По слідам теми про абʼюз

Розкажу свою історію, коли я майже відразу просікла, що за людина і відмовилась від зустрічей.

Ця ситуація змусила мене задуматись про межі, нав’язливість і те, як по-різному люди можуть сприймати одну й ту саму реальність. Колись кілька років тому бачила одного чоловіка в компанії спільних друзів. Згодом він сам ініціював спілкування й запропонував мені романтичні стосунки. Я відмовила.

Після цього зв’язок припинився, але ненадовго. Протягом наступних місяців він продовжував писати - спершу відкрито, згодом із фейкових акаунтів. Я не підтримувала такий контакт і в повсякденному житті ця історія для мене поступово зійшла нанівець.

Нещодавно я взяла участь в онлайн-зустрічі у вузькій професійній спільноті. Неочікувано він теж з’явився там і одразу після цього з його боку знову почали надходити повідомлення, в яких ішлося про якісь «стосунки», що начебто тривають увесь цей час. Хоч я про нього рік чи й більше точно взагалі нічого не чула. І подається це як щось реальне, хоча в дійсності між нами давно немає навіть елементарного контакту.

Я почала аналізувати деякі повідомлення, отримані раніше з анонімних акаунтів і зрозуміла що це був він. Ситуація змушує поставити запитання: що рухає людьми, які роками тримаються за неіснуючий зв’язок, навіть попри пряму відмову й відсутність будь-якої взаємності?

!!! Через анонімність я не завжди одразу розпізнавала, хто пише і могла випадково відповісти.

Це може свідчити не лише про порушення особистих меж, а й про спотворене уявлення про близькість, у якому навіть односторонні фантазії можуть сприйматись як взаємність.

Що ви думаєте про цю ситуацію? Навіщо та з якою ціллю людина продовжує це робити?