Более старшее поколение расскажите каким было ваше детство и молодость в СССР?

Можливо.
На дитині не написано ім´я. Довідка малювалась елементарно лікарем за гроші.

І педіатр видавав довідку іншій дитині? А педіатри тоді були дільничні. І оригінал свідоцтва був у директора? Ну що ви таке говорите...

Педиатр выдал справку той девочке, которая в итоге не поехала, но на её имя была путёвка.
Я тоже была в лагере, св-во предъявлялось родителями при оформлении путёвки в профкоме, а не в лагере. Т.е. если путевка уже куплена и справка оформлена - по ней могла любая девочка приблизительного возраста поехать, назвавшись тем именем, что в путёвке.

Я 77го рн. Із спогадів: звернення в школі виключно за прізвищем. На мою пропозицію звертатися по імені сказали закрити рота і що треба ще заслужити, щоб нас по іменах називали.

В школі булили, на що вчителі, директор і мої батьки казали - значить ти себе не так поводиш, працюй над собою. Не будь заучкой, вливайся в колектив і доводь що ти його гідна.

Жахливі черги за будь чим. Хліб, молоко, черевички, пальто, ковбаса, помідори на консервацію, ЖЕК, поліклініка. Мама, що постійно там виправдовувлася та вибачалась перед чинушами тоненьким голоском.

Побиття було нормою і навіть віталося, при тому що мої батьки вважалися інтелігентними людьми. Мене били до 18 років, брата - поки не дав батькові здачи. Зате при нас ніколи не матюкалися) Просто розповідали які ми тварі, скоти і уроди.

Колись прийшла у школу в сережках, які з мене здирали так, що потім боліло вухо. А в мене просто був день народження.
Моя однокласниця прийшла у панчохах тоненьких і з нафарбованими очима, її вчителька при всьому класі спитала чи не збирається вона проституткою одразу після школи піти. Відправила вмиватися.

Постійні розбірки перед класом: оцінки, поведінка, навіть наші ж твори про мрії розбирали і сміялися, постійні порівняння які всі класні, а ви одні дебіли..

Та дитина не зверталася до педіатра:
Особисто для мене виділили путевку в Артек. Але я про це дізналась випадково. Бо під моїм іменем поїхала донька директора школи.

На мою думку, ця історія - видумана від початку до кінця. Не могла поїхати інша дитина під чужим іменем, це брехня. Інша справа, що могли від самого початку запросити путівку на ім´я доньки директора. І вона поїхала під своїм іменем.

Я понимаю, у Вас детская травма была. Отпустите уже )))
Всё можно, я видела случаи, когда по путёвкам одних ездили другие, под их именем, причём взрослые.
А еще у меня был прикол, когда мы поехали в санаторий в Крыму, и оказалось, что я по ошибке схватила паспорт брата вместо своего, они у нас в одинаковых обложках были, я взяла первый попавшийся не глядя.
Ходила к директору санатория, он посмеялся, говорит ну ты и аферистка. Но поселиться с ребенком разрешил, без паспорта )))

Жиза) мені на 14 років дозволили проколоти вуха, сережки були маленьки дитячі. А в школі мене намагалися примусити їх знять і водили до директора, який казав мені що своє тіло проколюють тільки дикуни.

Я особисто їздила під чужим ім´ям , мамина подружка взяла путівку в піонрській табір від заводу Маяк для своєї дочки , а поїхала я , ми однолітки були з нею і всю зміну я була як Штирлиц , боялась видати себе

Та годинника не можна було носити , ні каблучку тоненьку , а сережки , підбори , то вже викликали на збори для осудження перед всім класом , а особливо настирливих перед всією школою (

На лінійці 10класницю позорили за нафарбовані нігті. Прозорим лаком. Подругу заставляли вмиватися, а в неї від природи чорні брови та довгі вії. На нас кричали що ми голими ногами світимо, що треба колготки або гольфи, ніяких шкарпеток (це Миколаїв, там спекотно з квітня по жовтень )

О , в нас також одну чорноброву вмивала (
Не вчителька , а гестаповка

Ви читаєте яким місцем? Це не я ’отримала’ путівку в Артек, ви приплели мені ’дитячі травми’ іншої людини. Ви навіть не зрозуміли чиї слова коментуєте....

свиню назад привезли?

не сравнивайте Киев и другие регионы. Про Киев верю.

о,то пані мала гарні звязки у тих,хто ті путівки розпреділяв?? тоді,дитинство було гарне в усьому... (бо без блата в ті часи в магазині можна було купити тільки отаке.

а в мене син 89.. як згадаю марлеві подзгузки спочатка,щоб хоч трошки щось задержувалось,а зверху пелюшка. То спочатку витрушування подарунка з марлі,застірування, прання на дошці. а вже потім виварювання,

85-87 роки.. як ’викинуть’-то черга в центральному гастрономі по 3 години.і це Київ.. на периферії її бачили коли хтось привозив гостинця з міста.

тому і морозиво ’таке смачне!!’ було, бо тупо не вистачало молочного білка. в організмах,вирощених на манці.

Сейчас только синтетика,почти как стекло, покупайте ,носите чесаться ничего не будет

И что вы хотите этим сказать,что это красиво ....?

Мене хімічка вмивала, за довгі чорні вії, при тому що я блондинка.

’ все равны’ і ’но одежду покупали, что-то маме на работу принесли, что-то соседки’... тут або труси надіть,або хрестик зняти..

така рівність,що навіть одежу нормально не могли в магазині гарну купити.., прмниться наш універмаг, дурна черга чекаючих, що ось викинуть ’дефіцит’.., і без черги шуруючих партійців та начальничків усіх рангів в підсобку.., а потім -переполовинювали продавщиці,щоб ’ приносити знайомим’, решта остатків- виносилася в зал, де простий народ штурмом хватав,що получиться вхопити.., а потім вже також продавали,або мінялися ,бо рідко коли свій розмір повезло взяти.

джинси з рук.

Головной спогад це канікули в селі. Було відчуття що тебе люблять просто так. В дорослому житті тебе тільки використовують.

Про дефицит.

Как я, впервые вырвавшись на отдых ’без ребенка’, приехала в августе 1978 года в Коктебель. Отправилась в Феодосию в музей Айвазовского и узнала, что во всем городе нет в продаже туалетного мыла. То есть не ’то есть, то нет’, а нет от слова совсем. Жара несусветная, а мыться нечем. Мылись хозяйственным.

Как вдруг что-то напрочь исчезало из продажи. Как-то осенью пропали репчатый лук и туалетная бумага, вот такая сладкая парочка. Как ходили по городу солидные мужчины с ’обоймами’ туалетной бумаги, висевшими у них на шее и на животе. Счастливчики, которым удалось ’достать’.

Как вдруг пропало постельное белье, причем капитально пропало года на два-на три.

Как я чуть не погибла в Доме обоев на Профсоюзной, когда там ’выбросили’ дефицитные обои, и я кинулась в самое пекло, к контейнеру, в котором вожделенные рулоны лежали, как закричала ’вытащите меня’ и какой-то дядечка, ухватив сзади мое пальто, вытянул меня, спросил ’что у вас там’ и бесстрашно, рискуя собой, полез за моей береткой, гордо вручил мне её.

Как однажды, узнав, что в Детском мире появились в продаже детские колготки, я, поднявшись на пятый этаж к какому-то заштатному лотку, отстояла длиннющую очередь и узнав, что товар закончился, разрыдалась. Меня подхватили под руки две продавщицы, повели в служебное помещение и вручили мне две пары 22 размера. Ох, эти колготки. Дочка родилась в 70-м, и дефицит детских колготок нужного размера словно шел за мной по пятам: исчезал из продажи именно тот размер, который был нужен. Поэтому я и рыдала: с досады, ну почему так???

Завершила я свой рассказ описанием ассортимента продуктов в славном городе Вологде, куда я ездила к родителям мужа. В Вологде можно было купить хлеб, молоко, сливки, крупы, из мяса - местных синих кур с лапками. Масло свекр взбивал в трехлитровой банке из молока со сливками, вертя её, банку, вверх-вниз. Декан ист-фила Вологодского пединститута, между прочим, но это так, к слову. Спрашивал жену:

-Музочка, долго ещё вертеть-то?

-Верти, Олежа, как масло отскочит -увидишь.

Мяса и колбас в городе не было

Под конец я заметила: хотя такая жизнь была несносна и нелепа, но зато она каким-то образом держала меня, к примеру, да и многих, в тонусе, рисуя себе, жизни, важный смысл: достать, найти, достоять очередь, сготовить, накормить.

Вместо слова купить ходило слово ’достать’; про появившийся товар говорили, что его ’выбросили’, ’выкинули’ то есть подали за прилавок.

Когда продукт заканчивался, как из под земли возникали инвалиды войны с удостоверениями, позволявшими купить без очереди, и очередь роптала, говорила всякие нехорошие слова про несчастных покалеченных участников ВОВ.

До конца 80-х, когда уже и в столице не стало вообще никаких продуктов. Голяк и голяк.

Молодежь ничего этого не знает, увы.

Текст Марина Птушкина

Сейчас денег много, и полное изобилие товаров, хорошего качества, из Китая. Если бы не китайцы, вообще не знаю, как бы мы выживали.

Хорошее воспоминание, это чистые реки и родники. В Южном Буге была чистая вода, и полно рыбы. Мы в детстве, карасей ловили.
Сейчас рыбы нет, совсем.