Військовий обовʼязок. Пора його зробити загальним для всіх!

Через напружені відносини зі США та примарні перспективи припинення бойових дій із росією Україна мусить шукати внутрішні ресурси для подальшого протистояння російській агресії. Людські ресурси в тому числі.

Конституція України визначає захист Батьківщини обов´язком усіх громадян. То чи не варто запровадити загальний військовий обовʼязок — як дієвий спосіб домогтися якісної підготовки всього населення до оборони України? hromadske вивчало питання.

Загроза від «піджаків»
Загальний військовий обовʼязок — це коли армійську підготовку проходять усі громадяни країни незалежно від статі та статусу. Раніше її проходили лише чоловіки під час строкової служби. Однак строкову службу скасували. Тепер впроваджують базову загальновійськову підготовку (БЗВП) — з 18 років, для студентів навчальних закладів. Для чоловіків вона обовʼязкова, для жінок — добровільна.

«Я думаю, що це буде шкутильгати. Найімовірніше, матеріальної бази у вишах немає, макетів зброї немає, полігонів немає. Можливо, до 1 вересня ситуація зміниться на краще. Цьому могли б зарадити Сили тероборони, але вони всі залучені на фронті. Прикро, якщо курси БЗВП перетворяться на роботу сумнозвісних військових кафедр при вишах, які готували “піджаків”, а не боєздатних військових. Щоб так не трапилося, треба відмовитися від багатьох сумнівних під час війни витрат, приміром, озеленення прифронтових міст, їх доброустрій тощо, і направити гроші строго на військовий вишкіл», — говорить Денис Семирог-Орлик, головний сержант 4 центру рекрутингу Сил тероборони ЗСУ.

Архітектор за фахом, Денис у 2015 році був записаний військкоматом у так звані загони оборони. Загони існували у вигляді списків військовозобовʼязаних, яким було дано наказ чекати подальших розпоряджень. Чекати Денису довелося до 2019 року: саме тоді він підписав контракт щодо служби в резерві 130 батальйону тероборони Соломʼянського району столиці. Батальйон тільки формувався: командир і начштабу підрозділу були кадровими офіцерами, решта особового складу, такі ж, як і Денис, — резервісти. Бійці батальйону залишалися цивільними людьми, але щосуботи проходили тренування: опановували поводження зі зброєю, системи звʼязку, вивчали такмед і топографію, вчилися тактичної взаємодії в малих групах. Періодично резервісти виїздили на 10-денні військові збори. У такому режимі Денис й інші резервісти батальйону проходили військовий вишкіл до 24 лютого 2022 року. Щоправда, напередодні великої війни вони кілька разів відпрацьовували бойові завдання на випадок повномасштабного вторгнення.

О 5-й ранку 24 лютого їх викликали у штаб батальйону. Уже о 16-й годині вони взяли під охорону аеропорт «Київ». Резервісти стали бойовим кістяком 130 батальйону тероборони, котрий воював у Ірпені, на Харківщині, Бахмутському, Лиманському й Купʼянському напрямках. За словами Дениса, тільки завдяки навичкам, отриманим під час щосуботніх тренувань, вони, фактично цивільні люди, змогли виконувати бойові завдання великої війни. Денис воював у 130 батальйоні до березня 2024 року. Відтоді й дотепер працює в рекрутинговому центрі.

За його спостереженнями, навіть сьогодні, на четвертий рік повномасштабної війни, у центри приходять далекі від потреб фронту громадяни.

«Більшість людей, які сьогодні звертаються у рекрутингові центри, узагалі не мають ніякої військової підготовки, навіть приблизного уявлення про неї. Навчальні центри витрачають час, аби дати їм ази військової справи. А якби громадяни мобілізовувалися із базовими знаннями, програму їхньої підготовки в навчальних центрах можна було б зробити більш поглибленою. І вони потрапляли б у військові частини з кращою підготовкою, ніж сьогодні», — говорить Семирог-Орлик.