Ви сприймаєте свою неідеальність?

Я розумію, що це певне відхилення.
У дитинстві для мене булло важливо гарно навчатися, були активною у суспільному житті.
Знайти роботу, мати карʼєрне зростання. Мати ідеальну родину, де люблячі батьки і здорові і розумні діти.
Але це мені і заважає. Я була молода. Перший чоловік був непоганим, але мав свої недоліки. Мене це дратувало. Бо здавалося, що я прикладаю набагато більше зусиль для родини і тягну все на собі. А він просто живе, як живе, без шаленого бажання рости, змінювати, покращувати.
Ці перегони мене за бажання встигати усе , покращувати, випереджати… призвели мене до лікаря. В один момент я зламалася.
На той час уже була розлучена. З дитиною.
Я звільнилася і деякий час не могла працювали.
І тут я відчула, що шалено відстаю від інших. Я взяла шалений старт, але потім зупинилася, коли інші продовжували повільний рух вперед.
Потім мене хитнуло у бік родини. Мені було 30+, а я все не мала ідеального люблячого чоловіка і батька. Був другий шлюб.

Я можу ще довго розповідати. Але зараз мені 41 рік. І все, чого я досягла, я досягла ще до 30 років. Останні 10-12 років моє життя не покращувалося.
І я не досягла успіху на 100% у жодній зі сфер.
Я не знайшла чоловіка на усе життя, не побудувала карʼєру. Навіть мамкою своєму сину я була посередньою, бо завжди не мала достатньо часу.
Зараз я у шаленому розпачі. Роки вже йдуть «з ярмарки», а я нічого не встигла. Не стала ідеальною у жодній сфері життя.
І від цього втратила сенс.