Наш роман тривав якийсь час. Він зробив мені пропозицію. Відмовила — війна ж, до чого тут плани? Потім ми просто залишилися друзями. Принаймні, так вважала я.
Влітку 2024, після перерви в спілкуванні взагалі, він знову заговорив про сім’ю, але я розуміла, що нічого не вийде. Ми були зовсім різні, та й стосунки вже не виглядали актуальними. Далі ми лише переписувалися. Зустрілися випадково.
11 січня, проїжджаючи біля Покровська, я потрапила під обстріл. І того ж вечора він написав. Запропонував привітати його з другим днем народження. Відповіла, що можна привітати і мене. Виявилося, що ми були зовсім поруч. І що це був один і той самий обстріл. Йому пошкодило машину, контузило, але він продовжував службу.
Я тоді пожартувала, що ми ледь не зустрілися… на тому світі.
Ми вирішили зустрітися наступного дня, 12 січня. 20 хвилин. Говорили. Цілувалися. Знову розмови про майбутнє. Відновили переписку. Він писав, що видає збірку, що багато віршів присвятив мені. Я знову почала задумуватися, відновити й стосунки? Навіщо ти мене мучив? Така випадкова зустріч біля смерті — це ж знак, правда?
4 лютого мені написав знайомий із ГУРу, який знав, що ми знайомі. Написав коротко й сухо: Єнот загинув.
Я зібрала речі в офісі й пішла.
Думки плуталися. Він був складною людиною — часто обурювався війною, проблемами у військах, політичними інтригами. Любив філософські роздуми. Писав вірші. Надихнув мене писати. Був роман. Була дружба. Було роздратування. Була вина. Було багато всього. Але всі ці думки й емоції заполонила пітьма.
І, звісно, знову вина. Вина, що не варто було так із ним чинити. Подумки вже втратила нареченого. Вина.
У цій прострації наступного дня я прочитала новину. Новину про те, як військова тужить за своїм загиблим нареченим. Там були ліричні роздуми про світ і кохання, про плани та фото. Фото рудої дівчини у формі. Фото троянд. Фото м’яких іграшок. Точно такого ж ведмедя, який лежить у мене. І він.
Шок від жалю за близькою людиною змішався з іншим шоком — роздвоєнням реальності.
Я знайшла її телефон і зв’язалася. Ми поговорили.
Вона писала, що їхні стосунки тривали роки. Але я виявилось, з літа. Ймовірно. Отже, все нормально, ми розійшлися, вона з´явилась. Мабуть. Точно не збігалося лише одне. Він не сказав мені, що вже має інші стосунки. І коли 12 січня цілував — уже був ймовірно заручений із нею. Але мертві мовчать, і я б не робила цю історію публічною, якби не побачила чотири аспекти, на які змушена звернути увагу в дописах дівчини, які забирають право на власну життєву історію, і не тільки мою. Отже, чотири аспекти в дописах Оксани Рубаняк про Максима Ємця Артур Дейн:
• Узагальнення про час стосунків, що відбирає в інших людей право на їхні власні спогади.
• Публікація особистої переписки з людиною, яка загинула й не може дозволити чи заборонити це. В мене дуже багато особистої переписки з Максимом, але вона стала меморіалом, який не призначений для сторонніх очей.
• Недбалість до почуттів іншої жінки, яка була до нас і є матір’ю його дитини;
• Ознаки капіталізації горя для створення особистого бренду, сподіваюсь, що ні.
Тому я публікую тут свою частину історії, бо маю право.
В мене питання до нього, але відповідей вже ніколи не буде.
Якби не допомогла тобі перейти в ГУР… Якби ми не розійшлися… Якби я не "відморозилася"… Де б ти був зараз?
Навіщо ти промовчав про Оксану, якщо ми й так уже місяцями просто дружили, ти ж збурив наново мої почуття після того обстрілу? Кому буде присвячений кожен вірш?
Цих відповідей у мене не буде ніколи. Більшість вже неважливі.
Ти став абстракцією. Рядками. Пам’яттю. Все стало історією.
Але кожна історія заслуговує бути правдивою.
Я щиро співчуваю всім близьким Максима Ємця. Щиро шкодую, що Оксана Рубаняк не стала тією самою рудою на все довге і щасливе життя, яку він шукав; зичу Оксані вдачі на службі та особистого щастя, щоб попереду було довге, сповнене кохання життя попри війну. Оксано, я вже не маю ніяких претензій і сказала все, що хотіла. І тепер просто хочу відійти у тінь. Далі це твоя історія. Щиро бажаю дитині Максима рости, увібравши в себе всі світлі риси батька.
Спочивай з миром.
Воїне. Поете. Коханцю.
Це просто ще одна історія війни.
На похорон не піду.
І фото не буде, це особисте.
2
12
16
34
72
Трахтибидох• 09 февраля в 23:18
Для чого вона це вивалила?
Щоб що?
Танці на могилі...
Нудить від неї
Щоб що?
Танці на могилі...
Нудить від неї
1
261
7
17
Планшетница• 09 февраля в 23:19
Вчора читала. Молодець вона. Ризикнула своєю репутацією, щоб допомогти дружині.
