Кактус из кожезаменителя• 21 февраля 2013
Моя лирика, почему всегда для движения вперёд, нужен пинок под зад?
Второй вечер философствую. Вчера довелось попасть к интересному специалисту в сфере, не знаю, колдовства что-ли...короче человек, который чистит и ставит защиту от порч и т.д.
Так вот, я уже 3 года живу в каком-то подвешенном состоянии, подкосила смерть очень близкого человека, а теперь магическим путём пытаются забрать любимого человека. Последние 3 месяца прожила, как говорят в прострации, вроде и живу, а вроде бы и не за чем.
И вот вчера пинок под зад, пинок из буквально нескольких слов...и я вспоминаю то, как и чем жила раньше и ...понимаю - я овощ...просто теку по течению. Головой понимаю, нужно менять свою жизнь, а мозг тормозит...он всё-таки долгое время отсутствовал.
Может кому-то удалось начать жизнь практически с нуля, подскажите как???
Так вот, я уже 3 года живу в каком-то подвешенном состоянии, подкосила смерть очень близкого человека, а теперь магическим путём пытаются забрать любимого человека. Последние 3 месяца прожила, как говорят в прострации, вроде и живу, а вроде бы и не за чем.
И вот вчера пинок под зад, пинок из буквально нескольких слов...и я вспоминаю то, как и чем жила раньше и ...понимаю - я овощ...просто теку по течению. Головой понимаю, нужно менять свою жизнь, а мозг тормозит...он всё-таки долгое время отсутствовал.
Может кому-то удалось начать жизнь практически с нуля, подскажите как???
19
0
Из своего опыта скажу, для того что бы увидеть свет нужно рассмотреть и понять тьму в которой находишься. И не боятся. Ни самого себя, ни того что происходит.
уже поняла для себя, вот как раз жестоко и жестко) и есть тем, что помогает двигаться дальше. я то мозгами всё понимаю, а вот вернуть свои идеи, жизненные принципы и стремления уже тяжело, особенно если учесть что мне уже не 16 лет и многое к чему стремилась у меня уже есть.
Зачем возвращать? Все что происходит это опыт, при чем бесценный. Он открывает новые возможности и покажет то, чего раньше не замечали.
читаю Ваш пост, а ніби про мене... Аналогічна ситуація про смерть дуже рідної людини трошки більше, ніж 3 роки тому. З тих пір, не життя, а просто існування, хоча ззовні все виглядає для оточуючих норм. Але всередині пустота... Втратила відчуття любові, ласки, співчуття, лише обов’язкові для підтримання існування інстинкти((( Освіта, стаж і досвід дозволяє заробляти великі гроші, а я не можу заставити себе це робити, тому виживаю на 2000 грн. І так з усім...
Шукаю ’волшєбний пінок в зад’, але вже й не знаю де його шукати...
Шукаю ’волшєбний пінок в зад’, але вже й не знаю де його шукати...
я наверное неправильно выразилась, не вернуть то, что было...а начать всё с нуля, но с такими же стремлениями как и раньше.
я верю в то, что испытания не даются нам просто так. и раньше я все эти испытания проходила, переживала и переступала, а потом я потеряла поддержку самого дорогого мне человека и надломилась, а недавно второй удар...и нет смысла в жизни.
понимаю, что это неправильно, что я вообще живу не своей жизнью, но очень тяжело сейчас перешагнуть через всё это и поддержки нет.
я верю в то, что испытания не даются нам просто так. и раньше я все эти испытания проходила, переживала и переступала, а потом я потеряла поддержку самого дорогого мне человека и надломилась, а недавно второй удар...и нет смысла в жизни.
понимаю, что это неправильно, что я вообще живу не своей жизнью, но очень тяжело сейчас перешагнуть через всё это и поддержки нет.
головою розумію, що хочу!!! Але нічого не можу зробити... Щоразу знаходжу для себе якісь стимули, орієнтири, але їх важливість втрачається вже наступного ранку... Починаю задумуватись про візит до психолога)))
Ради чего Вы живете? Чего хотите от жизни? Просто ответьте на этот вопрос то, что первое приходит в голову, особо не задумаваясь.
