Единорог помог• 12 октября 2025
Скільки раз ви були на похованнях?
Який слід на психіці це залишає, я ось побула, тепер спати неможу, чекаю світанку, потім засинаю, темрява почала лякати?!
4
10
29
0
6-7.
Не рахуючи парастаси, на які ми дітьми ходили . Таким чином віддівалась останні шана сусідам.
Спала через стінку із померлими , ніяк не відбилось. Чого ?
То зараз дітей навіть на цвинтар не беруть, смішно читати .
Не рахуючи парастаси, на які ми дітьми ходили . Таким чином віддівалась останні шана сусідам.
Спала через стінку із померлими , ніяк не відбилось. Чого ?
То зараз дітей навіть на цвинтар не беруть, смішно читати .
2
3
Была на похоронах одноклассника в 3 классе, на похоронах одноклассника брата и ещё пару раз во взрослом возрасте. Никак не сказалось, хотя считаю, что в школе нас таскать на похороны всем классом было лишнее, причём со всеми атрибутами: стоянием у открытого гроба и тп.
1
Вы просто никогда не любили и не теряли. Тогда понимали бы что и обнять в последний раз это благо, и побыть еще хоть как. Когда у меня внезапно умер папа, я приходила на кладбище, ложилась рядом и просто спала или рассказывала ему что-то. И мне становилось легче
9
Не знаю що там може лякати, близький хтось хто страждав і вже не може щось сказати? Ну маячня ж.
До речі поруч з батьком в той же день була дівчина років 30, дтп, приходили чоловік та синок, хлопчик, теж довго сиділи, не хотіли йти. Бо коли любиш, важко відпускати
До речі поруч з батьком в той же день була дівчина років 30, дтп, приходили чоловік та синок, хлопчик, теж довго сиділи, не хотіли йти. Бо коли любиш, важко відпускати
3
раз 20 точно. но может кого и не вспомнила. бояться нужно не мертвых, а живых. мертвые вам плохого не сделают. но как же трудно без них жить. как тяжело смириться, отпустить самого родного и близкого человека. каждый день в сердце открытая рана и непрекращающаяся боль.я ужасно боюсь похорон. но не так, как вы. а потому, что не дай бог снова придется кого-то хоронить.
3 рази .
Але я нормально спала .
А ось один раз коли померла моя бабуся , я не пішла на похорони . От тоді я близько тижня не могла заснути , багато думала і тд (хоча ми не були близькі ) і до сих пір мій мозок ніби прифантазовує.
Але я нормально спала .
А ось один раз коли померла моя бабуся , я не пішла на похорони . От тоді я близько тижня не могла заснути , багато думала і тд (хоча ми не були близькі ) і до сих пір мій мозок ніби прифантазовує.
Последний раз лет 25 назад, когда умер мой папа в возрасте 52 года, сейчас моему мужу столько.. больше не была. Свекровь умерла в разгар ковида, я болела как раз, не смогла пойти.
Много раз. Достаточно. След на психике, если это твой родной человек. А если просто знакомый, то отбыл, сопереживал за людей, которым он был дорог( все равно переживаешь, ведь знал его тоже) и домой к своим делам. Пришел, подумал, перемотал все и дальше свои дела. Свой- это совсем другое...
У мене теж так було. Жила з бабусею і мене всюди брали.
У селах до смерті ставлення було спокійне.
У селах до смерті ставлення було спокійне.
У всіх родичів, у першої вчительки, в колег по роботі.
Дивні у вас наслідки.Ви прощаєтесь зі знайомою,або рідною людиною,вшановуєте її пам´ять.
Дивні у вас наслідки.Ви прощаєтесь зі знайомою,або рідною людиною,вшановуєте її пам´ять.
Два раза, один на похоронах папы, еще ребенком, второй на похоронах мамы, недавно...... Очень тяжело даже вспоминать
Первый и последний раз была 2 года назад. И это не родственник или близкий. У родственников ни разу не была
Налякалась в дитинстві і не могла спати.
Потім бабусі, дідусі померли. Теж боялась, була підлітком.
Перестала боятись коли мама померла в я сама все організовувала, трохи їй на обличчя тон накладала. Зрозуміла що немає страшного в самому процесі похорон, страшно що людини немає.
Потім брат.
Тепер папа з онко - і я боюсь що його не стане. Самих похорон більше не боюсь.
Потім бабусі, дідусі померли. Теж боялась, була підлітком.
Перестала боятись коли мама померла в я сама все організовувала, трохи їй на обличчя тон накладала. Зрозуміла що немає страшного в самому процесі похорон, страшно що людини немає.
Потім брат.
Тепер папа з онко - і я боюсь що його не стане. Самих похорон більше не боюсь.
2
5 раз, перший похорон не пам´ятаю - це був дідусь, мені було 2.5 роки. Другий раз в 4 роки була(.
Тоже вспомнила как в классе 4 ходили на похорон папы одноклассника. Всем классом. Тоже не понимаю зачем нас надо было туда вести.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу