Вас колись просили вийти з операційної під час ВАШОЇ операції?

Історія крінж, але я маю нею поділитися.
7 жовтня 2025 року я лягла під лазер для корекції зору у клініці «ЦентрОка», що в Києві, на Коперника.
Око зафіксоване, мигати не можна але можна почути,
як у лікаря змінюється інтонація з «усе добре» на «ой».

Після цього - пауза і прохання покинути операційну.
Якихось 20 хвилин очікування (просто уявіть мої думки, я просто сижу на стільчику в операційному одязі, сама, до мене ніхто не виходить.
Нарешті вийшла медсестра чи асистент, з інформацією, що лазер зламався. Потім вийшов хірург – сказав що не страшно, просто не калібрується.
Процедуру не завершили на одному оці. Друге око навіть не почали.
В цей день я їхала в шоковому стані додому, набрала хірурга в він пообіцяв що завтра (8 жовтня) надасть всі письмові пояснення.

Але ніякого “письмово” не сталося, наступного дня ледь не з боєм довелося забрати на рецепції свою копію договору піти на огляд.
Хірург зняв захисну лінзу, перевірив поспіхом гостроту зору одного ока (так не має бути) і відмовився будь- що пояснювати, провевши в кабінет гол. лікаря.
Довго розписувати не буду, але суть діалогу була така:

Гол. лікар:
“ ну що, хоч завтра доробимо?»

Я питаю:
«А звіт, що з лазером усе гаразд?»

Він:
«Ну… словом, ми на ньому далі працюємо , все добре».

Я: «А можна письмово?»

І отут починається магія української приватної медицини:
якщо ви хочете довідку — ви ворог.
Бо нормальні люди ж не питають, що сталося під час операції, правда?......

Я попросила офіційно через особисту письмову заяву.
Я робила запит через адвоката.
пояснення, медичну карту, технічний акт.

Все що я змогла вибити -----це повторний повноцінний +/- огляд і роздруківку з лазеру, де вказано, що він зупинявся 11 разів, і врешті вимкнувся автоматично.
Ці документи я змогла отримати завдяки сприянню представників обладнання Alkon, їм щиро вдячна, підтримують, організували огляди в інших клініках тощо.


Головний лікар Саксонов — мовчить.
Колишній журналіст Тесленко, який зараз теж знов лікар офтальмолог мав би хоча б морально не зникати, - мовчить.
Я вже думала, може, вони всі пішли на ретрит мовчання?
Мій хірург Юніс Карімлі - заблокував мене в соцмережах, щоб я його не тегала в постах.
Клініка підключила адвоката ( буквально вчора, 2 тижні вони навіть не думали про те, що я дійсно піду далі).
Розмова з ним - беззмістовна, просте затягування часу.

Звісно, ніякі втручання в цій клініці повторні, навіть якщо тепер вони напишуть що “все класно, давайте до нас, доробимо” я робити не буду.
Довіра повністю втрачена, 2 тижні пустих очікувань, стресу шаленого і мовчання.

Я не шукаю помсти. Я шукаю свої документи, доступ до СВОЄЇ медичної таємниці.

Я серйозно.
Мені навіть не треба вибачень - просто дайте папірець, що сталося.

Але виявляється, в Україні отримати медичну інформацію про себе - це як виграти в лотерею.
І навіть якщо виграєш - акт перевірки ніхто не видає, бо “це внутрішня інформація”.
Тобто моє око — вже не зовсім моє.


Я не знаю, чи побачу я колись так чітко, як раніше в окулярах ..
Я не знаю,чи доб’юся справедливості..
Але тепер я точно бачу, як працює медична безкарність.
І поки клініка мовчить - я говорю.
Бо в кожної історії є момент, коли страх проходить,
і залишається тільки бажання, щоб це більше не сталося ні з ким.

P.S.
В кого вистачило наснаги дочитати, і є контакти юристів, які мають кейси захисту прав пацієнтів - буду вдячна за контакти.