Питання від дівчини 24 років. Історія обʼємна. Всередині

Привіт) хлопці—дівчата пишу вам від імені 24—річної дівчини. Ситуація досить незвична, я потребую вашої поради та погляду зі сторони. Буквально декілька місяців назад я знайшла собі нову роботу. як раз я не так давно закінчила університет, спробувала працювати не за фахом, але »не пішло». Певний час була безробітною. Влітку цього року наштовхнулась на чудову вакансію, як раз для мене. Помічниця керівника. Людина (чоловік років 45—50) є фізичною особою—підприємцем, здійснює підприємницьку діяльність вже не один рік, з кожним роком розширяється і збільшує свій штат співробітників. Він як раз шукав помічницю. Мене привабило те, що робота знаходилась не так далеко від мого будинку, мене підкупило те, що досвід роботи не був обовʼязковим, але найголовніше серед усіх параметрів було те, що він шукав саме молоду помічницю, вже повнолітню, але перевагою був вік до 27 років, а також обовʼязково приналежність до жіночої статі… Я пройшла співбесіду, вони тривала хвилин 20. Задавали банальні питання типу «Які мої слабкі та сильні сторони?», «Ким я себе бачу через 10 років?», «Чи готова я працювати у разі необхідності понаднормовий робочий день?” та «Чи готова я виконувати інші доручення керівника?” я відповіла стверджувально на усі питання. Мене прийняли на роботу у липні місяці. Основні мої обовʼязки це — подай, принеси, замов, відскануй, зроби каву, зустрінь, порахуй, зроби звіт.. і за це ще гарно платять. Я подумала, що це робота мрії, хоча дійсно я думала, що можливо є якісь підводні камені, але після того як отримала першу заробітню плату усі сумніви розвіялись… і так тривало перші 3 місяці..У минулу пʼятницю мій начальник поставив мене перед фактом, що наприкінці жовтня ми з ним разом їдемо до Львова, в нього запланована якась зустріч і я чомусь маю бути там разом з ним. Здавалося б чому саме я? Я взагалі в перемовинах нічого не розумію і новенька.. Мені здавалося, що у нього є співробітники, які розуміються в цьому значно краще ніж я, і я не думаю, що під час цієї зустрічі я могла б йому чимось допомогти. Він мені нагадав, що у мене в обовʼязках є пункт «виконувати інші вказівки керівника», а під час співбесіди я підтвердила, що готова на це. Поїздка має тривати 3—4 дні, а потім додому, і щось мені це не сподобалось. Спитала у подруги та у мами — вони кажуть, що їхати не слід. Йому сказала, що хочу відмовитись, але він сказав, що це службовий обовʼязок, в іншому випадку може оштрафувати, а якщо все пройде по плану то випише бонуси. Звільнятись не хочу, бо таку роботу більше не знайду, як бути в такій ситуації? Подруга каже, що краще зімітувати хворобу, але де гарантія, що таке не повториться? Чи може спитати у тата? Як бути?