Поделитесь красивым патриотическим стихом про Украину

в гугле МОРЕЕЕЕ ребенок мой уже выучил

Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:

я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.

І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, –

на сьогодні, на завтра, назавжди! –
ти залишишся в серці моїм.

А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.

То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.

Володимир Сосюра. ’Любіть Україну’

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов´їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею.

нет, лучше єтот:

Примарення... Ці дивні відчуття,
Щось наближається - душа болить тобою.
Ти, рідна нене - батьківська земля,
Дитячі згадки, сповнені любові.

Стара бабуся! Кручений Панич,
Тобі всміхався у лиху годину.
Пішла за обрій. Клич тебе - не клич,
Встигла навчить любити Батьківщину.

Тепер матуся, сива і сумна,
Як посивіла у журбі країна,
Збирається. Душа не відпуска.
Стоїть над прірвою, як рідна Україна.

А дочери час назад позвонили и попросили выучить))

А может Молитву за Украину?
Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої даски й щедроти
Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу, щастя,
Дай, Боже, народу
І многая, многая літа.

Як романтично пахне ковбаса,
І помідори в банці зашарілись,
А в пляшечці так тихо, як роса
Горілочка домашня причаїлась,
І сало ніжно зваблює тільцем,
І хліб наставив загорілу спину...
Як що ти млієш слухаючи це,
Чому ж ти блять не любиш Україну?

«Ім’я країни – У к р а ї н а»

Наша рідна У к р а ї н а вільна, незалежна,
З жовтим полем, синім небом,
Красою безмежна.
Мальовнича і чарівна, як перлина сяє.
Та її гірке минуле
Кожний пам´ятає.

По усіх світах лунало – Київськая Русь!
Та ім´я це з плином часу
Померкло чомусь.
Охрестили «У к р а і н ь є», волю відібрали.
Нашу мову співучую
Чути не бажали.

Полилися з неба сльози на її поля.
Встали люди на коліна
Й козацька земля.
І тягар ярма терпіла від ’старшого брата’.
Прокотилась хвиля смерті
Й поголівна страта.

Понівечилася ’русичами’ Україна люба.
Чіпко козака тримали
За чорного чуба.
І відтоді українців ’хохлами’ назвали.
Ось такую ласку добру
Від ’братів’ ми мали.

Потом, кров´ю і сльозами вмивалась країна.
Скалічили, сплюндрували,
Лишилась руїна.
Та якою б голівонька не була би хвора,
Не померла У к р а ї н а
Зі словом покора!

Бо не має переводу вільним козакам!
Серед них отаман мудрий
Мазепа Іван.
Він за долю України все життя поклав,
Й не даремно, не даремно
Батурин палав.

І лунав дзвін шабель гострих недаремно теж.
Бо, якщо вже розлютимось,
То не маєм меж!
Побороли всі навали польскії і пруські,
І татарські і турецькі
Розбили на друзки.

Дуже довго ми терпіли світову наругу,
Відчуваючи у серці
За волею тугу.
Страждань, горя напилися по самії вінця,
Та все ж таки не забули,
Що ми українці.

Свою гордість не втратили, що кров´ю зросили,
І все, що нам заподіяли
Ми гідно простили.
Бо з вірою народилися й любов в серці маємо.
Святі обійми співдружності
Усім розкриваємо.

Земля наша має душу, як на рушникові
Хліб гарячий, уквітчаний
В грона калинові.
Це за неї козаченьки голови поклали,
Захищаючи кордони,
Межі від навали.

Наш тризуб, то наше серце – Мужність, Дух і Сила.
Його мати У к р а ї н а
В війнах освятила.
Незалежність, мова, воля і козацька слава –
На здобутках цих Вітчизна
Долю збудувала.

Бо славетна Україна і її ім´я.
І стають у скруті люди,
Як одна сім´я.
Пам´ятаємо дні минулі й пишаємось нині,
Що здобули незалежність
Нашої країни!

І сьогодні справжнє свято у дружньому колі!
Тож єднайтеся, братайтесь,
Не коріться долі!
Хай боронить вас від лиха Господня рука.
І не забудьте вклонитися
Могилі Сірка!

’Я, Україна’

Я, Україна, ваша ніжна мати.
Ваш батько Б о г життя вам дарував
На цій землі, яку ніхто здолати
Ще не зумів, бо Він їй силу дав!

Ви мої діти рідні і кохані.
Я з вами йду до світлої мети.
Наш славний рід завжди був у пошані,
Бо честь свою змогли ми зберегти.

З прадавніх літ навчились захищати
Свій любий край від ворогів, ганьби,
Гострити шаблі і мечі тримати
Напоготові задля боротьби.

Лихих тиранів за кордони
Землі своєї вигнали навік,
Бо плазувати, класти їм поклони
Козацький рід наш змалечку не звик.

Були часи, і ми голодували,
Та все ж лишалися людьми.
Коли моїх дітей вбивали
Від горя я вмивалася слізьми.

Стікала кров´ю, у війні палала.
Глибокі рани досі ще болять.
Але й тоді навколішки не впала,
Бо бачила - сини мої стоять!

То Дух і Воля надали нам змогу
Всім згуртуватись, як одна сім´я,
Здобути знову чесну перемогу,
Прославити в віках моє ім´я!

Це ваші сильні руки розбирали
Руїни повоєнні до основ,
Міцний родинний дім відбудували,
Мене звільнивши назавжди з оков.

Ми все простили милосердно:
Чужу пиху, образи і гріхи.
І незалежно, вільно, твердо
Торуємо у світ нові шляхи.

Яке це щастя бачити вас, любі,
В такий важкий для мене час,
Що мої діти мужні люди,
І батько-Б о г благословляє вас!

Прийміть любов, надію, світло віри,
Набуту мудрість сивих поколінь.
Нехай ці дні скорботні, чорно-сірі
Скоріше відійдуть у тінь.

Я вам даю у спадок чисті води,
Квітучий простір шовкових долин,
І почуття безмежної свободи
У виборі неходжених стежин!

24. 08. 2014 р.

’Молюсь за вас, мої сини!’

Молюсь за вас, мої сини,
Я, ваша мати Україна!
Палає полум’я війни.
Нас знову ставлять на коліна.

О, як же боляче мені,
Бо те, що вийшло з мого лона,
Топче моє ім’я в багні,
Плете цупкі сітки полону.

З’явившись тільки-но на світ
Ссе кров мою, і не нап’ється
Потворний цей гермафродит.
Чи баба мужиком назветься?

Вона – Росія – старший брат?
Який це треба розум мати,
Щоби десятки літ підряд
На світ увесь про це волати?

Мій Київ, сину мій, прости
Сестру свою, дурну Росію.
Повір, ми будемо цвісти,
Знов землю золотом засію.

Я дам напитись з джерела
Своєї Мудрості й Любові.
Відкрию світ, в якому Зла
Немає у його основі.

Станьте мудрішими, сини,
Ніж та, яка сльозам не вірить,
Які гіркі, мов полини –
Вдов, матерів, батьків і сиріт.

Та кляті зайди-москалі
Не зізнаються у провині.
Вбивають вас за шмат землі,
Яка належить всій родині.

Та є Господь і божий суд
І кара, що не забариться
Паде на голови Іуд,
А я за вас буду молиться!

01. 09. 2014 р.
Наталія Волинець