13
1
16
6
104
Раздражевская• 09 февраля в 23:19
я думаю пиарщикам слуг пора прекращать впечатлять нас своими талантами, ну явно что не она это все строчит
7
2
90
автор
Творческий типаж
• 09 февраля в 23:20
Ответ дляПланшетница
Вчора читала. Молодець вона. Ризикнула своєю репутацією, щоб допомогти дружині.
А чем она помогла жене?
1
51
2
Раздражевская• 09 февраля в 23:20
Ответ дляnopain
Дочитала до стихов.
Диагноз понятен сразу.
Вот эти вот стишки пишут исключительно тупые кобели, которые трахают женщин нон стоп лет с 14 до седых мудей, и каждой они посвящают эти стихи. Считая их гениальными творениями разумеется 🥱
Диагноз понятен сразу.
Вот эти вот стишки пишут исключительно тупые кобели, которые трахают женщин нон стоп лет с 14 до седых мудей, и каждой они посвящают эти стихи. Считая их гениальными творениями разумеется 🥱
откуда у вас такой опыт?
ну прям в точку же попали, в самое яблочко
ну прям в точку же попали, в самое яблочко
7
19
3
Планшетница• 09 февраля в 23:20
Ответ дляnopain
Рыжая то жена? а зачем ей помогать?
То коханка, яка вивалила пост, що вона всьо, а дружина ніхто.
1
43
Юпитерная• 09 февраля в 23:20
Оприлюднення особистого життя не є обов’язковим атрибутом роботи політика.
Ну и молчала бы... политик..
Ну и молчала бы... политик..
20
1
1
57
Планшетница• 09 февраля в 23:21
Ответ дляТворческий типаж
А чем она помогла жене?
Ну ви зрозумійте , перейдіть по її посиланням , а потім коментуйте.
6
15
Пацан к успеху шел• 09 февраля в 23:22
Это же надо было это недоразумение отыскать и всунуть в партийный список.
Она чокнутая по всем фронтам.
Она чокнутая по всем фронтам.
3
1
78
ЕлькиПальки• 09 февраля в 23:23
Навіть не дочитала.
Нудятина і більшість напевно вигадка.
Ну який з нею бурхливий роман.
Вона ж нудна, аж зуби зводить
Нудятина і більшість напевно вигадка.
Ну який з нею бурхливий роман.
Вона ж нудна, аж зуби зводить
14
2
54
Не за Будка• 09 февраля в 23:23
И че... оказалась обычная тетка. Как все... и ее тоже не выбрали...
Чисто по женски, я ей сочувствую.
Чисто по женски, я ей сочувствую.
16
19
14
2
автор
Творческий типаж
• 09 февраля в 23:24
Ответ дляnopain
А по факту, обе - никто. Но жена хоть наследство получит или что там.
А коханка ноль на палочке получит и брезгливость.
А коханка ноль на палочке получит и брезгливость.
Я не могу понять кто жена?! Оксана или еще кто-то был?
7
8
Юпитерная• 09 февраля в 23:25
Ответ дляnopain
может это чтоб девки проверяли, не велись на бредни женатых
А то и так не понятно... Какой сплошной фейспалм, а не политика у нас.. Просто нет слов описать этот цирк со всех сторон.
1
21
Юпитерная• 09 февраля в 23:25
Ответ дляИнтимная
Почему мне все время хочется прочитать - Безглузда
Видимо, по Фрейду..
9
Olivia 666• 09 февраля в 23:26
А нащо вона це вивалила?
Мабуть книжки писати збирається,готує публіку.
і в неї точно рило в пуху. В наш час і з можливостями як у неї коли можеш будь кого номер тел нарити,інфо будь яку,про того чувака знали її знайомі і вона виявляється не знала про Оксану якусь.
Хай Марʼяна складає історії ще,хоча б відволічемося її романтичними походеньками. Для цього вона й існує
Мабуть книжки писати збирається,готує публіку.
і в неї точно рило в пуху. В наш час і з можливостями як у неї коли можеш будь кого номер тел нарити,інфо будь яку,про того чувака знали її знайомі і вона виявляється не знала про Оксану якусь.
Хай Марʼяна складає історії ще,хоча б відволічемося її романтичними походеньками. Для цього вона й існує
2
47
Планшетница• 09 февраля в 23:26
Ответ дляТворческий типаж
Я не могу понять кто жена?! Оксана или еще кто-то был?
Дружина Таня.
Почитайте коменти, до того, що ви сюди скинули.
Зараз почнеться зламаний телефон , тут мало хто може думати.
Почитайте коменти, до того, що ви сюди скинули.
Зараз почнеться зламаний телефон , тут мало хто може думати.
10
4
2
Сусідка знизу• 09 февраля в 23:26
Зе- шобло уже не знает чем елохторат свой отвлечь от воровства на енергоатоме, так сказать срубить по- полной
49
1
3
Солоденька цукОрка• 09 февраля в 23:28
Да кому она всралась, чтоб такие простыни вычитывать?
Коза тупая. Как она попала в политику?
1
32
1
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу