Здравствуйте!
Некоторые форумчанки знают, что 15 дней я по факту наполовину не живу. Гидазепам уже не особо держит, довыписали гиацинтию... Вокруг моя любимая ранее весна, а у меня тьма...
Нет сил все рассказывать. Пока еще маму не сгубила врачебная оплошность и мое непонимание ситуации, все шло прекрасно к выздоровлению к первой больнице - она мне проговорила жуткие вещи, которые в итоге сбылись.
Если Наталья Петровна Бехтерева говорила о вещих снах и честно признавалась, что объяснить их нет возможности сейчас, то обычному человеку, не нейрофизиологу, простительно. Отчаяние привело меня в группу людей с расширенными способностями, они мне смогли передать весточку от мамы.
Вопрос, который я хочу задать: кто еще получал весточки от своих покинувших мир близких? совпадали ли они с реальностью? я услышала имена, которые никак не могу привязать к знакомым, почему так? и что будет дальше с душами нашим близким, будут ли они ждать нас там или постепенно забудут в других телах?
Модераторов очень прошу разрешить тему как поддержку друг друга. Крик души...
Тема с анонимами, кроме меня, мне уже все все равно.
Собеседниц прошу по возможности писать правду.
Спасибо.
Некоторые форумчанки знают, что 15 дней я по факту наполовину не живу. Гидазепам уже не особо держит, довыписали гиацинтию... Вокруг моя любимая ранее весна, а у меня тьма...
Нет сил все рассказывать. Пока еще маму не сгубила врачебная оплошность и мое непонимание ситуации, все шло прекрасно к выздоровлению к первой больнице - она мне проговорила жуткие вещи, которые в итоге сбылись.
Если Наталья Петровна Бехтерева говорила о вещих снах и честно признавалась, что объяснить их нет возможности сейчас, то обычному человеку, не нейрофизиологу, простительно. Отчаяние привело меня в группу людей с расширенными способностями, они мне смогли передать весточку от мамы.
Вопрос, который я хочу задать: кто еще получал весточки от своих покинувших мир близких? совпадали ли они с реальностью? я услышала имена, которые никак не могу привязать к знакомым, почему так? и что будет дальше с душами нашим близким, будут ли они ждать нас там или постепенно забудут в других телах?
Модераторов очень прошу разрешить тему как поддержку друг друга. Крик души...
Тема с анонимами, кроме меня, мне уже все все равно.
Собеседниц прошу по возможности писать правду.
Спасибо.
показать весь текст
1
1
59
31
348
0
Автор, Вам нужен доктор. Случилось то, что случилось, поверьте от Вас в случае с вашей мамой ничего не зависело. А Вам бы ещё пожить, поэтому идите к специалисту иначе Вы окончательно кукухой поедите. Шума и ’’ видений’’ станет больше и Вы это не вывезите
11
Действительно .автору показали на ее место ...что она не врач. А заставить правильно лечить она б не смогла.....так сложились обстоятельства что не сильно компетентные и врачи.... знаете у меня была про тема со стафилококком и мне мой стоматолог начала советовать как действовать ...и я спросила но мнед врач этого не назначил. Она ме ответила кроме себя самой ты н кому не нужна ....ну с тех пор я поняла что врач если и обладает знаниями он должен быть неленивымво все окунуться и поставить правильный диагноз
2
3
Когда начинаются таки ’видения’- обычно это означает,что кровь уже плохо поступает в мозг, начинается кислородное голодание...
3
Автор, питання не зовсім по темі: а чому під час операції був загальний наркоз? У нас у місті на таких операціях всим спинальну застосовують.
Долю змінити неможливо. Просто мама вже все знала. Прийміть цей факт, ні одна з ваших дій на той момент вже не змінила б ситуацію.
Я осінню 23го року вивезла молодших дітей в Німеччину, дві старших доньки і мама лишилися в Україні. Літом 24го року старші приїхали до нас і коли вони мали їхати назад, додому в Україні, то вмовили мене поїхати з ними, я взяла дозвіл, усіх 5х дітей і поїхала. Дорога була дуже тяжка, я сама за кермом так далеко ніколи не їздили, на кордоні при в´їзді в Україну зламалася машина, щеплення вилетіло повністю, на місці ніхто не брався за ремон і мені довелося їхати 600 км з 5 дітьми на машині без щеплення. Ми приїхали до мами, вона живе в селі, 80 км від Києва, все було добре, вона була дуже щаслива, абсолютно здорова жінка. До речі на цю зиму збиралася на 3 місяці їхати до нас в Німеччину, бо зимою їй було дуже сумно без нас, хоча мої доньки їздили до неї кожен тиждень. На вихідні ми поїхали з дітьми в Київ, потрібно було з документами повирішувать і питання і усякі інші. І от коли ми їхали в Київ( на пару днів тіль) вона була така сумна і я собі тоді подумала, як же я буду повертатися в Німеччину, а її тут залишу? В понелок зранку подзвонила моя тітка, вона рядом з мамою живе, сказала що мамі погано, я покинула все, загрузила ще сонних дітей в машину і поїхала до мами. Тиск був 200 на 120, цілий день збивали його, три рази була швидка і невідкладна допомога, тиск не падав, а збільшувався після маніпуляцій. Вона була при свідомості, їй просто було погано. На вечір я відвезла її в лікарню і там вона різко померла, в прийомному покої. Як потім з´ясувалося, на передодні в вечері її півень вдарив в голову, вона нахилася годувати курей, а він стрибнув і вдарив у висок, мамуля ще всім потім подзвонила і сказала( шутніца моя) що на неї як на Ірину Фаріон було покушеніє. Напередодні якраз убили Фаріон. Була велика гематома на високу, але коли я зранку приїхала, то там вже і сліда не було, а тиск вже був висічений, скоріше за все від удару створився тромб пішов вночі мігрувати і дійшов до легень, або серця. Я приїхала маму провідати, а вийшло, що хоронити, мій стан важко описати словами і зараз, я сто тисяч раз прокручую, що я могла зробити і т.д. Але долю не змінив. Мама мені снилася потім, приходила до мене, я відчуваю померлих, особливо близьких і в неї був дуже сильний шок від того, що вона померла, вона не могла повірити, не могла змиритися з тим що все отак в одну секунду сталося, за один день. Приходила і снилася до 40 днів, а потім все.
І Ви знаєте, я дуже і безмежно вдячна Богу, що все сталося отак, що я приїхала, що її останній день я була біля неї, я готувала їй все що вона хотіла, я сиділа біля неї, вона була не сама. Змиритися зі смертю тяжко, прийняти ще тяжче, але, автор, мамине життя не закінчилося, це я знаю точно, відпустіть її, живіть потихеньку далі. Якщо ви її не відпустите їй не буде спокою там.
Я осінню 23го року вивезла молодших дітей в Німеччину, дві старших доньки і мама лишилися в Україні. Літом 24го року старші приїхали до нас і коли вони мали їхати назад, додому в Україні, то вмовили мене поїхати з ними, я взяла дозвіл, усіх 5х дітей і поїхала. Дорога була дуже тяжка, я сама за кермом так далеко ніколи не їздили, на кордоні при в´їзді в Україну зламалася машина, щеплення вилетіло повністю, на місці ніхто не брався за ремон і мені довелося їхати 600 км з 5 дітьми на машині без щеплення. Ми приїхали до мами, вона живе в селі, 80 км від Києва, все було добре, вона була дуже щаслива, абсолютно здорова жінка. До речі на цю зиму збиралася на 3 місяці їхати до нас в Німеччину, бо зимою їй було дуже сумно без нас, хоча мої доньки їздили до неї кожен тиждень. На вихідні ми поїхали з дітьми в Київ, потрібно було з документами повирішувать і питання і усякі інші. І от коли ми їхали в Київ( на пару днів тіль) вона була така сумна і я собі тоді подумала, як же я буду повертатися в Німеччину, а її тут залишу? В понелок зранку подзвонила моя тітка, вона рядом з мамою живе, сказала що мамі погано, я покинула все, загрузила ще сонних дітей в машину і поїхала до мами. Тиск був 200 на 120, цілий день збивали його, три рази була швидка і невідкладна допомога, тиск не падав, а збільшувався після маніпуляцій. Вона була при свідомості, їй просто було погано. На вечір я відвезла її в лікарню і там вона різко померла, в прийомному покої. Як потім з´ясувалося, на передодні в вечері її півень вдарив в голову, вона нахилася годувати курей, а він стрибнув і вдарив у висок, мамуля ще всім потім подзвонила і сказала( шутніца моя) що на неї як на Ірину Фаріон було покушеніє. Напередодні якраз убили Фаріон. Була велика гематома на високу, але коли я зранку приїхала, то там вже і сліда не було, а тиск вже був висічений, скоріше за все від удару створився тромб пішов вночі мігрувати і дійшов до легень, або серця. Я приїхала маму провідати, а вийшло, що хоронити, мій стан важко описати словами і зараз, я сто тисяч раз прокручую, що я могла зробити і т.д. Але долю не змінив. Мама мені снилася потім, приходила до мене, я відчуваю померлих, особливо близьких і в неї був дуже сильний шок від того, що вона померла, вона не могла повірити, не могла змиритися з тим що все отак в одну секунду сталося, за один день. Приходила і снилася до 40 днів, а потім все.
І Ви знаєте, я дуже і безмежно вдячна Богу, що все сталося отак, що я приїхала, що її останній день я була біля неї, я готувала їй все що вона хотіла, я сиділа біля неї, вона була не сама. Змиритися зі смертю тяжко, прийняти ще тяжче, але, автор, мамине життя не закінчилося, це я знаю точно, відпустіть її, живіть потихеньку далі. Якщо ви її не відпустите їй не буде спокою там.
3
16
І по темі: коли померла моя мама (від раку), я думала про те, що не встигла пофарбувати їй волосся, як вона просила, бо вона щавжди добре виглядала і навіть сміття виходила викидати з нафарбованими губами. Після 40 днів наснилась мама з пофарбованим волоссям, добре виглядала і розповідала, що вона вже не хворіє і у неї все добре, що там немає ніякої хімії, бо немає раку. Після цього сну мені стало легше.
5
Прекратите себя терзать, вы только потеряете здоровье. Общеизвестно, что пока человек находится внутри ситуации, он не может посмотреть на все объективно. Вы ни в чём не виноваты. Да любой человек может упустить мелочь, даже есть такое понятие человеческий фактор. Вы не можете знать помогло бы вам обрати вы внимание на эту мелочь или же результат был бы все равно таким.
3
Більше того, Ви не зможете зустрітися якщо накладете на себе руки. Завжди думайте про це.
Автор, тримайтеся, це дуже тяжко.
Автор, тримайтеся, це дуже тяжко.
3
Моя мама померла більше року тому. Діагноз діхналися за 3 місяці до смерті. Лікарі вмовили нічого не робити, бо нічого не допоможе вже, просто спокійно дожити відведений час. Лікарі вмовили мене, сказавши правду в лоб, а я вже вмовила її, але завуальовано. Мама прожила нормально 2 місяці і різко злягла. І тоді вона пошкодувала, що не почали лікування. І, мабуть, образилася на мене, що я її вмовила. Мама пролежала місяць і відносно легко померла, ми навіть до наркотиків не дійшли. Але образу її я відчувала. Рік після смерті я не жила, а існувала, так важко мені було і фізично і морально. Здоровя посипалося геть. Весь рік мама снилася мені хвора, безсила або в труні.
Після того, як минув рік стало легше. Але тиждень тому я несподівано почала говорити голосом мами. Просто один в один. Буквально кілька фраз, але її голосом. Це чув чоловік і син. Син злякався, а чоловіку моторошно стало. Я й сама від себе чула цей голос. Що це таке? Як так може бути? Намагаюсь не накручувати себе, але приємного мало.
Після того, як минув рік стало легше. Але тиждень тому я несподівано почала говорити голосом мами. Просто один в один. Буквально кілька фраз, але її голосом. Це чув чоловік і син. Син злякався, а чоловіку моторошно стало. Я й сама від себе чула цей голос. Що це таке? Як так може бути? Намагаюсь не накручувати себе, але приємного мало.
2
6
Ви не прийняли найголовнішого факту ЛІКАРІ ТАКІ САМО ЛЮДИ ЯК І МИ!, вони теж не всі розумні, вони теж є злі, заздрісні, хотять грошей, деякі тупі і ліниві, вони не боги, вони просто звичайні люди! І в таких складних випадках вони часто теж не знають, що робити, розумієте, вони просто роблять що вміють і знають, просто пальцем в небо, все.
3
А у вас робочий тиск зазвичай який ?
Трохи понижений ( не це зовсі трохи ) на фоні прийому заспокійливих ліків ?
У мене власний підвищений, а у доньки переважно так й, як на фото, це її норма .
Трохи понижений ( не це зовсі трохи ) на фоні прийому заспокійливих ліків ?
У мене власний підвищений, а у доньки переважно так й, як на фото, це її норма .
Зачем вы прокручиваете это все в голове по кругу? Ощущение, что вы желаете наказать себя и не очень важно за что.
Как человек, изучающий некую другую сторону реальности, я вам могу сказать точно-ни вы, ни врач, ни любые другие люди не в силах изменить то, что уже выбрала Душа умершего. Его время закончилось здесь и только. Время в физической оболочке. Это не ваш выбор, вы можете его принять или упираться сколько угодно и не принимать, подогревая чувство вины свое.
Таблетками вы не решите никаких проблем, вам нужна высококвалифицированная помощь специалиста. И если он решит поддерживать Вашу психику медикаментозно, то значит так нужно. Но он хотя бы будет контролировать ваше состояние.
Как человек, изучающий некую другую сторону реальности, я вам могу сказать точно-ни вы, ни врач, ни любые другие люди не в силах изменить то, что уже выбрала Душа умершего. Его время закончилось здесь и только. Время в физической оболочке. Это не ваш выбор, вы можете его принять или упираться сколько угодно и не принимать, подогревая чувство вины свое.
Таблетками вы не решите никаких проблем, вам нужна высококвалифицированная помощь специалиста. И если он решит поддерживать Вашу психику медикаментозно, то значит так нужно. Но он хотя бы будет контролировать ваше состояние.
5
Мила авторе, цю біль важко витримати, але ви зможете, хоч вона і не стихне ще дуже-дуже довго. Я теж втратила маму, в лікарні, і довгий час думала, що я щось не додивилася в відношенні неї, що можна було щось змінити, що є моя вина, я бачу ви в собі теж несете провину, насправді ні. Немає нашої вини, були неймовірно близькі відношення з мамою, любов, і розуміння що ця людина найрідніша, тому так важко і боляче її відпустити.
Мама сниться, з усіх снів одним вважаю знаковим. коли вона просила простити певну людину, а я на той момент була на піку несприйняття цього, до неї дослухалась. Думаю наша підсвідомість шукає шляхи різні, і витягує те, і тих, хто і що нам потрібні таким чином.
Шукайте втіху, якщо є діти - в них. В близьких, тваринах, будь чому, але маєте її шукати, інакше такий стан вбиває. А мами наші точно цього б не хотіли.
Мама сниться, з усіх снів одним вважаю знаковим. коли вона просила простити певну людину, а я на той момент була на піку несприйняття цього, до неї дослухалась. Думаю наша підсвідомість шукає шляхи різні, і витягує те, і тих, хто і що нам потрібні таким чином.
Шукайте втіху, якщо є діти - в них. В близьких, тваринах, будь чому, але маєте її шукати, інакше такий стан вбиває. А мами наші точно цього б не хотіли.
4
А ваш тиск нормальний який? Мені при 110 верхньому погано, голова жахливо болить, моє 100 ок. Тому як вам хтось скаже на форумі який це тиск для вас?
Автор,соболезную,моя мамочка умерла 2 года назад,врачи просто ее не лечили,3 дня в реанимации ,перевели в палату и она умерла.Они даже диагноза не поставили.
Мама снилась почти каждый день.Довольная,с улыбкой на лице.Сказала ,что живет в доме и мы рядом с ней живем.
Мама снилась почти каждый день.Довольная,с улыбкой на лице.Сказала ,что живет в доме и мы рядом с ней живем.
4
Тема Ваша печальная, и, надеюсь, смеяться надо мной здесь никто не будет.
Я помню свое зачатие. Точнее, сохранились обрывки воспоминаний до моего рождения. Я помню, что где-то с кем-то у меня был какой-то разговор. Конечно, я не помню с кем и о чем мы беседовали. Но после этого разговора был полет. Очень стремительный, быстрее, наверное, скорости света, в космическом, звездном пространстве. Я пролетела, и влетела во что-то тесно и тёмное. И все, потом уже помню себя лет с 4-5-и.И часто в детстве, когда мой мозг человеческого тела уже созрел, и мог осмысливать, и пришло осознание себя, я после того, как просыпалась утром, долго не могла понять что я здесь делаю, и кто эти люди (мои родители и брат). Потом это прошло.
Ну и, наверное, стандартный случай, как я после одного наркоза не выходила из него очень долго, и летала моя душа по больнице, видела плачущую маму возле операционной, врачей, которые пытались меня разбудить. Потом влетела обратно в свое тело, и очнулась.
Это я к чему.
Я уверена, что со смертью физического тела мы не исчезаем навсегда. Моё ’я’, когда я летела на землю в утробу моей мамы, и когда я летала по операционной, моё сознание оставалось таким же, как и в теле. Ощущения были другие только. И, по ощущениям, моё ’я’ было очень крохотным.Может,как теннисный шарик.
Мы продолжаем существовать после того, как тело станет непригодным. И эта беседа до моего рождения...
Это другой мир? Другая планета? Почему я летела через космос и звезды? С кем я разговаривала до того, как полетела на землю?
Есть смутные ощущения, что это и был разговор за мой выбор и моё согласие, за мою судьбу на земле. Есть же версия, что мы сами выбираем свой путь, чтобы что-то проработать, свои грехи или что-то там ещё.
Но хочу Вам сказать, что если это так, то Ваша мама выполнила свою задачу на земле, и она есть. Где-то в другой форме, и в другом пространстве, но есть. И поверьте, никто не может и не смог бы изменить время её ухода. Да и нашего тоже.
Эту потерю просто надо пережить.
Моей маме было 70,когда ковид 4 года назад забрал её.
Не знаю, время не лечит. Боль от потери была, есть и будет. Она просто притупляется. Иногда забывается. Но стоит вспомнить про маму-и она тут как тут. Не такая острая, не такая сильная, но болит и ноет.Это как старая рана-время от времени даёт о себе знать.
Просто держитесь. Время пройдёт-станет легче.
Я помню свое зачатие. Точнее, сохранились обрывки воспоминаний до моего рождения. Я помню, что где-то с кем-то у меня был какой-то разговор. Конечно, я не помню с кем и о чем мы беседовали. Но после этого разговора был полет. Очень стремительный, быстрее, наверное, скорости света, в космическом, звездном пространстве. Я пролетела, и влетела во что-то тесно и тёмное. И все, потом уже помню себя лет с 4-5-и.И часто в детстве, когда мой мозг человеческого тела уже созрел, и мог осмысливать, и пришло осознание себя, я после того, как просыпалась утром, долго не могла понять что я здесь делаю, и кто эти люди (мои родители и брат). Потом это прошло.
Ну и, наверное, стандартный случай, как я после одного наркоза не выходила из него очень долго, и летала моя душа по больнице, видела плачущую маму возле операционной, врачей, которые пытались меня разбудить. Потом влетела обратно в свое тело, и очнулась.
Это я к чему.
Я уверена, что со смертью физического тела мы не исчезаем навсегда. Моё ’я’, когда я летела на землю в утробу моей мамы, и когда я летала по операционной, моё сознание оставалось таким же, как и в теле. Ощущения были другие только. И, по ощущениям, моё ’я’ было очень крохотным.Может,как теннисный шарик.
Мы продолжаем существовать после того, как тело станет непригодным. И эта беседа до моего рождения...
Это другой мир? Другая планета? Почему я летела через космос и звезды? С кем я разговаривала до того, как полетела на землю?
Есть смутные ощущения, что это и был разговор за мой выбор и моё согласие, за мою судьбу на земле. Есть же версия, что мы сами выбираем свой путь, чтобы что-то проработать, свои грехи или что-то там ещё.
Но хочу Вам сказать, что если это так, то Ваша мама выполнила свою задачу на земле, и она есть. Где-то в другой форме, и в другом пространстве, но есть. И поверьте, никто не может и не смог бы изменить время её ухода. Да и нашего тоже.
Эту потерю просто надо пережить.
Моей маме было 70,когда ковид 4 года назад забрал её.
Не знаю, время не лечит. Боль от потери была, есть и будет. Она просто притупляется. Иногда забывается. Но стоит вспомнить про маму-и она тут как тут. Не такая острая, не такая сильная, но болит и ноет.Это как старая рана-время от времени даёт о себе знать.
Просто держитесь. Время пройдёт-станет легче.
6
Задним числом все умные. Многое становится понятным. Но в моменте разобраться невероятно сложно. В жизни все происходит вовремя, как это не ужасно звучит. Душа человека бессмертна, но он не волен определять отведенное время.
Только не надо эзотерики и общения с умершими. Это убивает. В прямом смысле. Лучше в церковь. Даже можно не к священнику, а просто зайти, постоять и подумать. Там сконцентрированы сильные энергии и осознание пройдет быстрее.
У каждого человека на земле есть миссия.
Только не надо эзотерики и общения с умершими. Это убивает. В прямом смысле. Лучше в церковь. Даже можно не к священнику, а просто зайти, постоять и подумать. Там сконцентрированы сильные энергии и осознание пройдет быстрее.
У каждого человека на земле есть миссия.
2
Автор, вы возомнили себя богом, который решает судьбы других людей. С чего вы взяли, что имели право как-то изменять скдьбу ушедшего человека? Его душа так решила, все произошло с согласия Бога на это. Через чувство вины в вас говорит гордыня: я могла всё изменить. Это неправда, вы не бог
Да, я понимаю вашу боль, сама прошла через это 4 года назад. Винила себя в смерти папы. До тех пор, пока не поняоа, что плачу не о нём, а о себе. А олнажды он мне приснился и грозно так сказал: ’хватит уже убиваттся мне здесь очень хорошо, и это было моё решение’
Вы знаете, отрезвило
Да, я понимаю вашу боль, сама прошла через это 4 года назад. Винила себя в смерти папы. До тех пор, пока не поняоа, что плачу не о нём, а о себе. А олнажды он мне приснился и грозно так сказал: ’хватит уже убиваттся мне здесь очень хорошо, и это было моё решение’
Вы знаете, отрезвило
4
1
Вы не господь бог, уймите вашу гордыню
Нет вашей вины, и сделать вы могли ровно то что сделали.
Пожалуйста, почитайте эти статьи, они вас поддержат
Нет вашей вины, и сделать вы могли ровно то что сделали.
Пожалуйста, почитайте эти статьи, они вас поддержат
2
Я плачу з вами.... і мені пригадалася моє горе.... мама раптово померла в мене на руках, обширний інфаркт, я корю себе і проклинаю ,як ні хто.... не викликала швидку.... мама казала, що то в неї бронхи болять.... тато відпустив її до мене і останню ніч вона ночувала зі мною, думала що отруїлась. Боже, вже 3 рік, а я плачу щодня і проклинаю себе.... тато щодня на могилі, провністю від мене віддалився. Знаю, що мама б не хотіда, але краще б я...
5
Автор, з цим відчуття ненависті до себе живу вже 3 рік, ні, не живу, існую....Думала, що війна для мене буде найстрашніше, розділила нашу сім´ю, відчужила дитину від батьків, онука від дідуся,помилилась...
4
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу