Если бы каждый из нас думал не только о себе, но и о других, разве мир не стал б

Ні, це утопія.

Можливо, на перший погляд, така ідея й здається утопічною, адже повна гармонія та абсолютний альтруїзм суперечать природі людини, її інстинктам виживання та соціальним механізмам, що формувалися століттями. Але хіба не всі великі зміни починалися з ідей, які спершу здавалися нездійсненними? Якби колись люди повірили, що свобода, рівність або науковий прогрес — це лише утопія, ми б і досі жили в середньовіччі.Світ не змінюється миттєво, і, звичайно, не всі люди почнуть думати про інших однаковою мірою. Проте навіть часткове зрушення у бік більшої емпатії та співчуття вже здатне створити суттєву різницю. Якщо хоча б кожен другий замість байдужості обере допомогу, а замість егоїзму — розуміння, чи не стане суспільство хоча б трохи справедливішим? Так, утопія — це ідеал, недосяжний у своїй досконалості. Але прагнення до ідеалу, навіть якщо він недосяжний повністю, змушує рухатися вперед. Хіба можна виправдовувати бездіяльність лише тим, що неможливо досягти абсолютного результату? Адже й демократія колись була утопією, науковий прогрес — неможливістю, а права людини — абстрактним поняттям. Можливо, світ ніколи не стане ідеально добрим і справедливим, але хіба це означає, що ми не повинні хоча б намагатися його таким зробити?

Конечно, если бы вы подумали о других и не засыпали советчица темами мир бы стал лучше.))

@Seehund, вы не понимаете, я наоборот, пытаюсь сделать его лучше