Добрая свекровь• 02 апреля в 19:02
Постійна тривога за здоров´я
Особливо дітей. Вічно побачу то якийсь вигин на шкірі, то кістку, то якісь певні симптоми і хвилююсь.
Йду до педіатра питати що і як, потім здається що педіатр не так подивився, не достатньо часу приділив, не дуже в цьому питанні компетентний, шукаю ще якогось лікаря, він підтверджує що все ок. Але все одно, хвилювання стихає на певний час і знову по новому , або знаходжу щось нове і хвилююсь за нове.
Так триває вже кілька років, останній час вже стараюсь і до педіатра не ходити, бо думаю що вона вже думає що я дурна, просто в голові собі вічно увляю якісь страшні картини, погані діагнози. І так по колу, навіть коли зроблю чекап все одно наче відлягло, фух здорова дитина. І тут знов якийсь симптом чи ще щось і тривога повертається. Я починаю все в собі носити, хвилюватись.
Це хвороба в голові, правда? Це лікується?
Йду до педіатра питати що і як, потім здається що педіатр не так подивився, не достатньо часу приділив, не дуже в цьому питанні компетентний, шукаю ще якогось лікаря, він підтверджує що все ок. Але все одно, хвилювання стихає на певний час і знову по новому , або знаходжу щось нове і хвилююсь за нове.
Так триває вже кілька років, останній час вже стараюсь і до педіатра не ходити, бо думаю що вона вже думає що я дурна, просто в голові собі вічно увляю якісь страшні картини, погані діагнози. І так по колу, навіть коли зроблю чекап все одно наче відлягло, фух здорова дитина. І тут знов якийсь симптом чи ще щось і тривога повертається. Я починаю все в собі носити, хвилюватись.
Це хвороба в голові, правда? Це лікується?
2
28
0
Мисс лимфоузел, вы прекрасно знаете, что дорога вам к психиатру. Тут нечего обсуждать в миллионный раз.
8
Як наче я писала. Розумію, що це однозначно не норма. Але думки ’що як саме цього разу це не моя уява’ заставлять знов і знов ходити по колу. Це страшно, ніяк не можу справитись з собою.
2
Звик, але в мене приватний. Дитина вже підліток, а я все ніяк не заспокоюсь, лімфовузли мацаю теж. Лікувалась тривалий час, було легше, потім мала тригер і тепер значне погіршення стану.
Я також то одне то інше помічаю. І більше ніж впевнена що інші батьки навіть не звертають увагу на таке, а я вічно щось знайду і мене то тривожить. Навіть педіатр заспокоює на кілька днів, а потім здається що просто він в цьому питанні не компетентний, знаходжу іншого для другої думки, і наче попускає, якщо думки співпадають. Але попускає до першої теми тут зі схожими симптомами, чи десь щось прочитаю, чи просто знов починаю думати на ту тему. І все знов тривога. Якщо заспокоюють з одним питанням, то обов´язково є щось інше.
Я чомусь думаю, що якщо не дай Боже щось і я пропущу якийсь симптом, чи якусь особливість недодивлюсь то буду себе винити все життя.
Критически - это когда назад возврата нет. Все. Точка
Смерть.
А у вас каждый день критически- это чтобы не убираться в квартире причина.
Смерть.
А у вас каждый день критически- это чтобы не убираться в квартире причина.
2
Цього я боюсь. Але я не щупаю, не мацаю їх ні кожен день ні через день, іноді то просто на відстані щось помічаю і тоді вже більш прискіпливо подивлюсь і просто хвилююсь і боюсь всього в себе в голові. Я не бігаю за ними і не трогаю їх.
Просто було б легше, якби була якась інструкція, що наприклад ці і ці симптоми є важливі і тоді обов´язково до лікаря, і так далі. А так то в мене все важливе і всього боюсь. Мої батьки такі не були зовсім, я не знаю звідки це в мене.
Просто було б легше, якби була якась інструкція, що наприклад ці і ці симптоми є важливі і тоді обов´язково до лікаря, і так далі. А так то в мене все важливе і всього боюсь. Мої батьки такі не були зовсім, я не знаю звідки це в мене.
Розумієте все що б не знайшла підозріле в дітей, за все дуже хвилююсь. Відразу думаю про найгірше, відразу думаю що лікар цього може не знати, бо напевне до неї з таким мало звертались і все таке.
Раніше нічого не думала не шукала. До всього в дітей ставилась спокійно, а зараз все що знаходжу то все погано. Хвилююсь, не сплю, не їм, або навпаки їм багато. Немаю з ким тим поділитись і я все тримаю в собі. Це найгірше. Боюсь осуду
Раніше нічого не думала не шукала. До всього в дітей ставилась спокійно, а зараз все що знаходжу то все погано. Хвилююсь, не сплю, не їм, або навпаки їм багато. Немаю з ким тим поділитись і я все тримаю в собі. Це найгірше. Боюсь осуду
Це іпохондрія🥲 У мене так само, постійно ходжу здаю якісь аналізи, прислуховуються до організму. Думаю, що лікар неуважний, але насправді моя терапевт така і є, в неї як би не змінювались показники, в неї все норм, а кожного року стає все гірше. І вона не може звʼязати результати обстежень і логічно вибудувати причини. На останньому прийому подивилась мої аналізи, які з значними відхиленнями і записала до психолога. Я знаю, що маю іпохондрію, але як психолог допоможе мені зменшити високий холестерин, наприклад. Важко жити з цією хворобою (іпохондрією), і не думаю що психолог чи психіатр допоможе, мені допомагало тільки пройти всі необхідні обстеження для виключення хвороби, яку я підозрювала. І потім період затишшя до наступного загострення, і з кожним разом все важче вибратись, бо важко визначити чи в цей раз загострення іпохондріі чи це справжня хвороба. Взагалі турбуватись про своє здоровʼя нормально, то у нас медицина совка. Всюди пишуть про чек-при щорічні, а як прийдеш у звичайну державну поліклініку, то там інший світ, всі направлення треба випрошувати, елементарно не оглянуть.
Так
Моя лікар каже що якщо не дай Боже щось погане, то зі своєю тривожність я не пропущу, але каже будуть симптоми
Каже , що я ж на це й так ніяк не вплину.
Моє завдання - якісно харчувати дітей, спорт, сон. Якщо є якісь симптоми звертатись. Самій не мацати, не видивлятись нічого. Бо навіть та що я намацаю, якщо нема симптомів - значить скоріш за все все ок. Але я ж так не можу - я мушу сама піти аналізи дітям здати, УЗД зробити. Якщо навіть лікар каже що не треба. Але я ж знаю краще.
Каже головне перестати щупати тих дітей. І тривожитись.
Моя лікар каже що якщо не дай Боже щось погане, то зі своєю тривожність я не пропущу, але каже будуть симптоми
Каже , що я ж на це й так ніяк не вплину.
Моє завдання - якісно харчувати дітей, спорт, сон. Якщо є якісь симптоми звертатись. Самій не мацати, не видивлятись нічого. Бо навіть та що я намацаю, якщо нема симптомів - значить скоріш за все все ок. Але я ж так не можу - я мушу сама піти аналізи дітям здати, УЗД зробити. Якщо навіть лікар каже що не треба. Але я ж знаю краще.
Каже головне перестати щупати тих дітей. І тривожитись.
Я просто постійно на те все витрачаю немалі гроші.
І постійно думаю, як все ок, як я то знайшла, і погуглила все, там все погано . Треба простежити. А лікар каже що все ок. Лікар неправа, холоднокровна, некомпетентна. Я д краще знаю. Йду робити УЗД. УЗД ок. Спостереження. Ага, бляха певно лікар УЗД некомпетентний, йду до іншого - все те саме. Той значить тоже такий собі, або це приватний
кабінет, дивився швидко бо конвеєр би все встигнути. Кароче каша така завжди в голові.
І постійно думаю, як все ок, як я то знайшла, і погуглила все, там все погано . Треба простежити. А лікар каже що все ок. Лікар неправа, холоднокровна, некомпетентна. Я д краще знаю. Йду робити УЗД. УЗД ок. Спостереження. Ага, бляха певно лікар УЗД некомпетентний, йду до іншого - все те саме. Той значить тоже такий собі, або це приватний
кабінет, дивився швидко бо конвеєр би все встигнути. Кароче каша така завжди в голові.
А скільки вашим дітям років? Моїм коли було до 5-6, я теж була такою тривожною, ледь шось не так у мене в голові вже страшний діагноз. Потім чогось переключилась на себе. Я хоч не психолог, але знаю чому, бо іпохондрія зазвичай у дуже відповідальних людей, яким здається, що без них ніхто не справиться, це люди, які мають завжди все контролювати і дуже бояться, що їх стале життя в якийсь момент зміниться через власну страшну хворобу чи хворобу рідних.
Я також все привикла на собі тягти. За все відповідаю, все пам´ятаю. Кароче все. Дітям 14 і 11 років. Мене поперло десь за рік до війни. До цього я була тривожною, але зовсім чуточку. Десь 15-20 відсотків від того що є тепер. Зараз це нестерпно.
Болить горло в дітей - стрептотест, тест на грип, ковід. Аналіз крові.
І так з усім іншим - кашель - бронхіт чи пневмонія відразу думки.
Нащупала лімфовузол - найстрашніше. Імунолог гематолог каже все ок , так у багатьох. Там все добре, по УЗД тоже. Потім знайду якийсь новий лв і не знаю чи він був колись, чи лише з´явився, чи він був коли пальпували лікарі чи він новий і треба йти до лікарів чи його подумали, чи треба йти знов на УЗД би заміряти його розмір, бо я ж не знаю чи він був чи лише з´явився. І так по колу.
Під час хвороби та лв на шиї підщелепні збільшуються трохи, потім трохи зменшується , але все одно постійно можна нащупати . Кажуть лікарі що таке в багатьох, дитина лімфатик. Але я постійно хвилююсь про ті лв. Раз менше раз більше. Часто на УЗД водила на дітей, зараз наче менше.
Болить горло в дітей - стрептотест, тест на грип, ковід. Аналіз крові.
І так з усім іншим - кашель - бронхіт чи пневмонія відразу думки.
Нащупала лімфовузол - найстрашніше. Імунолог гематолог каже все ок , так у багатьох. Там все добре, по УЗД тоже. Потім знайду якийсь новий лв і не знаю чи він був колись, чи лише з´явився, чи він був коли пальпували лікарі чи він новий і треба йти до лікарів чи його подумали, чи треба йти знов на УЗД би заміряти його розмір, бо я ж не знаю чи він був чи лише з´явився. І так по колу.
Під час хвороби та лв на шиї підщелепні збільшуються трохи, потім трохи зменшується , але все одно постійно можна нащупати . Кажуть лікарі що таке в багатьох, дитина лімфатик. Але я постійно хвилююсь про ті лв. Раз менше раз більше. Часто на УЗД водила на дітей, зараз наче менше.
1
Було часто, але зараз дитина вже протестує, і не дається. Ви маєте зрозуміти, що хвора ви, а не дитина. Я це розумію, і намагаюсь лікуватись. Чого і Вам раджу, йдіть до психіатра
Я стараюсь не чіпати дітей. Але буває всяке. Іноді накриває. І мушу щось пощупати. Так старша дитина протестує сильно, там вже не пропальпувати нічого.
Менша ще поки не сильно протестує. Але починає
Менша ще поки не сильно протестує. Але починає
Читаю и кажется что я писала....я так за детей и мужа ..тот же Лу надключичный у мужа...мне это очень мешает жить...
Просто хочеться вас обійняти. Знаю як це важко.
Ви ходите постійно на обстеження з ними, чи більше просто переживаєте і тримаєте в собі?
Ви ходите постійно на обстеження з ними, чи більше просто переживаєте і тримаєте в собі?
От син хворів, температура один день, на наступний чуточку боліло горло і здоровий. Нащупала що підщелепний лв трохи зреагував. Знаю що для нього то нормально. А нього як не один то інший, завжди збільшується на хворобу. Знаю що пройде за кілька днів. Але вже себе накрутила, не спала, переживаю
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу