begovelik• Изменено 08 апреля в 09:44
Як Україна втрачала свою армію і зброю за роки незалежності (відповідь ChatGPT)
💣 Як знищували українську армію з 1991 по 2014 рік: короткий екскурс із прізвищами
Після розпаду СРСР Україна отримала одну з найпотужніших армій світу — третю за ядерним потенціалом після США і Росії.
Що дісталося Україні в 1991 році?
~900 тис. військових.
~176 міжконтинентальних ракет.
~2 тис. ядерних боєзарядів.
Стратегічна авіація: Ту-160, Ту-95МС.
Флот, танки, ракети, заводи, склади.
Але замість збереження — пішов розпродаж, розпил і капітуляція.
🧨 1994: Будапештський меморандум
Підписали Кучма, Кравчук (до цього), США, РФ, Британія.
Україна добровільно відмовилась від ядерної зброї, ядерні заряди відправили в РФ.
Частину стратегічних сил знищили під наглядом американців (за їхні ж гроші).
Президент: Леонід Кучма
Міноборони: Валерій Шмаров (1994–1996)
💸 1990–2000-ті: Золотий час розпилу
З´являється «Укрспецекспорт» — державна фірма для торгівлі зброєю.
Через неї йшли мільярдні експортні контракти в Африку, Азію, арабські країни.
Часто — за заниженими цінами, з відкатами на офшори.
Головні дійові особи:
Сергій Бондарчук — голова «Укрспецекспорту» (2005–2010), підозрюється в розкраданні 7,4 млн доларів, втік до Лондона.
Юрій Єхануров — міністр оборони (2007–2009), під час його каденції відбувалась «утилізація» техніки.
Анатолій Гриценко — міноборони (2005–2007), зберігав курс на скорочення, частково підтримував скорочення ЗСУ.
✂️ Знищення стратегічної авіації (1998–2001)
США фінансували утилізацію Ту-160, Ту-95МС і крилатих ракет Х-55.
Знищено:
40+ стратегічних бомбардувальників.
~1000 крилатих ракет.
Міноборони: Олександр Кузьмук (1996–2001, 2004–2005)
Президент: Леонід Кучма
🪦 Кінець 2000-х: Армія деградує
Скорочення армії до ~150 тис. осіб.
Брак пального, спорядження, навчань.
Продаж танків, БТР, ПЗРК, кораблів — під виглядом «утилізації».
Склади боєприпасів — вибухають чи просто гниють.
🐷 2010–2014: Янукович і остаточне добивання
Мінімальне фінансування: менше 1% ВВП.
Армія — в стані напіврозпаду.
Частини — тільки «на папері».
Розпродаж техніки продовжується.
Міноборони:
Михайло Єжель (2010–2012) — знищення флоту, втік у Білорусь.
Дмитро Саламатін (2012) — росіянин за походженням, звинувачувався в роботі на РФ.
Павло Лебедєв (2012–2014) — втік до Криму після Майдану, відкрито підтримав анексію.
📉 2014: Армії майже немає
Боєздатних частин — менше 5–6 тис. осіб.
Техніка — несправна або розпродана.
Флот у Криму — захоплений майже без спротиву.
Частина складів — порожні, багато чого вкрадено.
ППО, ракети, авіація — на нулі.
🧾 Висновок:
За 23 роки армію цілеспрямовано розвалювали. Через корупцію, недбалість, ’договорняки’ з РФ і Західом.
Після розпаду СРСР Україна отримала одну з найпотужніших армій світу — третю за ядерним потенціалом після США і Росії.
Що дісталося Україні в 1991 році?
~900 тис. військових.
~176 міжконтинентальних ракет.
~2 тис. ядерних боєзарядів.
Стратегічна авіація: Ту-160, Ту-95МС.
Флот, танки, ракети, заводи, склади.
Але замість збереження — пішов розпродаж, розпил і капітуляція.
🧨 1994: Будапештський меморандум
Підписали Кучма, Кравчук (до цього), США, РФ, Британія.
Україна добровільно відмовилась від ядерної зброї, ядерні заряди відправили в РФ.
Частину стратегічних сил знищили під наглядом американців (за їхні ж гроші).
Президент: Леонід Кучма
Міноборони: Валерій Шмаров (1994–1996)
💸 1990–2000-ті: Золотий час розпилу
З´являється «Укрспецекспорт» — державна фірма для торгівлі зброєю.
Через неї йшли мільярдні експортні контракти в Африку, Азію, арабські країни.
Часто — за заниженими цінами, з відкатами на офшори.
Головні дійові особи:
Сергій Бондарчук — голова «Укрспецекспорту» (2005–2010), підозрюється в розкраданні 7,4 млн доларів, втік до Лондона.
Юрій Єхануров — міністр оборони (2007–2009), під час його каденції відбувалась «утилізація» техніки.
Анатолій Гриценко — міноборони (2005–2007), зберігав курс на скорочення, частково підтримував скорочення ЗСУ.
✂️ Знищення стратегічної авіації (1998–2001)
США фінансували утилізацію Ту-160, Ту-95МС і крилатих ракет Х-55.
Знищено:
40+ стратегічних бомбардувальників.
~1000 крилатих ракет.
Міноборони: Олександр Кузьмук (1996–2001, 2004–2005)
Президент: Леонід Кучма
🪦 Кінець 2000-х: Армія деградує
Скорочення армії до ~150 тис. осіб.
Брак пального, спорядження, навчань.
Продаж танків, БТР, ПЗРК, кораблів — під виглядом «утилізації».
Склади боєприпасів — вибухають чи просто гниють.
🐷 2010–2014: Янукович і остаточне добивання
Мінімальне фінансування: менше 1% ВВП.
Армія — в стані напіврозпаду.
Частини — тільки «на папері».
Розпродаж техніки продовжується.
Міноборони:
Михайло Єжель (2010–2012) — знищення флоту, втік у Білорусь.
Дмитро Саламатін (2012) — росіянин за походженням, звинувачувався в роботі на РФ.
Павло Лебедєв (2012–2014) — втік до Криму після Майдану, відкрито підтримав анексію.
📉 2014: Армії майже немає
Боєздатних частин — менше 5–6 тис. осіб.
Техніка — несправна або розпродана.
Флот у Криму — захоплений майже без спротиву.
Частина складів — порожні, багато чого вкрадено.
ППО, ракети, авіація — на нулі.
🧾 Висновок:
За 23 роки армію цілеспрямовано розвалювали. Через корупцію, недбалість, ’договорняки’ з РФ і Західом.
2
1
10
0
⚙️ Відновлення армії — і старі схеми по-новому
Після вторгнення РФ у 2014-му:
Армію почали активно фінансувати (~5% ВВП).
Відновлювали техніку, запускали виробництво на «Укроборонпромі».
Створювались нові бригади, розвивались ССО, дрони, ПТРК («Стугна», «Корсар»), БТР-4, «Вільха», «Нептун» тощо.
Але одночасно — відбувалося приховане дерибанення оборонних коштів.
🧨 Гучні скандали
1. Справа «Укроборонпрому» / Гладковського (Свинарчуки)
2019: журналісти Bihus.Info оприлюднили розслідування про схему розкрадання коштів через фірми-прокладки, які продавали запчастини для армії за завищеними цінами.
Фігуранти:
Ігор Гладковський — син заступника секретаря РНБО.
Олег Гладковський (Свинарчук) — друг Порошенка, колишній бізнес-партнер, на той час заступник голови РНБО.
Суть схеми: завезення контрабандних запчастин з РФ → продаж через фіктивні фірми → накрутка цін у 2–4 рази → державні оборонні підприємства оплачують.
⏺ Збитки — десятки мільйонів гривень.
⏺ Порошенко спочатку «не помічав», потім звільнив Гладковського під тиском.
2. Корупція в держкомпаніях «Укрспецекспорт», «Спецтехноекспорт»
Чиновники виводили мільйони доларів на офшори через фіктивні контракти.
Наприклад, керівника «Спецтехноекспорту» Павла Барбула звинувачували в махінаціях на $2,2 млн.
3. Закритість «Укроборонпрому»
Незважаючи на війну, більшість оборонних закупівель залишалися секретними, що прикривало корупцію.
Не проводились відкриті тендери.
Частина підприємств працювала збитково, хоча мала держзамовлення.
Порошенко не ліквідував цю монополію — навпаки, покладався на неї як на «свою» структуру.
4. Власний бізнес і конфлікт інтересів
Порошенко — олігарх і президент одночасно.
Його завод «Кузня на Рибальському» отримував державні замовлення — наприклад, на бронекатери «Гюрза-М», модульні БТРи.
Ціни на продукцію — завищені.
Після вторгнення РФ у 2014-му:
Армію почали активно фінансувати (~5% ВВП).
Відновлювали техніку, запускали виробництво на «Укроборонпромі».
Створювались нові бригади, розвивались ССО, дрони, ПТРК («Стугна», «Корсар»), БТР-4, «Вільха», «Нептун» тощо.
Але одночасно — відбувалося приховане дерибанення оборонних коштів.
🧨 Гучні скандали
1. Справа «Укроборонпрому» / Гладковського (Свинарчуки)
2019: журналісти Bihus.Info оприлюднили розслідування про схему розкрадання коштів через фірми-прокладки, які продавали запчастини для армії за завищеними цінами.
Фігуранти:
Ігор Гладковський — син заступника секретаря РНБО.
Олег Гладковський (Свинарчук) — друг Порошенка, колишній бізнес-партнер, на той час заступник голови РНБО.
Суть схеми: завезення контрабандних запчастин з РФ → продаж через фіктивні фірми → накрутка цін у 2–4 рази → державні оборонні підприємства оплачують.
⏺ Збитки — десятки мільйонів гривень.
⏺ Порошенко спочатку «не помічав», потім звільнив Гладковського під тиском.
2. Корупція в держкомпаніях «Укрспецекспорт», «Спецтехноекспорт»
Чиновники виводили мільйони доларів на офшори через фіктивні контракти.
Наприклад, керівника «Спецтехноекспорту» Павла Барбула звинувачували в махінаціях на $2,2 млн.
3. Закритість «Укроборонпрому»
Незважаючи на війну, більшість оборонних закупівель залишалися секретними, що прикривало корупцію.
Не проводились відкриті тендери.
Частина підприємств працювала збитково, хоча мала держзамовлення.
Порошенко не ліквідував цю монополію — навпаки, покладався на неї як на «свою» структуру.
4. Власний бізнес і конфлікт інтересів
Порошенко — олігарх і президент одночасно.
Його завод «Кузня на Рибальському» отримував державні замовлення — наприклад, на бронекатери «Гюрза-М», модульні БТРи.
Ціни на продукцію — завищені.
1
І продовження
2014–2021: Війна як каталізатор
• Анексія Криму та війна на Донбасі виявили повну небоєздатність ЗСУ: у 2014 році реально боєготовими були лише кілька тисяч військових.
• Почалась термінова мобілізація, волонтерський рух, закупівля спорядження за рахунок громадян.
• Відновлено оборонну промисловість: підприємства, як “Укроборонпром”, почали ремонт і виробництво бронетехніки (БТР-4, модернізовані Т-64, САУ тощо).
• Стартували реформи за стандартами НАТО, створено Сили спецоперацій, система управління військами почала змінюватися.
• Військову допомогу почали надавати США та інші західні партнери (спершу нелетальна — бронежилети, прилади нічного бачення, пізніше — Javelin тощо).
2022–дотепер: Повномасштабне вторгнення і переозброєння
• 24 лютого 2022 року Україна вступила у повномасштабну війну, що потребувала тотальної мобілізації ресурсів.
• ЗСУ активно переозброюються західною технікою: артилерія (M777, Caesar), бронетехніка (Bradley, Leopard), системи ППО (NASAMS, IRIS-T), ракети, дрони, системи HIMARS, тощо.
• Україна також налагоджує власне виробництво озброєння: дрони, FPV, безпілотні катери, модернізовані ракети «Нептун», дрони-камікадзе, боєприпаси.
• Створено нові бригади, включно зі штурмовими (“Гвардія наступу”), розвиваються кібервійська, системи РЕБ, інженерні війська.
Висновок:
Україна пройшла шлях від занепаду і розпродажу армії до створення потужної, мобільної, боєздатної армії сучасного типу. Хоча ще є багато проблем, зокрема у системі забезпечення, логістиці та бюрократії, за останні роки ЗСУ перетворилися на одну з найбоєздатніших армій Європи.
2014–2021: Війна як каталізатор
• Анексія Криму та війна на Донбасі виявили повну небоєздатність ЗСУ: у 2014 році реально боєготовими були лише кілька тисяч військових.
• Почалась термінова мобілізація, волонтерський рух, закупівля спорядження за рахунок громадян.
• Відновлено оборонну промисловість: підприємства, як “Укроборонпром”, почали ремонт і виробництво бронетехніки (БТР-4, модернізовані Т-64, САУ тощо).
• Стартували реформи за стандартами НАТО, створено Сили спецоперацій, система управління військами почала змінюватися.
• Військову допомогу почали надавати США та інші західні партнери (спершу нелетальна — бронежилети, прилади нічного бачення, пізніше — Javelin тощо).
2022–дотепер: Повномасштабне вторгнення і переозброєння
• 24 лютого 2022 року Україна вступила у повномасштабну війну, що потребувала тотальної мобілізації ресурсів.
• ЗСУ активно переозброюються західною технікою: артилерія (M777, Caesar), бронетехніка (Bradley, Leopard), системи ППО (NASAMS, IRIS-T), ракети, дрони, системи HIMARS, тощо.
• Україна також налагоджує власне виробництво озброєння: дрони, FPV, безпілотні катери, модернізовані ракети «Нептун», дрони-камікадзе, боєприпаси.
• Створено нові бригади, включно зі штурмовими (“Гвардія наступу”), розвиваються кібервійська, системи РЕБ, інженерні війська.
Висновок:
Україна пройшла шлях від занепаду і розпродажу армії до створення потужної, мобільної, боєздатної армії сучасного типу. Хоча ще є багато проблем, зокрема у системі забезпечення, логістиці та бюрократії, за останні роки ЗСУ перетворилися на одну з найбоєздатніших армій Європи.
1
2
1. Реформи ’за стандартами НАТО’ були імітацією
Переважна частина реформ залишалася на папері.
Повноцінна інтеграція зі структурами НАТО не відбулася: система управління, логістика, кадрова політика залишились радянськими за суттю.
Реформа військового командування була відкладена до 2022 року, а командири бригад і далі писали рапорти, замість мати бойову автономію.
2. Волонтери та суспільство — не держава
Те, що армію у 2014–2016 роках вдягали і озброювали волонтери, — це ознака провалу держави, а не її досягнення.
Держава закуповувала каски 60-х років, бронежилети не за стандартами, пальне кралося тоннами.
3. «Укроборонпром» залишався джерелом корупції
Скандали часів Порошенка доводили, що попри війну, на зброї продовжували наживатися «свої».
Виробництво модернізованих Т-64 чи БТР-4 йшло мляво, із затримками, з постійними «розпилами».
Ракети «Вільха», «Нептун» — довго тестувались, реальна кількість на озброєнні була мізерна.
4. Західна допомога на 2022 рік була символічною
До 2022 року Україна отримала всього кілька десятків Javelin і не мала дозволу використовувати їх у зоні бойових дій.
ППО — фактично відсутнє, радянські комплекси були зношені, нових — не було.
Військова співпраця з США була обережною і обмеженою, бо Захід не довіряв українському командуванню та системі контролю.
5. Підготовка до повномасштабної війни — провал
Навіть у січні–лютому 2022 року влада заспокоювала населення, замість готуватись: не розгортали війська, не евакуйовували критичну інфраструктуру.
Розвіддані США і Британії ігнорувались, бо нібито «не буде наступу».
Перша фаза вторгнення показала катастрофічну нестачу підготовлених резервів, зброї, ППО, організації тилу.
6. Система постачання і логістика — провальні навіть зараз
Скарги на бюрократію, хабарництво, зволікання із забезпеченням у 2023–2024 роках не зникли.
Бригади на фронті часто самі шукають автівки, БПЛА, зарядні станції, навіть аптечки — через волонтерів.
🧾 Висновок-контрапункт:
Україна справді зробила гігантський стрибок від 2014 року, але не завдяки системі, а всупереч їй — завдяки самовідданості народу, військових, волонтерів, місцевих ініціатив.
Держава ж упродовж восьми років не змогла або не захотіла створити ефективну, прозору, готову до великої війни армію. Це дорого коштувало в 2022 році.
Переважна частина реформ залишалася на папері.
Повноцінна інтеграція зі структурами НАТО не відбулася: система управління, логістика, кадрова політика залишились радянськими за суттю.
Реформа військового командування була відкладена до 2022 року, а командири бригад і далі писали рапорти, замість мати бойову автономію.
2. Волонтери та суспільство — не держава
Те, що армію у 2014–2016 роках вдягали і озброювали волонтери, — це ознака провалу держави, а не її досягнення.
Держава закуповувала каски 60-х років, бронежилети не за стандартами, пальне кралося тоннами.
3. «Укроборонпром» залишався джерелом корупції
Скандали часів Порошенка доводили, що попри війну, на зброї продовжували наживатися «свої».
Виробництво модернізованих Т-64 чи БТР-4 йшло мляво, із затримками, з постійними «розпилами».
Ракети «Вільха», «Нептун» — довго тестувались, реальна кількість на озброєнні була мізерна.
4. Західна допомога на 2022 рік була символічною
До 2022 року Україна отримала всього кілька десятків Javelin і не мала дозволу використовувати їх у зоні бойових дій.
ППО — фактично відсутнє, радянські комплекси були зношені, нових — не було.
Військова співпраця з США була обережною і обмеженою, бо Захід не довіряв українському командуванню та системі контролю.
5. Підготовка до повномасштабної війни — провал
Навіть у січні–лютому 2022 року влада заспокоювала населення, замість готуватись: не розгортали війська, не евакуйовували критичну інфраструктуру.
Розвіддані США і Британії ігнорувались, бо нібито «не буде наступу».
Перша фаза вторгнення показала катастрофічну нестачу підготовлених резервів, зброї, ППО, організації тилу.
6. Система постачання і логістика — провальні навіть зараз
Скарги на бюрократію, хабарництво, зволікання із забезпеченням у 2023–2024 роках не зникли.
Бригади на фронті часто самі шукають автівки, БПЛА, зарядні станції, навіть аптечки — через волонтерів.
🧾 Висновок-контрапункт:
Україна справді зробила гігантський стрибок від 2014 року, але не завдяки системі, а всупереч їй — завдяки самовідданості народу, військових, волонтерів, місцевих ініціатив.
Держава ж упродовж восьми років не змогла або не захотіла створити ефективну, прозору, готову до великої війни армію. Це дорого коштувало в 2022 році.
1
Так, у багатьох тезах є раціональне зерно — але подача абсолютно однобока й позбавлена контексту. Це не аналітика, а зручна ретроспективна критика з позиції ’після бою всі розумні’.
1. «Реформи НАТО були імітацією» — частково правда, але сильно спрощено.
Від 2016 року почалась реальна робота по інтеграції стандартів НАТО в оперативному управлінні, логістиці, ССО, зв’язку. Були тренінги, участь у багатонаціональних навчаннях, створення JMTG-U. Так, багато речей гальмували. Але це не імітація, це повільна реформа в умовах війни, бідного бюджету і саботажу старої системи. І саме ці ’напівреформи’ дали фундамент, на якому в 2022 будували армію.
2. «Волонтери — не держава».
Але саме здатність суспільства підставити плече — це частина державного потенціалу. Волонтери не функціонують у вакуумі. Армія була збережена не попри державу, а завдяки спільній дії суспільства, армії й держави, хай і хаотичній. І давайте не ідеалізувати інші країни — у США у 2003 році волонтери теж збирали бронежилети для військових в Іраку.
3. «Укроборонпром — джерело корупції».
Так, корупція була. І це відомо. Але й техніка все одно надходила, БТР-4, Т-64БВ, САУ ’Гвоздика’, нові ракети. Поки держава розгортала систему виробництва, українські інженери і КБ створювали «Вільху», «Нептун», «Стугну». І хоча темпи були слабкі, але це була перша спроба в історії України створити свою зброю з нуля. А не просто списувати з радянських складів.
4. «Західна допомога була символічною».
А що ви хотіли у 2017 році? Щоб нам передали F-35? Захід не кидає зброю у руки країни, яка сама не впевнена, куди йде. Але навіть «символічні» Javelin, радари, броньовики, медичне спорядження і фінансування навчань — це був крок довіри, яка після 2014 лише формувалась. І вона дозріла вже в 2022.
5. «Підготовка до вторгнення — провал».
Так, була помилка. Але не одна Україна не вірила в повномасштабне вторгнення — навіть більшість європейських країн до лютого 2022 не робили жодних реальних кроків. Розвіддані — це не факти, а ймовірності. Відкритий розворот армії без міжнародної підтримки в той момент міг дати ворогу політичний привід для вторгнення «на випередження».
6. «Система постачання і зараз недосконала».
Так, бо в умовах війни на виснаження з системною корупцією і бюрократією це не змінюється за один рік. Але одночасно з тим держава постачає тисячі БПЛА, ствольну артилерію, бронемашини, сотні тисяч аптечок, дрони, зв’язок — усе це не з неба падає. І навіть якщо волонтери компенсують, це не значить, що держава нічого не робить.
🧾 Реальний висновок:
Так, українська армія не була ідеальною. Так, реформи буксували. Так, було багато втрат через недбалість чи зраду. Але армія вистояла, не розсипалась, дала бій, відвоювала Київ, Харків, Херсон — не лише завдяки народу, а й тому, що була хоч частково готова. Суспільство — серце цієї боротьби, але без хребта — інституцій, структур, реформ — не вижив би ніхто.
1. «Реформи НАТО були імітацією» — частково правда, але сильно спрощено.
Від 2016 року почалась реальна робота по інтеграції стандартів НАТО в оперативному управлінні, логістиці, ССО, зв’язку. Були тренінги, участь у багатонаціональних навчаннях, створення JMTG-U. Так, багато речей гальмували. Але це не імітація, це повільна реформа в умовах війни, бідного бюджету і саботажу старої системи. І саме ці ’напівреформи’ дали фундамент, на якому в 2022 будували армію.
2. «Волонтери — не держава».
Але саме здатність суспільства підставити плече — це частина державного потенціалу. Волонтери не функціонують у вакуумі. Армія була збережена не попри державу, а завдяки спільній дії суспільства, армії й держави, хай і хаотичній. І давайте не ідеалізувати інші країни — у США у 2003 році волонтери теж збирали бронежилети для військових в Іраку.
3. «Укроборонпром — джерело корупції».
Так, корупція була. І це відомо. Але й техніка все одно надходила, БТР-4, Т-64БВ, САУ ’Гвоздика’, нові ракети. Поки держава розгортала систему виробництва, українські інженери і КБ створювали «Вільху», «Нептун», «Стугну». І хоча темпи були слабкі, але це була перша спроба в історії України створити свою зброю з нуля. А не просто списувати з радянських складів.
4. «Західна допомога була символічною».
А що ви хотіли у 2017 році? Щоб нам передали F-35? Захід не кидає зброю у руки країни, яка сама не впевнена, куди йде. Але навіть «символічні» Javelin, радари, броньовики, медичне спорядження і фінансування навчань — це був крок довіри, яка після 2014 лише формувалась. І вона дозріла вже в 2022.
5. «Підготовка до вторгнення — провал».
Так, була помилка. Але не одна Україна не вірила в повномасштабне вторгнення — навіть більшість європейських країн до лютого 2022 не робили жодних реальних кроків. Розвіддані — це не факти, а ймовірності. Відкритий розворот армії без міжнародної підтримки в той момент міг дати ворогу політичний привід для вторгнення «на випередження».
6. «Система постачання і зараз недосконала».
Так, бо в умовах війни на виснаження з системною корупцією і бюрократією це не змінюється за один рік. Але одночасно з тим держава постачає тисячі БПЛА, ствольну артилерію, бронемашини, сотні тисяч аптечок, дрони, зв’язок — усе це не з неба падає. І навіть якщо волонтери компенсують, це не значить, що держава нічого не робить.
🧾 Реальний висновок:
Так, українська армія не була ідеальною. Так, реформи буксували. Так, було багато втрат через недбалість чи зраду. Але армія вистояла, не розсипалась, дала бій, відвоювала Київ, Харків, Херсон — не лише завдяки народу, а й тому, що була хоч частково готова. Суспільство — серце цієї боротьби, але без хребта — інституцій, структур, реформ — не вижив би ніхто.
Розбираємо по пунктах.
🧩 1. «Це не імітація реформ, а поступовий прогрес»
Серйозно? Поступовий прогрес — це коли за вісім років війни:
армія досі не має єдиної цифрової системи управління;
критичні функції (зв’язок, розвідка, РЕБ) все ще на колінах;
ССО — на папері створені, але в 2022 вони не мали баз, техніки, зв’язку.
Ви називаєте це ’фундаментом’? Це підвал без бетону.
💉 2. «Волонтери — частина державного потенціалу»
Це просто цинізм.
Держава — це бюджет, інститути, логістика, планування.
Волонтери рятували не ’разом із державою’, а замість неї.
Як держава планувала війну, якщо у 2022 каски, турнікети і аптечки масово шукали по волонтерських складах?
Чому дрони й досі — на плечах волонтерів і донатів?
ЗСУ тримаються не завдяки системі, а на попелі її відсутності.
🛠 3. «Укроборонпром — так, з корупцією, але щось робили»
Ага. Поки хтось ’робив щось’, інші з того ’щось’ крали мільйонами.
Скандали з розпилом, вивід в офшори, лобіювання фіктивних контрактів — це було системно, не випадково.
БТР-4 і «Стугна»? Так, зробили. Але скільки одиниць? Де вони були 24 лютого?
Результат важливіший за процес. Якщо в день вторгнення країна була гола — це не прогрес, це провал.
🎁 4. «Захід не кидає F-35 країні без вектору»
Це вже на рівні абсурду.
Чому країна ’без вектору’ 8 років волає про війну і вимагає ППО?
І чому потім цій ’невизначеній’ країні дають HIMARS, Patriot, Leopard і F-16?
Бо вектор був, але влади не було.
Ні стратегії, ні тиску, ні позиції — лиш медійнка ’паніки нема’.
🧨 5. «Не лише Україна не вірила у вторгнення»
Тут уже прямо самообман.
Україна була єдиною країною, що мала 8-річну війну, окуповані території і 200 000 ворожих військ під кордоном.
І що робила влада?
Обзивала журналістів і розвідки «панікерами».
Не готувала евакуації.
Не евакуювала ОДА, критичні об’єкти, людей з фронтових областей.
Це не помилка. Це халатність, що вартувала тисяч життів.
🧱 6. «Система зараз недосконала, але держава щось робить»
Вона робить, бо інакше — колапс.
І навіть зараз:
Тендери з відкатами.
Бюрократія при закупівлях БПЛА.
Відмазування підозрюваних у корупції.
Тотальний саботаж всього, що ’незручне’ для влади.
⚔️ Висновок: досить романтизувати поразки
Так, ми вистояли. Але ціна — десятки тисяч смертей, яких можна було уникнути.
Між «вистояти з втратами» і «бути готовими» — величезна різниця.
І якщо ви продовжуєте прикривати некомпетентність фразами про «не все так однозначно» — ви не аналітик, а адвокат байдужості. І зрад.
🧩 1. «Це не імітація реформ, а поступовий прогрес»
Серйозно? Поступовий прогрес — це коли за вісім років війни:
армія досі не має єдиної цифрової системи управління;
критичні функції (зв’язок, розвідка, РЕБ) все ще на колінах;
ССО — на папері створені, але в 2022 вони не мали баз, техніки, зв’язку.
Ви називаєте це ’фундаментом’? Це підвал без бетону.
💉 2. «Волонтери — частина державного потенціалу»
Це просто цинізм.
Держава — це бюджет, інститути, логістика, планування.
Волонтери рятували не ’разом із державою’, а замість неї.
Як держава планувала війну, якщо у 2022 каски, турнікети і аптечки масово шукали по волонтерських складах?
Чому дрони й досі — на плечах волонтерів і донатів?
ЗСУ тримаються не завдяки системі, а на попелі її відсутності.
🛠 3. «Укроборонпром — так, з корупцією, але щось робили»
Ага. Поки хтось ’робив щось’, інші з того ’щось’ крали мільйонами.
Скандали з розпилом, вивід в офшори, лобіювання фіктивних контрактів — це було системно, не випадково.
БТР-4 і «Стугна»? Так, зробили. Але скільки одиниць? Де вони були 24 лютого?
Результат важливіший за процес. Якщо в день вторгнення країна була гола — це не прогрес, це провал.
🎁 4. «Захід не кидає F-35 країні без вектору»
Це вже на рівні абсурду.
Чому країна ’без вектору’ 8 років волає про війну і вимагає ППО?
І чому потім цій ’невизначеній’ країні дають HIMARS, Patriot, Leopard і F-16?
Бо вектор був, але влади не було.
Ні стратегії, ні тиску, ні позиції — лиш медійнка ’паніки нема’.
🧨 5. «Не лише Україна не вірила у вторгнення»
Тут уже прямо самообман.
Україна була єдиною країною, що мала 8-річну війну, окуповані території і 200 000 ворожих військ під кордоном.
І що робила влада?
Обзивала журналістів і розвідки «панікерами».
Не готувала евакуації.
Не евакуювала ОДА, критичні об’єкти, людей з фронтових областей.
Це не помилка. Це халатність, що вартувала тисяч життів.
🧱 6. «Система зараз недосконала, але держава щось робить»
Вона робить, бо інакше — колапс.
І навіть зараз:
Тендери з відкатами.
Бюрократія при закупівлях БПЛА.
Відмазування підозрюваних у корупції.
Тотальний саботаж всього, що ’незручне’ для влади.
⚔️ Висновок: досить романтизувати поразки
Так, ми вистояли. Але ціна — десятки тисяч смертей, яких можна було уникнути.
Між «вистояти з втратами» і «бути готовими» — величезна різниця.
І якщо ви продовжуєте прикривати некомпетентність фразами про «не все так однозначно» — ви не аналітик, а адвокат байдужості. І зрад.
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу