Юков. Степний лицар. Плацдарм

"Я іноді думаю, як я сюди потрапив нахрін на цю землю? Я не розумію. Іноді сиджу, дивлюсь на цих пацанів в мішках, купами. Розглядаєш кожне обличчя і думаєш, хтось чекає це рідне обличчя додому. Хоче повернути, побачити, просто поховати його. Ну, як це трапилось? Це моя така карма, оце шукати ці душі, ці тіла, збирати їх, ховати. І я віддав всьому більшу частину свого життя. І для того, щоб я зупинився, мене треба або вбити, або посадити".
"Я вперше стикнувся з мертвими, мені було 7 років, це було староміське кладовище, і його руйнували, щоб збудувати дитячу лікарню, і ще якесь приміщення до лікарні. Тобто, все це викопувалось тракторами, ці кістки, гроби. І для мене це був шок. Там багато дітей бігало. Всі ці черепа хватали, бігали, на палках їх носили. Оце була, мабуть, точка неповернення назад. Я не міг розуміти, як це. Це ж можуть бути наші близькі, хтось знайомий. Це ж люди! І я почав збирати ці кісточки і складати в одну яму".
"Мабуть, підтримує те, що хтось їх вдома чекає. Ми розуміємо, що на їхньому місці міг би бути кожен з нас. І як би ми це робили, як би ми хотіли повернути, щоб нас знайшли, як ми це хочемо? Бувають містичні моменти, і ти іноді не віриш, що таке з тобою трапляється, а потім розумієш, що воно так і є. Незалежно від того, віриш ти в це чи не віриш, воно коїться. Тебе або тварина приводить туди, або відчуття якесь. І ти зупиняєшся, і ти відчуваєш, що він десь тут. Декілька кроків робиш, і ти його знаходиш. Я скептично колись відносився до цього, але я вірю, що вони допомагають нам знайти самих себе".