Я поняла о чем Вы. Тут нужно понять, что как раньше уже не будет. Будет по другому, нелучше и не хуже, просто по другому.
А пинок под зад нужен всегда в такой ситуации. Я благодарна человеку, который меня пнул), причем это всего 6 слов и такой эффект, сутки не отпускает. Только может ведь эффект пройти и опять депрессняк, опять ни чего не захочется и т.д. Вот как настроиться и продержаться до полного оздоровления) хотя и цели есть, но есть и боязнь следующего удара.
Я всегда знаю, ради чего я живу: хочу хорошую семью, деточек, налаженная работа у меня уже есть и я её и дальше развиваю...но, оказывается твоего мужчину могут забрать, оказывается и в наше время существует такая вещь, как приворот
вот так и складывается моя жизнь: то смерть забирает самого дорогого мне человека, то др.женщина...и сейчас очень тяжело вылезти из состояния полнейшего депрессняка
вот так и складывается моя жизнь: то смерть забирает самого дорогого мне человека, то др.женщина...и сейчас очень тяжело вылезти из состояния полнейшего депрессняка
Ну, допустим, даже самый наисильнейший приворот отчитывается в церкви. Нужно просто поискать своё место в этом смысле. Кто-то находит в далеких монастырях, кто-то в церкви, которая рядом.
Если это именно Ваш мужчина, то он вернется, и всё будет хорошо. А если не Ваш - спросите себя, почему выбираете тех, кто уходит? Наше подсознание выбирает то, во что мы верим. А если мы в глубине души верим, что не достойны быть счастливыми, то заведомо будет выбирать себе мужчин, с которыми не сможем быть рядом.
Если это именно Ваш мужчина, то он вернется, и всё будет хорошо. А если не Ваш - спросите себя, почему выбираете тех, кто уходит? Наше подсознание выбирает то, во что мы верим. А если мы в глубине души верим, что не достойны быть счастливыми, то заведомо будет выбирать себе мужчин, с которыми не сможем быть рядом.
Эти слова главные!!! НЕ ЗАБЫВАЙТЕ ИХ!
Я почему спросила. Просто прочла в первом посте строки ’вроде и живу, а вроде бы и не за чем’.
Я почему спросила. Просто прочла в первом посте строки ’вроде и живу, а вроде бы и не за чем’.
А чому б і ні? А ще можна до гарного невролога, щоб призначив підтримку нервовій системі. Вона виснажується.
Для мене в такій самій ситуації ’пінком’ стала зустріч з жінкою, яка в один день втратила двох дітей - випускницю-донечку, яка розбилась з хлопцем на мотоциклі та ще ненароджену, але вже майже виношену дитину (від стресу).
Ця зустріч відбулась на морі. Я вивезла оздоровлювати своїх, тоді ще маленьких дітей, а ця жінка з чоловіком та маленькою донечкою мешкали в сусідньому будиночку. Її дівчинка була досить дивною, але я не звернула на це особливої уваги. Мої очі були неначе згасаюча свічка. В них ледве жевріло життя. Я просто заставляла себе жити. Тягла за волосся, бо я - мама. І тільки тому. Вона побачила мій сум, скоріше - просто впізнала. Почала говорити, що вбиватись більше відведеного терміну - гріх, що це -упивання горем, а так не можна. Я досить різко відповіла в тому сенсі, що мабуть вона легко дає поради, бо не знає, що це таке. Ось тоді вона і розповіла.
Як вмирала кожного дня, але заставляла себе жити заради чоловіка та сина. Як в 50 років шукала сенс до життя хоч би який-небудь. Як молилась про невиліковну хворобу, яка б її забрала. Але нічого не допомагало. Тоді, порадившись з чоловіком, вони поїхали до будинку дитини і всиновили через деякий час саму хвореньку, саму занедбану дівчинку, яка там була. Саме цю дівчинку вони привезли оздоровлювати. Дитина бігла до кожної жінки, яку бачила, і називала мамою. Навіть незважаючи на те, що її названа мама була поряд.
Ця мудра жінка сказала, що ми живі, поки ми любимо. Доки нам є про кого піклуватись. І що сенс в житті можна знайти в самій скрутній ситуації.
Вона сказала, що вірить і відчуває, як її рідна дочка дивиться на неї з неба і тішиться тим, що у мами багато роботи попереду, адже маленька Оленка так потребує турботи, загоєння фізичних та душевних ран, що думати про погане та сумувати просто немає часу.
Після її слів мені стало соромно і легко одночасно. В той день я зрозуміла, заради чого мені жити. Ось так.
Для мене в такій самій ситуації ’пінком’ стала зустріч з жінкою, яка в один день втратила двох дітей - випускницю-донечку, яка розбилась з хлопцем на мотоциклі та ще ненароджену, але вже майже виношену дитину (від стресу).
Ця зустріч відбулась на морі. Я вивезла оздоровлювати своїх, тоді ще маленьких дітей, а ця жінка з чоловіком та маленькою донечкою мешкали в сусідньому будиночку. Її дівчинка була досить дивною, але я не звернула на це особливої уваги. Мої очі були неначе згасаюча свічка. В них ледве жевріло життя. Я просто заставляла себе жити. Тягла за волосся, бо я - мама. І тільки тому. Вона побачила мій сум, скоріше - просто впізнала. Почала говорити, що вбиватись більше відведеного терміну - гріх, що це -упивання горем, а так не можна. Я досить різко відповіла в тому сенсі, що мабуть вона легко дає поради, бо не знає, що це таке. Ось тоді вона і розповіла.
Як вмирала кожного дня, але заставляла себе жити заради чоловіка та сина. Як в 50 років шукала сенс до життя хоч би який-небудь. Як молилась про невиліковну хворобу, яка б її забрала. Але нічого не допомагало. Тоді, порадившись з чоловіком, вони поїхали до будинку дитини і всиновили через деякий час саму хвореньку, саму занедбану дівчинку, яка там була. Саме цю дівчинку вони привезли оздоровлювати. Дитина бігла до кожної жінки, яку бачила, і називала мамою. Навіть незважаючи на те, що її названа мама була поряд.
Ця мудра жінка сказала, що ми живі, поки ми любимо. Доки нам є про кого піклуватись. І що сенс в житті можна знайти в самій скрутній ситуації.
Вона сказала, що вірить і відчуває, як її рідна дочка дивиться на неї з неба і тішиться тим, що у мами багато роботи попереду, адже маленька Оленка так потребує турботи, загоєння фізичних та душевних ран, що думати про погане та сумувати просто немає часу.
Після її слів мені стало соромно і легко одночасно. В той день я зрозуміла, заради чого мені жити. Ось так.
історія дійсно вражаюча, але на мене такі історії вже не діють... Не знаю чому! Я втратила брата, але сенс знайшла свого життя у своїй дитині - тепер у неї є все, чого вона тільки хоче: кілька разів на море, найкращі іграшки, книги, одяг, цікаве дозвілля. Найкраще не в значенні найдорожче, просто дитини дійсно має все.
Але для себе жити я не почала - я дала і даю все дитині, а собі - нічого, бо не бачу навіщо... Раніше у мене було так багато справ, друзі, різні зустрічі, цікава робота, зараз можу сидіти вдома і навіть не хотіти виходити з дому, навіть не хочу помити голову, щоб змусити себе вийти з дому гарною. Не бачу стимулів...
Інколи на мене впливає успіх чужий - змушує трошки поворушитись, але не надовго...
Але для себе жити я не почала - я дала і даю все дитині, а собі - нічого, бо не бачу навіщо... Раніше у мене було так багато справ, друзі, різні зустрічі, цікава робота, зараз можу сидіти вдома і навіть не хотіти виходити з дому, навіть не хочу помити голову, щоб змусити себе вийти з дому гарною. Не бачу стимулів...
Інколи на мене впливає успіх чужий - змушує трошки поворушитись, але не надовго...
Мабуть Ви ще не зустріли СВОЮ історію. Я написала про себе. Для мене ця історія була відправною точкою, для когось - ні. Я просто впевнена, що є щось, що потрібно тільки Вам. Але не знаю, як прискорити вашу зустріч))) І на мій погляд, у Вас дуже сильне відчуття провини. Можливо ще й через нього Ви не можете перейти своє горе. Неначебто караєте себе за щось, не даючи собі жити.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу