Незрозуміла образа на чоловіка...маю виговоритися

Збиралися в міні- подорож. Я дуже багато працюю, літо не пройшло,а промчалося, тому ми дуже чекали з дитиною.
Спочатку він довго тягнув і все не знав,які дати призначити. Тоді вирішив, що поїдемо 22-25 серпня.
Чим ближче до тих дат, тис більше я чула:
Ой, навіть не знаю,як це поїдемо;
А якщо машина поламається;
Ой, щось в машині стукає ( казала, щоб завіз на станцію,щоб подивилися - та ні, немає коли, але при кожному повороті чи заїзді на яму він обов´язково озвучував, що щось шумить)
То ’ ой, мабуть треба буде на вихідних попрацювати’.
Вже сварилася, скажи мені точно ’ так чи ні, бо і я і дитина чекаємо,як ні, то я буду думати щось не розраховуючи на тебе.
Наче поїдемо,але знову ж - нічого не бронюй. Приїдемо і будемо шукати.
Проходить кілька днів і дитина прокидається з нежиттю.
В нього одразу - не їдемо, ти що куди ( от чесне слово, в нього наче аж відлягдо і він не міг стримати полегшення).
Через 2 дні в мене теж нежить почався в якісь прояви ГРВІ.
Ну тут він повністю розслабився. Таке враження, що не міг стримати радості,що нікуди не їдемо.
Інший би казав - не переживайте, поїдемо на наступні вихідні чи через вихідні. А цей - ні. Та куди уже, буде холоднішати...
Так мені важко на душі. Я не чекала грандіозного відпочинку. Все дуже просто і бюджетно ще й сама оплачую.
Жодного разу за 17 років він не організував відпочинок, виїзд за межі більше 30 км для нього завжди тяжкі вздохи і ’вічно тобі кудись треба ’. Якщо десь збираємося,то в нього завжди через протистояння ’ от машина поламається, от ще щось’ і я весь відпочинок чи поїздку на голках.
Якщо ми десь на відпочинку,з третього дня він вже нудиться і ’ я вже б додому їхав’.
Що не виході маємо - всю цю жахливу ніч ми трусилися від вибухів і ранок теж, настій препаскудниц.
Він ще й звинувачує, ну хто ж винен, що ви захворіли, ми через це не поїхали і чого в тебе незадоволене лице.