Приходить розуміння того, що вертатися в Україну просто неможливо

100%.того життя,що було до війни,давно тут уже немає.

Скорее всего мы пишем про разный выбор, и разный выбор имеем ввиду:)

И у тех, кто прячет под юбкой, тянет на себе как чемодан без ручки своего диванного пердуна

В тг пишут, что Юлька знает кое какую инфо, что война вот вот закончится.
А военные говорят, зная инфо от британских высших военных топов, что война будет во всей восточной Европе.
Кому верить?

Так одне іншому не заважає. Може в Україні закінчиться, а там прчнеться

Никому, никто не знает и знать не может

Яка неймовірна обмеженість
Вам відомо наш рівень життя ? То живіть у тому багні і моліться щоб вашу дитинку не збив на зебрі багатий корупціонер

Госпаді , а така недалекість і обмеженість

Ви пишете комусь що він хамло ?

Чому тільки тимчасовий виїзд?
У чоловіка відстрочка

В такому разі варто було назвати тему ’тільки для виїхавших....’, ну щоб одразу чітко розмежувати чиї думки вас цікавлять.

А зараз вже донатити це як посвідчення убд - в будь якій ситуації в хамскій манері тикається як досягнення
А типу ж донатять бо хотять , а ні - кричать на кожному кутку ще і інших безпідставно звинувачують

А основание жить в другой стране какое?

Ну да, коли я створюю тему ’яку машину обрати?’ то я ж хочу почути думки людей у яких нема машини) це очевидно, якщо у когось є бажання спілкуватися по темі, а не просто своє фе висловити

Покажіть всім приклад - різниці на фронті за статтю немає

А я вийшла минулого тижня на роботу в Німеччині - все новеньке, власний кабінет з компом, крісла, папки, телефон....все навіть краще, ніж у довоєнному житті. Я принесла квіти в горщиках, а пакети складаю в шафу - і думка: в цих пакетах я все і назад понесу, коли додому буду їхати

Ну ви ж чітко написали в пості , що хотіли б поговорити з іншими виїхавишими і що не так ? Зате одразу зрозуміло з самого почастку а не серед теми, коли ви почули не тих, кого хотіли. Бо думки тих, хто виїхав і почуття, будуть кардинально відрізнятися від тих , хто залишився.

Навіть якщо би ви назвали тему так як порадницям було би нарешті зрозуміло , все одно би прибігли

Ага, я так 3,5 роки коробки в келлері складаю. От зловила себе на тому, що викидаю вже по троху

А можливо вам навпаки сподобається ваше нове місце роботи, нове життя і ваші думки з часом зміняться до таких, як у автора. В цьому житті не можна так далеко загадувати, хай у вас все складеться на новому місці !

Ну, вы зачем-то сейчас лицемерите не меньше автора этой темы.
Совершенно очевидно, что, в вашем случае, даже если военные действия прекратятся завтра, возвращение в Украину даже не будет рассматриваться как опция.
Двух взрослых людей с инвалидностью в одной семье и их неработающую мать способно правильно «потянуть» только такое государство, как Германия. И дело не в пандусах , инклюзивных классах и платформах для кресел в автобусах.
Социальные пожизненные выплаты, которые сейчас есть у ваших детей ( заметьте, я не пишу «у вас», чтобы ваши сестры в экзыле не написали, что я завидую) и уверенность в том, что, чтобы не случилось, ваши дети никогда не будут физически и ментально страдать, навсегда закрыли вам дверь домой. Давайте так - в Украине вы никогда не жили хорошо. А сейчас вы живете хорошо, по меркам себя до февраля 22.
Мало того, в отличие от автора этой темы, ваша новая страна обитания никогда не будет требовать от вас, чтобы вы выходили на работу.
Если бы в Украине были люди, за которыми бы вы тосковали или тосковали ваши дети, то они бы были с вами. Постоянно или время от времени. Значит, их нет.
Так для кого эти рассказы про «я бы вернулась»? Зачем? Если тут у вас не было ничего своего - ценного и успешного? К кому? Если все, кому вы нужно, и так с вами?

Как воевать за сыкунов за их пивные животы, пусть их жены идут раз они ни на что не способные

Я у вас не это спросила))

Все равно они намного больше сплоченые. Когда задевают их собрата, то потом приезжают все друзья, знакомые, соседи и так далее. Мы каждый держимся сами по себе. Максимум это родные и близкие и то не всегда, что внутри страны, что за ее пределами.

А ви одна квіточка не для війни -очікувано

А вы что делаете лично? К чему это сообщение? Пишите свои личные достижения

А ви донатите для досягнень ?

Смотрите.
У меня на 100% нет шансов остаться в Германии.
У моих детей - на 99% - тоже нет шанса.
В то- то и дело.
О желаниях наших напишу чуть ниже.
Сейчас - чисто о реалиях.
Реалии таковы, что если раньше я даже в мыслях не искала вариантов, чтобы остаться (я была уверена, чтто мы точно вернемся), то сейчас - я хвааюсь за соломинки, чтобы хотя бы детей оставить.
Хотя и этих соломинрк - нет, если рассуждать здравомысляще.
Но.
Одной мне вернуться было бы и морально и материально легче.
Я одна в Украины - выживу, а все вместе мы - не факт.
И да, Германия - не моя страна внутренне.
Я ей очень благодарна (искренне), и умом и сердцем я понимаю, что здесь было бы лучше моим детям.
Поэтому, если бы была аозможность остаться нам втроем, я бы осталась ради детей.
Если бы была возиожность оставить только детей, то я бы уехала в Украину почти со спокойным сердцем.
А теперь - о желаниях (повторюсь, от них ничего не зависит).
Но.
Один ребенок - мечтает остаться.
Второй - всеми мыслями в Украине ( и держит собранными чемоданы).
Я же - хотела бы или жить в Германии вместе с детьми или в Украине - одна.
Но вернемся мы все втроем.
Так как не оставят никого из нас.
Это я сейчас предельно искренне.

Вас зрозуміє меншість.
Бо є люди, які виїхали і раділи відразу-вони це планували. Їм найлегше як виявилось.
Є ті, хто виїхав і повернувся.
Є ті, хто живе на слціалі і їм прекрасно, бо вони ніколи суми 500 євро у руках не тримали в своєму житті.
Є такі як ви і як я.
Також дуже довго вагалась їхати чи ні, а потім взяла речей всього на пару тижнів і налаштувала себе, що на пару тижнів їду.
Тому і залишилась в Німеччині, бо який сенс їхати ще далі якщо скоро повертатися.
Перший рік ломка і життя як на двух стільцях.
Другий рік вже свідомо облаштували житло, роботу, але варіант дому залишався.
Зараз, я хочу залишитись.
Але не тому що я хочу. Тому я вже щось тут побудувала, бо я вже маю стабільність тут. якісь плани карʼєри і життя. Повернутись додому це знову з нуля починати все, ну ок не з нуля бо житло, друзі якісь знайомства по роботі але вони інші і я вже інша. І явже знаю, що працювати понаднормово я не буду забезкоштовно, що працювати цілодобово у відпустці я не буду бо я побачила як може бути.
Я скмую за колишнім життям, за житлом, роботою, одягом, за собою яка наряджадась, носила каблуки, йшла на роьоту і купувала каву подрузі на роботі, але того вже ніколи буде бо і прдруга плїхала і лбди які три роки у війні виснажені і вони мають інший досвід.
Я єдине дуже хочу хоча б раз поїхати додому, понюхати речі у шафі, поспати на своєму ліжку і погуляти в парку як раніше. Але я знаю що це вже буде не той парк і не те ліжко, бо я також не та.
Табори з циганами, мовні курси з різними національностями, бюрократія у чужій країні, суворі правила і закони , безгошівʼя і періодичні нападки по національному признаку-змінять будь кого, і змінять життєві пріоритети.

Не виправдовуйтесь будь ласка! Ці люди, як би пом´якше сформулювати, падальщики