Тема для тех, кто застал СССР в молодости или детстве, короче к тем кто жил при социализме.
По вашему было лучше тогда в СССР или сейчас в независимой Украине?
Со всеми плюсами и минусами социализма, капитализма и пр. проблемами.
По вашему было лучше тогда в СССР или сейчас в независимой Украине?
Со всеми плюсами и минусами социализма, капитализма и пр. проблемами.
показать весь текст
1
3
131
0
Путевки в соц были очень дорогими. Польша 800-900. ГДР 1200. В капстраны только после беседы в КГБ СССР
Распад или создание государств это просто данность истории, которую нужно принимать как есть. От нас это не зависит.
Ну не знаю, мои родители в свадебное путешествие в Чехословакию ездили. Беседы в КГБ и политподкованность - само собой. Но наверное это не стоило заоблачных денег, если студенты смогли себе позволить
Это не так. Масло килограммами покупали. Сметана бедонами стояла в магазинах. Кукурузы не было и горошка консервированого. 
1
Как сказать. Рабочий 80-100, ИТР 120, ученые до 300, шахтеры ЖД до 500
Север военные начинали от 400 до 2000
Север военные начинали от 400 до 2000
Ответ для Аврора-оранж
Это не так. Масло килограммами покупали. Сметана бедонами стояла в магазинах. Кукурузы не было и горошка консервированого.
В 89 вообще шаром покати было уже в продуктовых, впрочем как и пром товарах
1
Комусь давали, комусь ні. В мене в сім*ї журналіст, лікар, вчитель, ніхто з них квартиру не отримав.
80-е годы, когда я научилась читать. Никакого лукавства. Курс отлично помню 1 к 1. Другое дело, где купить те доллары, но они нам не нужны были. И сейчас не очень надо, покупаю, потому что все покупают.
’Совєцький ’рай’.
Все пригадую. Все пам`ятаю...
Коли якийсь таваріщщ постить фото банки совєцкой тушонки під фразою: ’Помнішь’?
Я згадую.
Згадую х/б спортивні штани, які через тиждень носіння відвисали на колінах та ззаду; згадую аж 3 види печива в магазині; згадую, яким смачним був сухий заварний крем по 22 коп. і брикети киселю; які черги вишиковувалися в нашому магазині, коли привозили два ящики пломбіру у зім`ятих вафельних стаканчиках.
І піраміди шоколадних плиток ’помню’ - їх ніхто не купував. Не тому що не хотіли - тому що дорого - 3 рублі це, наприклад, дводенна зарплатня жінки, що полола в нашому радгоспі огірки.
І по одній буханці хліба в руки теж ’помню’. Селянам. По одній буханці. Не виростили собі хліба, бачте.
І про те, який щасливий був батько, коли в сорок років накопив на машину - потриманого ’Іж-Комбі’.
І як нас, школярів, ганяли на поля рідного радгоспу - допомагати збирати врожай моркви, бо в найпередовішій країні світу радгосп-мільйонер не мав елементарного комбайну для збирання коренеплодів. У проклятій буржуїнській Іспанії фермер мав комбайна, який викопував моркву, обрізав гичку і вантажив у машину, а в СРСР працювала навісна до трактора картоплекопалка на всі випадки життя. Десятки підлітків замість одного комбайна - все, що треба знати про радянські ’нанотехнології’.
А ще пригадую, як вступав до істфаку і не пройшов по конкурсу, набравши 13 балів з 15 можливих. Як не скільки за себе засмутився, як за невідому дівчинку, що забирала документи переді мною - в неї було 14 балів і вона не пройшла; як вже у дворі інституту якась тітка ввела нас, провінціалів ’у курс справи’: дітоньки, історичний факультет - це лише для синів та доньок партійних працівників - вони усі за ’комсомольськими путівками’ мають привілей перед вами, тож по перше - ніколи вам не дадуть набрати прохідний бал, а по-друге, ніякого прохідного балу тут не існує - існує ’блат’.
І як цькували хлопця нашої школи, бо він був з родини баптистів. Як вчителі були ініціаторами цього цькування. Як ледь не кожен мав за правило штовхнути його, або копнути портфеля вздовж коридору. Як нас лякали великими неприємностями в разі, якщо побачать на Великдень у церкві. Як вчителів змушували чергувати біля храму. Як людей виганяли на ’воскрєснікі’. А потім на уроках розповідали про найдемократичнішу у світі конституцію СРСР, яка гарантує свободу совісті, дій, слова...
Пригадую слово ’дістати’. Воно стосувалося всього: ковбаси, шампанського, черевиків, килимів і гарних сигарет. Пригадую, якими очима люди дивилися на фінську ’стєнку’ в магазині вартістю 1800 рублів. Її б і купили, місто все-таки шахтарське, але висіла табличка ’на замовлення’. І дублянки пригадую по 800 рублів - зарплата мого батька за півроку (з двома квартальними преміями) і потворні радянські джинси, що лопотіли, мов газета на протязі.
І всемогутнє слово ’блат’ - досі ’помню’.
І пригадую, як батько - механік радгоспу, возив ’в район’ ящики з відбірними помідорами, огірками та яблуками, торби з м`ясом і салом, бо ’не підмажеш - не поїдеш’, чекатимеш запчастини до другого пришестя. Пригадую, як шофери зливали бензин в посадках, бо його не було куди дівати. А залишати не можна - норми наступного разу уріжуть. Тож за
економію реально начальство карало.
Пригадую, як дядько Петро півроку працював над вдосконаленням якогось агрегату до сівалки (партійне завдання - радгосп мав подати не менш ніж 2 рацпропозиції на рік, інакше директору і парторгу ’влітало’) і отримав за це аж 10 рублів ’рацпропозиційних’ і грамоту, плюнув і тут таки пропив цей ’червонець’ в лісополосі з друзями; пригадую, як вони над ним кепкували. І пригадую, що те вдосконалення так і не пішло далі ’Райсільгосптехніки’.
Пригадую дядька Михайла Мороза - як з нього робили ’передовика’. Як йому дописували липові гектари скошеного та центнери намолоченого; як запчастини - Морозу; машини вивозити зерно з бункеру комбайна - Морозу, найврожайніше поле - Морозу. Як тихо ненавиділи за це його інші механізатори.
Як з тітки Марусі робили передову доярку, забираючи в інших тіток найкращих корів для неї - теж ’помню’.
І ще добре пригадую, як начальство радгоспу майже офіційно дозволяло жінкам, яких наймали на збір врожаю, красти. По одному відру огірків або помідор (але не більше - за цим уважно стежили працівники ОБХСС), бо інакше ніхто не хотів іти працювати за ставкою 1 рубль 8 копійок - це якщо норму виконав.
Все пригадую. Все пам`ятаю. Тому й кажу - закривайте рота одразу тим, хто розповідає молоді, що не спробувала ’совка’, як тоді було гарно і яка тоді була стабільність.
Павло Бондаренко
Все пригадую. Все пам`ятаю...
Коли якийсь таваріщщ постить фото банки совєцкой тушонки під фразою: ’Помнішь’?
Я згадую.
Згадую х/б спортивні штани, які через тиждень носіння відвисали на колінах та ззаду; згадую аж 3 види печива в магазині; згадую, яким смачним був сухий заварний крем по 22 коп. і брикети киселю; які черги вишиковувалися в нашому магазині, коли привозили два ящики пломбіру у зім`ятих вафельних стаканчиках.
І піраміди шоколадних плиток ’помню’ - їх ніхто не купував. Не тому що не хотіли - тому що дорого - 3 рублі це, наприклад, дводенна зарплатня жінки, що полола в нашому радгоспі огірки.
І по одній буханці хліба в руки теж ’помню’. Селянам. По одній буханці. Не виростили собі хліба, бачте.
І про те, який щасливий був батько, коли в сорок років накопив на машину - потриманого ’Іж-Комбі’.
І як нас, школярів, ганяли на поля рідного радгоспу - допомагати збирати врожай моркви, бо в найпередовішій країні світу радгосп-мільйонер не мав елементарного комбайну для збирання коренеплодів. У проклятій буржуїнській Іспанії фермер мав комбайна, який викопував моркву, обрізав гичку і вантажив у машину, а в СРСР працювала навісна до трактора картоплекопалка на всі випадки життя. Десятки підлітків замість одного комбайна - все, що треба знати про радянські ’нанотехнології’.
А ще пригадую, як вступав до істфаку і не пройшов по конкурсу, набравши 13 балів з 15 можливих. Як не скільки за себе засмутився, як за невідому дівчинку, що забирала документи переді мною - в неї було 14 балів і вона не пройшла; як вже у дворі інституту якась тітка ввела нас, провінціалів ’у курс справи’: дітоньки, історичний факультет - це лише для синів та доньок партійних працівників - вони усі за ’комсомольськими путівками’ мають привілей перед вами, тож по перше - ніколи вам не дадуть набрати прохідний бал, а по-друге, ніякого прохідного балу тут не існує - існує ’блат’.
І як цькували хлопця нашої школи, бо він був з родини баптистів. Як вчителі були ініціаторами цього цькування. Як ледь не кожен мав за правило штовхнути його, або копнути портфеля вздовж коридору. Як нас лякали великими неприємностями в разі, якщо побачать на Великдень у церкві. Як вчителів змушували чергувати біля храму. Як людей виганяли на ’воскрєснікі’. А потім на уроках розповідали про найдемократичнішу у світі конституцію СРСР, яка гарантує свободу совісті, дій, слова...
Пригадую слово ’дістати’. Воно стосувалося всього: ковбаси, шампанського, черевиків, килимів і гарних сигарет. Пригадую, якими очима люди дивилися на фінську ’стєнку’ в магазині вартістю 1800 рублів. Її б і купили, місто все-таки шахтарське, але висіла табличка ’на замовлення’. І дублянки пригадую по 800 рублів - зарплата мого батька за півроку (з двома квартальними преміями) і потворні радянські джинси, що лопотіли, мов газета на протязі.
І всемогутнє слово ’блат’ - досі ’помню’.
І пригадую, як батько - механік радгоспу, возив ’в район’ ящики з відбірними помідорами, огірками та яблуками, торби з м`ясом і салом, бо ’не підмажеш - не поїдеш’, чекатимеш запчастини до другого пришестя. Пригадую, як шофери зливали бензин в посадках, бо його не було куди дівати. А залишати не можна - норми наступного разу уріжуть. Тож за
економію реально начальство карало.
Пригадую, як дядько Петро півроку працював над вдосконаленням якогось агрегату до сівалки (партійне завдання - радгосп мав подати не менш ніж 2 рацпропозиції на рік, інакше директору і парторгу ’влітало’) і отримав за це аж 10 рублів ’рацпропозиційних’ і грамоту, плюнув і тут таки пропив цей ’червонець’ в лісополосі з друзями; пригадую, як вони над ним кепкували. І пригадую, що те вдосконалення так і не пішло далі ’Райсільгосптехніки’.
Пригадую дядька Михайла Мороза - як з нього робили ’передовика’. Як йому дописували липові гектари скошеного та центнери намолоченого; як запчастини - Морозу; машини вивозити зерно з бункеру комбайна - Морозу, найврожайніше поле - Морозу. Як тихо ненавиділи за це його інші механізатори.
Як з тітки Марусі робили передову доярку, забираючи в інших тіток найкращих корів для неї - теж ’помню’.
І ще добре пригадую, як начальство радгоспу майже офіційно дозволяло жінкам, яких наймали на збір врожаю, красти. По одному відру огірків або помідор (але не більше - за цим уважно стежили працівники ОБХСС), бо інакше ніхто не хотів іти працювати за ставкою 1 рубль 8 копійок - це якщо норму виконав.
Все пригадую. Все пам`ятаю. Тому й кажу - закривайте рота одразу тим, хто розповідає молоді, що не спробувала ’совка’, як тоді було гарно і яка тоді була стабільність.
Павло Бондаренко
2
2
Моя бабушка - советская пенсионерка купила своей дочке кооперативную квартиру. Моя мама мне при всем желании её не купила бы))
3
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу