Серце рветься на Захід

Я завжди була така. З дитинства дивилася район Беверлі Хіллз. Не могла повірити що є люди які живуть в такій красоті. Ми тоді жили в 90 з в гімні і дефіциті. З села я не виїзджала до 17 років. Не бачила нічого. Перший раз я побачила Європу студенткою. Закохалася в чистоту охайність стабільність. Через півроку життя в Європі. Я приїхала в Київ і в мене почалася депресія. Весь час хотіла кудись звідси поїхати. І почала пошуки інформації що виїхати назавжди. Канаду розглядала, в США на грінкарту подавалася. Потім зустріла чоловіка який був противником Заходу , бо його батьки СССР головного мозку. І все , дитина, шлюб і я свою мрію закинула, бо не могла сама з дитиною це осилити. І тут війна, я виїзддаю в Німеччину. А чоловік залишається тут і мозги мені по телефону полоще щоб верталися. От ми повернулися, і я не хочу тут жити. Мене тошнить, я виходжу на вулицю і не хочу бачити всього того обдертого Києва. Брудні люди, брудні машини, какашки собачі. Продукти тошнотні в магазинах.
Мені все чуже тут, я не можу так далі.
Я не можу прийняти цю реальність