Про чоловіків, які залишились, а дружини поїхали

Хочу поділитися з вами цікавим описом від психола, які ваші думки, дівчата. Переживаю трохи. «Я назбирала вже купу історій, коли чоловіки, відправивши своїх дружин за кордон, пустилися, як то кажуть, во всє тяжкіє. Історії різні, і мотивації вчинків різні, але всі ці історії поєднує факт зради, тобто секс на стороні.
Якщо ви помітили, я нікого не засуджую в своїх постах і намагаюся своє біле пальто не вигулювати. І вам не раджу робити це на моїй сторінці. Ми усі лише люди, ми робимо час від часу щось, що може зазнавати осуду, і усім нашим вчинкам і почуттям є психологічне пояснення.
Усі історії, які я знаю, можна поділити на дві категорії:
«Хочу @батися, тому що я хочу і мені можна»;
«Я зустрів її, і якось закрутилося».
➿Тобто хтось шукав саме секс, поки дружина з дітьми відсутня. І це не тільки чоловіки, які і до війни зраджували, а й ті, хто так ніколи не робив.
➿А хтось зустрів людину, яка стала рідною саме тепер, коли в країні війна, коли ті, що залишилися, вони більш зрозумілі та рідні, ніж ті, хто поїхав.
Мені кажуть, що якщо стосунки між жінкою та чоловіком справжні, якщо вони дійсно кохають один одного, то ніяка війна не доведе до зради. Але як психолог я знаю, що так звана «сила кохання» залежить від багатьох факторів, серед яких — особливості психічної структури людини, рівень усвідомленості, особисті цінності та сенси, навички володіти собою у надзвичайному стані та сценарні копінг-стратегії.
Так от. Війна — це подія, до якої ніхто не був готовий. Це такий надзвичайний стрес, що навіть найсильніші опинилися у травматичному стані. І з одного боку це надзвичайна стресова подія, яка викликає стани паніки, люті, безсилля, жаху, напруги, а з іншого — вивільняє те, що було приховано, руйнує кордони та дозволяє те, що було під забороною.
Тобто:
🔻Чоловіки не найсильніші істоти, їм теж страшно, вони теж опинилися у стресовому стані.
🔻Стрес викликає одну з реакцій: бій-біжи або замри. І якщо ти не завмер, твій організм мобілізує усі свої ресурси задля виживання. В цей час виключаються або приглушуються соціальні надбудови і залишаються лише інстинкти: їсти, спати, битися, бігти, трахатися.
🔻Війна — це психотична реальність, в якій усе приховане стає явним, усе заборонене — дозволеним. І якщо можна боятися та ненавидіти, то чого не можна бажати до нестями?
🔻Коли війна, усе, що навкруги, ділиться на «своє» та «не своє». Тоді «свої» — це ті, хто залишився, хто теж ховається у підвали та ночує у метро, хто теж вбивається, займаючись волонтерством, хто теж тут, у самому пеклі.
🔻Коли «свій» — настільки близький, навіть ті, хто в мирний час не дозволяв собі закохатися, тут може навіть збожеволіти від рівня тієї близькості.
🔻Коли так багато стресу, тягне до чогось приємного: дотиків, почуттів, вражень. А що може бути приємнішим за секс? Хіба ж тільки наркотики, але не всі собі можуть їх дозволити.
Я думаю, що я досить написала про те, чому одружені чоловіки можуть дозволити собі піти на сторону. Загалом — тому що вони всього лише звичайні люди, вони хочуть жити та роблять це усіма доступними засобами. Можна це засуджувати, не сприймати та ображатися. Але це є, і цього зараз багато.
Я навіть більше скажу — після війни буде багато розлучень та швидких незрозумілих шлюбів. Але багато хто з пар пройдуть це вибробування та залишаться разом. І подовжать свій шлях більш дорослими, мудрими, терплячими та шляхетними.