Аноним с кешбеком• 05 июня в 19:51
Чи можна віддавати своє взуття іншій людині?
3-4 пари чобіт, ботінок своїх я повіддавала в кошики добра в тому році - і жорстко поламала ногу (ступню). Півроку відновлювалась. Відвезла майже нові чоботи свекру - я їх купила на 2 розміри більші - щоб нога розпухша могла влізти. Свекруха відмовилась міряти, а свекор забрав. При цьому свекруха була невдоволена - цей все підбере. До цього просила в мене взуття. Розмір однаковий - а по ширині в мене менша.
Думаю, чи їснують якісь прикмети - не носити після людини, що хворіє, бо сам захворієш....і т.п.
Думаю, чи їснують якісь прикмети - не носити після людини, що хворіє, бо сам захворієш....і т.п.
1
2
11
10
0
Автор, я постоянно выношу огромные пакеты с одеждой и обувью всей нашей семьи, и детей тоже, к общаге переселенцев. Тогда мы бы за 3 года уже все поломались и развалились на части.))
5
я ж кажу - віднесла 4 пари зимового в кошики добра - на наступний рік зламала ногу. А свекруха, яка просила в мене взуття, ми їй і привозили - те, що ширше , раніше, до перелому. Але тоді вона не влізла, А зараз - відмовилась брати міряти, з певним острахом.
8
Пройшов рік між подіями коли ви віддали взуття і зламали ногу.
Ну це життя, травми трапляються.
А в голові свекрухи я б взагалі не копалась) в неї вже можуть бути вікові прибабахи
Ну це життя, травми трапляються.
А в голові свекрухи я б взагалі не копалась) в неї вже можуть бути вікові прибабахи
3
Я віддавала кумі і мамі - теж нормально було. А ця ж невістка везе своє взуття на дачу, яке вже порване, щоб спалити. не викидає у смітник
2
Все запреты у вас в голове!
Моя знакомая выросла в военное время, там шмотки и от живых, и от мертвых ходили по кругу. Потом послевоенная нищета. Шмотки с базара. С живых ли, с мертвых ли никто вопросы не задавал. Есть ботинки/туфли и уже счастье. Потом с подружками в одних туфлях и платьях по очереди на свидания бегали, замуж выходили. И даже ни о каких приметах не догадывались. 95 лет. Скакала лошадью, ни одной болячки. Потом легла и не проснулась. Поэтому ни в какие приметы не верю. У всех своя судьба. А шмотка это просто кусок ткани/кожи.
Моя знакомая выросла в военное время, там шмотки и от живых, и от мертвых ходили по кругу. Потом послевоенная нищета. Шмотки с базара. С живых ли, с мертвых ли никто вопросы не задавал. Есть ботинки/туфли и уже счастье. Потом с подружками в одних туфлях и платьях по очереди на свидания бегали, замуж выходили. И даже ни о каких приметах не догадывались. 95 лет. Скакала лошадью, ни одной болячки. Потом легла и не проснулась. Поэтому ни в какие приметы не верю. У всех своя судьба. А шмотка это просто кусок ткани/кожи.
2
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу