Камуфляж для травоїдного – Анатомія пострадянського інфантилізму

Відкрийте будь-яку соціальну мережу, зайдіть у коментарі під новинами про легалізацію зброї чи право на самооборону. І ви гарантовано зустрінете його. На аватарці — національний прапор, у профілі — патріотичні гасла, у риториці — гордість за бойову, нескорену націю.

Але варто вам вимовити фразу «право громадянина на смертельне насильство для захисту свого життя», як патріотичне лушпиння миттєво обсипається. З-під вишиванки чи камуфляжу на вас злякано кліпає очима класична, еталонна, незаймана еволюцією радянська людина. Той самий кріпак індустріальної епохи, для якого держава — це сувора, але справедлива матуся, а свобода — це щось страшне, брудне й таке, що неодмінно загрожує проблемами.

Озброїмося холодним скальпелем та препаруймо цей феномен. Перед нами Homo Post-Sovieticus Clientis (Людина пострадянська залежна). І це не просто політична позиція, а глибокий психосоціальний діагноз, ідеальний будівельний матеріал для будь-якої екстрактивної держави.