Я не справжня з людьми. Соромлюсь моєї історії і загнала себе на дно

Все життя брешу про себе в частині моєї сім´ї і місця народження. Я себе вже цим замучила і не можу зупинитися.
Батьки з мого дитинства не живуть разом, мама все життя пила, тато теж витворяв, всі тільки через посміювалися, дитинство було жахіттям, часами спала як бездомний пес. Я не знаю, що таке материнська любов, ласка, мамині слова, дотики і турбота. В пам´яті зовсім інші картини. Ще в 9 років я пробувала вчинити самогубство. Я нікому не довіряю, я почуваюся непотрібною. Родом з села. Так, я отримала супер освіту, я зробила кар´єру, я ніколи нікому не зробила зле, вчиняла по совісті, но взамін нічого не отримувала. І завжди всім брешу що мої батьки прекрасно жили разом і живуть дотепер разом, і народилася я в місті. Дожилася до 35 років, без сім´ї, дітей, друзів, я ніколи в житті не мала людини, якій я можу просто подзвонити і запитати поради, розкрити душу. І не можу зрозуміти одного, за що це все мені, в чому моя провина, невже я народилася щоб плакати все життя і бути непотрібною? Я знаю, що є набагато гірше життя в інших людей, але всеодно психічно тяжко.