Яка я щаслива, що не повернулась до нього. Вітайте мене

Рік тому я по вуха закохалась в чоловіка. Так, що всі петельки злетіли з мозку. Як дурна.
Я йому теж подобалась, як я зрозуміла.
Але у нього була фішка - в поривах нервів мене ображати словами: обзивати, принижувати, ревнував до кожного стовпа.
Я постійно була не така. Мене постійно порівнювали з іншими. В усьому була я винна.
Я ображалася, не говорила з ним, але через місяць піджавши хвоста поверталась. Мій ігнор викликав у нього ще більшу лють - образи і приниження, інколи навіть фізично (штурхав) подвоювались.
Потім все добре типу було. Але недовго.
І так два рази: я йшла, потім поверталась.
На третій раз вислухавши тонну лайна, я зрозуміла, що це остання крапка.
Пішла . Не спілкувались півроку. За цей час він намагався повернутись: вів себе тихіше, підбирав слова, мʼякше. Але я не шла на діалог.
Ніяких вибачень, просто вів себе по-іншому.
Як я мучилась - один Бог знав. Страждала, гризла землю, плакала, але не могла переступити себе і почати все з початку.
І так півроку.
Сьогодні побачила його з іншою - йшли, говорили, сміялись. А у мене всередині нічого. Зустрілись поглядами. Я відвела. Він теж. Мовчки пройшли повз.
І він мені здається тепер самим звичайним.