А куда деваются аутисты?

Чому ви думаєте, що не дотягуєте? Ви тести проходили?

нет. Почему-то так кажется. Я сама врач, правда, не психиатр. Интуитивно склоняюсь в сторону ’интровертизма’. У меня брат еще больший интроверт, но он еще и флегматТесты в моей жизни все равно ничего не изменят

Це правда. Єдине, що може змінити визначення правильної причини вашого стану - ви перестанете себе мучити, намагаючись виправити щось, що можна було б виправити, якщо це не аутизм, і неможливо, якщо це аутизм. Мене, наприклад, все життя дико бісить порушена координація рухів. Ну тобто для мене норма збивати одвірки, промахуватись виделкою мимо ота і колоти себе, не вміти закручувати кришки від бутилок, постійно все впускати з рук. Що я не робила, щоб це виправити, нічого не допомагало. А синдром Аспергера дав мені спокій: твій мозок так влаштований, ти нічого не зміниш. І стало легше.

на щастя, мене не мучить. Так, з деякими речами незручно жити (як-то говорити з кимось по телефону), але я давно прийняла їх як свої слабкі сторони. Вони є у кожного, у мене - комунікація.
Тим паче що зараз я взагалі молодець - наприклад, можу і сама комусь подзвонити ))) А раніше чоловік навіть з перукарем за мене домовлявся. От про ’дивитись в очі людині’ - це треба постійно собі нагадувати.
Зараз в мене основна проблема - хочу змінити фах. Перевчитися - легко, а от як уявлю, що треба буде співбесіди проходити - все бажання зникає

та прям вcім
там не про діагноз, а про функціонування
тим що у звичайну школу без тьютора ходять(ті шо аспергери були) не дають ніякої інвалідності

але чомусь ранні відкати у всіх в одному віці - і хто робив перші вакцини, і хто ні

Я спостерігаю за родиною із сша, вони російськомовні, їздять на цю теропію. То спочатку дійсно був прогрес, а зараз відкат назад

В мене в двоюрідної сестри аутист важкий.
Після першої пересадки дитина почала ходити і розмовляти
Після другої, дитина взагалі стала іншою, вона почала контактувати, тягнутися до дітей, за 2 тижні навчилася читати.
Зараз їй 10, він не на інклюзіі, займається фізикою .
От вони збираються на третю.
Роблять в Києві.

Це чудовий результат.

Вона нікому нічого не казала.
Коли дитина стала більш менш контактною, тоді вона почала говорити про цей шлях
Діагноз поставлений в 10 міс. В 2,5 дитині зробили першу пересадку.

Я доречі знаю позитивні випадки коли після однієї пересадки діти з карликовістю виростали до 10 см.
Тобто не потрібно ламати руки й ноги, щоб ви доводити їх, можна пробувати таку терапію,

тоді спеціалісти сказали що це дзвінки рдуг(там виявляється теж є сенсорна чутливість), але такого легкого що не треба медикаменти. Декілька місяців займались з нейропсихологом.
Але не була прям аж така вибірковість. І були періоди без вибірковості. Інші сенсорні канали не було видно щоб страждали. Я навіть не думала що вона ВЧ дитина.
З пубертату, десь після початку місячних просто ніби ввімкнули чутливість на максимум - вже на все - їжа, запахи, дотик, звуки. Дуже сильна чутливість емоційна - сльози на рівному місці. Тобто вона жартує і навіть може цінічно, а якщо хтось з дорослих в її бік жарт - бачить якісь такі віддітнки і нюанси, вираз обличчя, тон голосу - і все.
Друга хвиля погіршення - це переїзд закордон.
Постійні зміни зачісок(сама може шось стригти), фарбування я вже не пам’ятаю скільки, хоббі млн, музичні інструменти сама без нот засвоїла штук 5 різних. В шось впаяється сильно, а потім кидає. Рідко коли може через час повернутися до цього інтересу. Емоційна дуууже.
Гігієна як раз норм, але немає всіх цих гендерно-жіночих штучок(окрім волосся та експерименти у одязі та прикрасах)
І дефіцит уваги підсилився, що вплинуло на навчання і мотивацію.

І от тепер через їжу і емоційний стан, соціофобію і сенсорну чутливість її деякі бачать як дитину з рас

І вже терапію ніяку не хоче. Я коли читаю тут що дітям пишуть якісь нагадування на стінах, нагадують там зуби чистити - я навіть уявити не можу такого) Тут вона все знає і нічого не можна сказати - які ще записки на стінах...

Поки що немає скринінгу на РАС, РДУГ якщо ви про це. Але батьків, хто має змогу,часто здають генетику. Це коштує немало. По суті практично нічого не дає для особисто цієї дитини чи навіть сім´ї. Але це ,, робить базу,, , базу оцих нюансів розладу. Через таких людей, хто то робить, можливо на подальше зроблять хоча б можливість виявити скринінгом вірогідність народження такої дитини. Але про ліки взагалі не йдеться. Періодично, ну реально ,,парять ,, оті стовбурові клітини, чи є ще багато що вірять у різних шаманів що типу диво- лікарі. Але ніхто досі не може найти який ген, що саме не так і чого стільки всього різного це саме РАС.
Дуже здивована що в нас час стільки людей, в особливо, що навіть хто пише що у нього діти з РАС, не мають уявлення що воно таке. Тут прочитати тему, то тільки можно на десяток елементів на сторінці писати НІ, ви хоч трохи поцікавтесь. НІ, не вбивайте своїми руками свою дитину. Чи ТАК, вам дуже пощастило, що дитина оте витримала і ввійшла в іншій гормональний статус і все стало саме так, але це не Завдяки в Всупереч тому, що ви робили... Це жахливо. Це ще й означає, що в країні дуже погано з реальними уявленнями про психіатричну допомогу, досі люди в тих коконах совдепу, також явно погано і з психіатричною допомогою первинної ланки. Тобто старі перді сидять на місцях по пів століття і їх не здвинути, і вони нічому вчитися не бажають.
Хочеться тільки щоб в час, коли можна читати прям в відкритому доступі, прямо зараз, нові дослідження в різних сферах, люди читали та цим цікавилися. Нам надано життя, щоб вчитися, завжди саме вчитися і намагатися признавати та виправляти свої помилки та огріхи.

Ні, дитячий та атипичний до 18 років - так. А далі все дуже не просто, особливо якщо ось цього ,,до,, , тобто до 18 років, нічого не було,мне було діагнозу по МКХ та не було інвалідності. Часто навіть якщо виставлено діагноз, тобто стаціонар в нас перед завжди, але потім на ЛКК, у дітей ЛКК не МСЕК, не подавали батьки, то потім при переході в дорослу ні з чого як виявляється переходити. Я саме виставила сину інвалідність з-за цього. І ще діагноз повинен бути самі в форматі коду по МКХ 10, що поки в нашій країні, а не просто від руки щось там написав психіатр. Після такого діагнозу направляють на стаціонар, там підтверджують, чи ні, скеровують до дільничного психіатру і він вже передає на ЛКК документи. А ЛКК вирішує з інвалідністю та саме ступенем порушення життєдіяльності, тобто дає медвисновок та ІПР. А МСЕК то у дорослих. І без дитячого, навіть з атипічним, аутизмом, навіть при інвалідності у дитинстві не завжди то гарантія отримати її після 18 років. Тим паче якщо немає розумової відсталості.

На жаль не завжди і не всюди так все класно. У Канаді так, саме так, знаю особисто. Але в Європі буває зовсім не толерантно, зовсім. І особливо якщо дитина саме не тяжка по загальним міркам. Тобто без розумової відсталості та ДЦП, епілепсії, тобто тяжких коморбідних порушень. Ми стикнулися з тим у Франції. Толерантність тільки на плакатах, а в житті все не так. Я дуже дуже боялася що дитину відберуть тоді. Дома, тут в Україні,я знаю мову і менталітет, культуру нашої країни. Я знаю як до кого підійти. А так без усього то було жахливо. А черги до спеціалістів щоб підтвердити, а без таких паперів ти ніхто... То страх. Але тепер все звичайно я підготована що та як і там треба робити. Але коли тоді ми виїжджали просто навмання, ні мови, ні куди, нічого, то так було жахливо. Надо дуже добре вивчити завчасно особливості країни, якщо хтось збирається виїжджати з особливою дитиною, то вже я тепер точно знаю.

а, ну то у нас все пропало, раз аж в 15 помітили

Нам как то в одном центре предлагали Томатис)) это в Днепре было, что то с наушниками связано помню, но у нас было СДВГ. Ездить далековато было вот и не стали.

блин, у меня и замкнутой не была особо
100500 кружков, танцевальный коллектив лет 8, вокальный коллектив, постоянно какие-то задумки творческие, концерты давала, везде в поездках находила временных подружек, к 12 годам даже у нас дома были компании, снимали тиктоки...
СДВГ да, подозревали легкое, но блин рас...это для меня как конец света

А раньше у вас не бегала? Не было стимов? Сейчас начинают уже медийные психиатры рассматривать чуть ли не младенческие видео и находят там что-то типа незамеченное родителями...

Дитина робить ті речі, що її заспокоюють. То нормально. Якщо б суспільство трохи розуміло ще це... Бігати це переніс дитячого ходіння по колу, гойдалки це самоукачування та попередження стимів. Тобто дитина сама себе навчилась так заспокоювати. І це добре а не погано. Проблема з гігієною виникає через чутливість. Велика сенсорна чутливість.і то батьки часто довго чи взагалі не бачать. А дитина , без розумової відсталості, ховається. Треба з дуже маленького робити нагадувальні таблички на кожну дію, підбирати мило, порошок, зубні щітки, пасти... Це безкінечно. Це велике терпіння та кошти назагал... В сина наразі п´ять зубних щіток та три пасти стоїть саме його у ванній кімнаті. І все одно чистка саме зубів то дуже травматично для них... Також креммна обличчі діти відчувають довго як ми суперклей десь. Тому звичайно намагаються не користуватися чи прятати, чи ще щось. Спочатку не вміють обманювати а потім маскінг, підлітковий вік і все йде до того, що вам буде кататися одне, робитися інше як і у звичайного НТ підлітка... Так, гігієна це великі зусилля, але вони починаються з початку а не нав´язується потім, при РАС дуже складно перелаштуватися... В сина гігієна на першому місці. І це постійний мій контроль досі, і так це виматує мене дуже. Але досі зуби у порядку і навіть що гастрорефлюкс та астма, все одно все добре. Навіть якийсь час я знайшла спеціаліста, ніхто не хотів зв´язуватися, та син зміг трохи носити зубну пластину. Звичайно на брекети я розуміла що розраховувати при його чутливості неможливо, тому намагалася зробити все ще в тому віці. І все допомогло. А ось з вальгусом ніяк, так і є. І це горе звичайно. Тому що з взуттям боротися неможливо взагалі, не було, ні зараз, ніякі вмовляння хоча б дома на годинку... Одяг і взуття то тільки проблем, постільна білизна, все що торкається шкіри... Також чутливість на воду. Тобто дитина може не приймати душ якщо вода не заспокоює як прийнято вважати, а навпаки потім відчуття липкості, як описує син, і навіть як вона ллється то неприємно чути. А не навпаки ,як мені, наприклад. Тому спеціальні засоби,фільтри для води посилені, тому регламентується час та що робити під час душу. Все це зараз вже звичайно трохи не так складно але напочатку то було дуже складно і займало прорву часу. Взагалі як починаю наші перші роки з ним згадувати, то навіть не знаю як ми вижили обоє. І ще стільки всього у загальному доступі не було. Спеціалісти типу через одного шарлатани ті ще, стільки грошей, стільки часу, стільки знущань з дитини. Але звичайно до екстремальних я не вдавалась,як тут описують і не розумію реально і не зрозумію таких батьків... Ось так у мого сина, можливо комусь допоможе через це прочитане почути і свою дитину.

Це називається спецінтерес. І треба завдяки ньому і через нього пристосовувати дитину далі. Спецінтерес це рушійна сила дітей з РАС. Тому вам треба спеціаліст , реально нормальний лікар, щоб вас по вашій саме дитині зорієнтував... Якщо ви у Києві, то раджу хоч одного разу напасти на прийом до Марценковського Ігоря Анатолійовича. Він зараз приймає у Охматдит поліклініці, це цілком безкоштовно. Але потрапити до нього складно. Він реально допоможе. Це один з небагатьох спеціалістів, що зараз ще працює з дітками з РАС у нашій країні на совість.

Якщо немає порушень проблем життєдіяльності. А ви пишите дуже категорично. Це не так, написала як саме зараз все насправді. І Аспергер зараз практично навіть у нас не діагностують,а по МКХ 11 його немає взагалі.

Їм і аутизм не ставлять як діагноз.
Поставлений діагноз у психіатра ’дитячий аутизм’ - це вичерпуючий привід для оформлення інвалідності. Якщо задатися такою ціллю, звісно.

В вас, мабуть, теж більш авторитетні дослідження, ніж у професорів в цій сфері.

Ну так ніби в нас і мова про дитячий

Я не про скрінінг, а про можливість вже діагностованому рас якось запобігти відкатам у перехідному віці.

Доречі так, на рдуг теж схоже,
Особливо оці всі зміни зачісок і інтересів.

Ні, воду використовував після 22:00 . Просто тихо мився у душі ( у нього ще астма, була весна і то завжди, він знає що як би ні не хотілося , треба повністю помитися). А у нас нього графік не такий як там прийнято. В нього школа була на той момент друга зміна і тому за тиждень перелаштувати таку дитину під щось інше просто у принципі неможливо. Розумієте який стрес все разом, ми їхали взагалі туди сім діб, а потім все їм не так робить дитина!? У школі він не їв їх їжу, обрати з собою неможливо, з своєю у платну, вона платна але оплачена вже ж була, столову неможна нічого свого вносити. Лівень на вулиці, дитина стоїть під дощем, школа зачиняється на півтори десь години, йти довго до житла, школа і дитина в різних частинах міста ( взагалі підбирають но в нас змінили адресу і школа залишилася по першій, соціальні служби). Я на обов´язкових курсах, затрати не можу... Він не орієнтується взагалі, вони не розуміють скільки не намагається пояснити. І постійно що ми не в потрібних межах вдячні. Як якщо я декілька разів прогоняю все через перекладачі, я мови не знаю, і тільки мерсі безкінечне.як вже тушканчик якийсь. Потім приступ астми.. Я знімаю звичайно сама, не чекаю швидкої за нереальні кошти та не ясно коли. На наступний ранок їдемо в лікарню. Черги звичайно жах, тільки в черзі вже можна захворіти на все що завгодно. І вони нічого не зробили. Взагалі. Записали до пульмонологу через аж місяць, до того був ще один приступ, яка взагалі не виписалаинічого. Тобто ну парацетамол, який в нас ніхто при астмі не використовує, то виписували всі і завжди, при любому чиху. Там п´ють його безкінечно і безмежно... Після приступу прививка то в них теж нормально, то я теж була у шоці... Скільки було що я занадто готую, що так неможна стільки палити газ. Що дитина багато миється. Але я платила за квартиру та компослуги при цьому,це не було безкоштовно. Але добило, що в школі в кінці року кожен вчитель написав, що дитина багато пропустила, а то дзвіночки саме для вилучення дитини. Кожен вчитель описує дитину, це завше зі всіма. І ось ми їздили у консульство, були в мерії, як без цього ж взагалі, були у лікаря з червоного хреста ( от той реально хоч трохи тоді в допоміг, це через нашого волонтера так потрапили), були в лікарні про що все попереджала та на все є всі папери ( там то обов´язково і тільки письмово дублюється навіть коли був дзвінок), але то все одно дитина пропустила і то прям жах жах. Та ну, навіть не хочу згадувати. Я так боялася, просто дуже. Якщо б був чоловік, чи хтось ще, а то я сама з такою дитиною, прийом реального психіатру найближчий через рік ( так, такі черги) і що робити далі... От такий досвід.

В мене син не вокалізує взагалі,не скандалити, не тримає дверима навіть. Може просто чи мовчати, чи просто вийти з кімнати. Але того достатньо, то неподобство. Як би я то не пояснювала

Це дуже жахлива процедура для такої дитини. Вона вже не використовується в інших країнах і давно, вона у принципі устаріла, але в нас треба ж ,,розводити,, батьків на гроші... Дуже травматично діє на дитину. Почитайте реально що воно таке. І представте що в вас гіперактивність до звуків а вам їх годинами нав´язують. Діти, як мені пояснили, багато, якщо реально без розумової відсталості, намагаються відсторонитися від того, не впускати а себе. Але то виснажує. Тобто ви не ,,лікуєте,, , ви саме знущаєтесь і не бачите того.

Развивательные кружки у нас были с детства, ходила на танцы, подготовка к школе, англ. язык, закончила муз школу, но друзей завести нигде не могла. Если вспоминать в детстве, то из странностей: она была очень плаксива, рыдала, почти каждый день и иногда прыгала на кровати.