Хворобливі підлітки

У дитини є більш захопливе життя, аніж хворіти?

Ашотакое? У моего ребенка отлично все считаю, кружки, хобби, друзья, путешествия, частная школа. Поболеть не забывает при этом.

Так само, як у автора, діагноз здоровий?

По итогу да.

Можливо, таке активне життя й утомило? :)

ой моя такая старшая, то тошнит, то рыгает, то собака укусила носимся с прививками, то трещина ана…ая надо лечить, то нос постоянно заложен, с капель слезть не может..

Можливо, таке активне життя й утомило? :)

Прямо лимфоузел сама у себя щупает?....

У нас так же. И тоже все обследовали. Все в норме. Даже витамины, ферритины в норме.
Это активный рост и гормональный фон. Вот им и сложно.

Тю, мне 42 года.
Лет в 13-15 у меня болело все. Потом прошло.

в якому віці пройшло?

В мене така , вже 24. Працює з дому,бо як працювала офлайн,то тричі на рік був бронхіт(, заміжня, не готує( не любить), не миє посуд( екзема на руках)- чоловіка все влаштовує. Аналізи якісь здає раз на місяць точно. Але вона народилася з пороком серця,то ми тряслися над нею з народження

моя теж мала онок-гематологію в дитинстві. з тих пір я тривожно відношуся до будь-якої болі або хвороби.
Але більше ніж пів року то одне то інше...якось дуже багто всього і часто.

Ну ось вам і відповідь на ваше питання. На жаль, на рівні підсвідомості та тривожність лишиться,треба навчитися з нею жити. На якість життя майже не впливає,незважаючі на іпохондрію, в дочки завжди були і подруги, і кавалери, є улюблена норм оплачувана робота. Вам треба просто бути для неї генератором оптимізму ,казати ,що все буде добре і( одночасно) не знецінювати її відчуття,бо ображається. В моєї ще з 11 років місяцями тримається підвищена температура,то днів,коли вона здорова майже нема.(((((

Діти (так, навіть підлітки) сприймають світ таким, яким його транслюєте ви. І якщо ви прислухаєтеся до кожного умовного чиху, то і дитина виросте тривожним іпохондриком.
А якщо мама сприймає навіть серйозну хворобу спокійно і без зайвої тривожності, то і дитина сприймає цю свою хворобу спокійно, як щось, що можна пережити/вилікувати/пристосуватися.
Я знаю про що говорю, виросла з дуже тривожною мамою. І так, підстави тривожитися були, я не просто хворобливою була, в мене була інвалідність і навіть кілька разів лежала в реанімації.
Але я бачила в тій же лікарні багато не меньш хворих дітей в яких все було не так тривожно і дуже дивувалася, що можна жити інакше.
Щоб розуміти наслідок такого виховання - навіть в дорослі студентські роки я часто не могла спати ночами і тривожно, майже з відчуттям жаху думала: для чого я пішла в такий холод/дощ/сніг на прогулянку, от замерщла, захворію і загостриться зронічна хвороба, знову пропущу заняття і мама мене вб´є. І ця тривожність є і досі, але я принаймі її усвідомлюю.
А тоді ще й відчувала нестерпну тривогу і погане передчутя, яке вважала інтуїцією і чекала коли станеться щось погане. А це була просто тривожність, можливо навіть панічна атака.
Зараз до стану здоров´я ставлюся майже без тривоги, але в усіх інших сфераз життя я таки тривожний невротик. А мама щиро не розуміє в кого ятака, бо себе вона вважає спокійною пофігісткою, зі сторони то ж себе не бачить.
І тепер мама переключилася на тата, а я присікаю її розмови про ’як посмів вийти з дому в таку погоду, пішов в тонкій куртці, а їй його потім лікувати. А раптом то в нього не жировик, а онко/ він такий злий, напевно в нього вже діабет і т.д.
Чесно, таких людей потрібно ізолювати, бо не можливо жити поруч і не ’заразитися’ тривожністю.

у моєї так само був час коли підвищена температура трималася 37,2-37,5. Поздавали купу аналізів. Інфекціоніст сказала нервове або перехідний вік просто. Призначила гомеопатичний препарат для заспокоєння. Тобто ніяких патологій.