Чому діти стають такими?

Не судіть і несудимі будете
Ви не знаєте, як він ставився до своїх дітей

Ми біля 10 років поряд живемо. Раніше бачила як до нього приходили часто.

Вони мають своє власне житло завдяки йому. Як Ви думаєте, як він до них ставився?

Будто бы. Автор вроде бы слышала, ничего она не знает.

Звідки ви знаєте, завдяки чому вони мають своє житло?
З його слів? Але це може бути так само правдою, як і неправдою.
Я свого боялась до самої його смерті, ми з сестрою були його особистими рабами.
Але якщо послухати його сестер, то він був люблячим батьком, а ми, невдячні, не спілкувались з ним.

У меня бабушка все дочке, моей тётке, даже детей её вырастила сама, чтоб та жизнь могла заново строить, а как война началась тётка прыгнула в машину и укатила на рашку оставив 80 летнюю мать в прифронтовом городе, детки такие детки, я бабушку забирала следом в город который эваууировалсть на аренду к себе, тоже не сладко всем было, дочка вообще говорила пусть она едет на зу к волонтерам, так что так к детки

Автор , вариантов много
Какой он был отец для них
Говорит ли он правду , старики любят прибеднятся , поверьте
Куча историй когда пухнут буквально от голода и складывают пол матрас накопления
Так же не известно где его дети живут и какие у них условия (могут ли проведать )

Ну вот делайте выводы , никакого переоформления жилья при жизни

Одна живе через дві вулиці.
Інша ніби за кордоном.

Ну вот с одной понятно уже да , со второй нет но правды вы не узнаете , вы можете осуждать дочь а на самом деле может она заметила как ее отец как-то с внуками себя страненько ведет и прекратила общение
На все есть причина

Внуки уже тоже взрослые

Я не осуждаю. Просто для себя хочу понять

Ну да та,что рядом живёт гнида, а та,что уехала спасалась, ей можно простить?)

Він вам може такі байки набрехати, а насправді буде зовсім протилежне.
Знаю по своєму батьку, його вже нема з нами, але таке сусідам патякав: що ми його покинули, що він бідненький такий та нещасненький, як він нас любить. А насправді моя старша сестра від нього такого натерпілася: лупив її з самого дитинства бо випивав, вона з 15 років вже дома не жила від цього тирана. І душив, і маму бив. А коли вже став дідом, то стало його просто жаль, як похилого чоловіка, навіть немає нічого доброго щоб згадати. Жив все життя для себе, ні уваги, ні матеріального вкладу в наше існування не було.
Ми лише його спонсорували увесь час. Продовжував тринькати гроші на бухло. Тоді оплачували лише комуналку та замовляли продукти з доставкою додому, то він наловчився гроші позичати…
Квартира у спадок від батьків дісталася, мама заробила у свій час.
От представте на хвилинку, що він про нас наговорював.
Так, приїжджали раз на місяць, готували, прибирали, але тієї любові та шани, як до батька не мали.

Від таких жінки йдуть. А тут він сам пішов.

Это забота, в нормальных семьях все друг о друге заботяться в меру своих сил и возможностей
Сравнили : машина и ребенок

Только здесь читаю,что никто никому ничего не должен, особенно дети родителям. Моя бабушка умирала у меня на руках, я у мамы была каждый день до работы, чтобы ей помочь бабушку обмыть обработать и поменять памперс. И это была причина моего не выезда,не хотела их оставлять одних...
И все подруги так же все помогают родителям и досматривают их

Розповім історію свого чоловіка. Батько його все життя бухав, матір ображав, бив, зраджував, нічого не допомагав. Копійки додому не приносив, хоча заробляв непогані гроші, жили дуже бідно. Чоловік мій все життя не мав що взутися і вдягтися, для батька він завжди байструком був.
Потім кинув пити, так-сяк з матір´ю почали жити. Але матір померла досить рано. Він одразу ж приволік у будинок свою стару коханку, але вона також померла через кілька місяців. Він одразу ж чергову знайшов. І от живуть вони вже 6 років з нею. В неї діти, онуки - всі її шанують, поважають, на всі свята до неї, але й вона по житті дуже багато зробила для них. І от свекор мій постійно ображається на нас, що ми не телефонуєм постійно, не переймаємося його здоров´ям, на свята до себе запрошувати не хочем і до них не їдемо.
А в мого чоловіка ніяких теплих почуттів немає. Він вважає, що батько все життя прожив для себе, то й на старості хоче, щоб світ коло нього крутився, а нам ще своїх дітей підіймати, а не батькові хороше життя забезпечувати. Я не вмішуюсь, хоча відчуваю якусь провину.
Знаю, що діти тієї жінки засуджують нас, типу - що це за діти такі, що до батька таке відношення.

Сусіди не можуть бачити всього. Знаю заслуженого вчителя вищої категорії, який дома б´є жінку і абюзить власних дітей.

Кароче, дед виноват
Я не могу,все детей оправдывают

Розійшовся в 60. Причому тут діти?

Жизнь справедливая? Серьезно?

Да куча вариантов разных причин , если живет рядом дочка то вы можете спросить у нее лично и все

При том, что с ними надо продолжать коммуникации

Да, вы полностью правы
Просто стереотип что старички это божьи одуванчики , беззащитные и беззлобные
Но не стоит забывать что за старенькой внешностью немощной может скрываться и тиран и рецидивист и насильник педофил и алкаш
Все они стареют и становятся на вид одуванчиками но лучше от этого не становятся
Поэтому никогда не поддерживала мысль что старость надо уважать , уважать надо конкретного человека за его действия и моральные качества а не потому что у него дряблая задница стара и слабые ноги
Старых мудаков тоже достаточно

В большинстве случаев, то каким будет общение с детьми зависит от родителей. Вы же не знаете каким он был отцом. Может с виду все нормально было, но общения не было, вот и результат. Да и общение бывает разным, нет близости, но это не только от детей зависит, больше от родителя. Ну и на 30 евро он мог себе и колбасу купить и выпечку, и мясо на холодец.

Нормальное отношение к детям в детстве - гарантия стакана воды, и не только. Моя мать не идеальна, она токс и абьюзер, но... её 72, она старенькая больная женщина, и на этот новый год я привезла ей красной рыбы, красной и черной икры, всяких сыров и прочего, что она любит.
Я хочу, чтобы МОЯ мама имела всё самое лучшее, она тоже в детстве мне покупала мне всё, что могла позволить себе... Да, мы не близки эмоционально, но я её никогда не брошу и мы будем ей всегда помогать и обеспечивать. И одно её слово - и мы заберем её к себе, но она пока не хочет никуда ехать, хочет жить у себя в своей квартире. Хотя мы ей уже лет 15 как предлагаем перебраться к нам. И знаем, что будет с ней тяжко, бо она и у нас будет свои порядки пытаться устанавливать, а это будет сложно. Может поэтому и хочет до последнего керувать в своей хате.
Но... она наша мама. И она не будет сама в забвении, холоде и голоде, пока у неё есть мы, её дети.

Я написала что причина одной понятна а у второй тоже может быть причина

Як сусіди можуть знати, з його слів? А доньки можуть розказати геть іншу історію.

Вам, наверное, лет побольше. Это новое поколение никому ничего не должно...